graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Навсікая

| 2 Comments

Обіцяні коментарі щодо “Навсікаї”. Отож, прибігши в кінотеатр одразу рванув до кас і поки купляв квитки побачив флаєр на нього. Один малюнок на ньому одразу налаштував на потрібний лад і запалив в душі передчуття пригоди:
Навсікая з долини вітрів - Картинка з флаєра

Коли зайшов в зал фільм схоже що тільки-но розпочався, тому я фактично нічого не пропустив. Впавши в крісло мну почав поринати в казку від справжнього маестро. Щодо технічної сторони я чесно кажучи не знаю взагалі що вони там реставрували, бо виглядало воно все, здається, так само як і на проглянутому мною два роки тому відео. Те, що я вже його бачив дозволило абстрагуватись від основного сюжету і звернути увагу на масу дрібниць наявністю та реалізацією яких можна відрізнити мистецтво від непотребу.

Ну а тепер трохи про негатив та філософію. Поруч зі мною сиділа парочка, яка мну сильно дратувала. І якби йм ще було років 15-18 я б зрозумів, бо це той вік в якому творіння Міядзакі зрозуміти не дано (хоч і звучить голослівно, але це печальна статистика читання тем про фільми від Міядзакі на різноманітних форумах). Це роки боротби з дитиною в собі. Але, чорт забирай, вони були як мінімум моїми однолітками, а то і старші. Благо, я не чув коментарів від дівчини, бо вона сиділа далі, зате чув з четверть коментарів хлопця. Звісно, там був традиційний коментар про буцімто відсутність у Навсікаї нижньої білизни (мабуть всі анімешники через це проходять – сам пам’ятаю як колись відкручували назад кадри 😀 ), але була і маса інших, що час від часу так і хотілось сказати: “Якщо воно таке фігове, то якого біса ти тут сидиш? Іди н*х і чекай коли вийде суперінтелектуальний Шрек 4!” Але роздратування – не єдине відчуття яке я відчував тоді. Була ще огида. Ніби сидиш поруч з трупом. Для мене творчість Міядзакі – це своєрідний лакмусовий папірець на те, чи жива ця людина. В моїй філософії вона жива лише доти, доки живе в ній дитина. Лише вона здатна запалюватись чимось від маківки і до п’ят, лише вона здатна по справжньому чогось прагнути і відчувати, а тому лише вона є двигуном життя і саме на неї спрямована творчість студії Джіблі (не вся, звісно). Часом мені здається, що її кінцевий глядач не стільки дитина за віком, скільки дитина в серці. Шопенгауер теж писав про молодість, про бажання, про плани на майбутнє і про розчарування. Ще тоді, щойно дочитавши його “Афоризми та максизми”, я писав, що з одного і того самого базису ми з ним виводимо зовсім різні твердження. Це якраз саме той випадок. Мну подивився на речі дещо глобальніше і вирішив, що він розглядає лише один випадок – коли дитина поступово вмирає. Так робить, мабуть, більшість людей. Хтось більш розумний інколи підгодовує її і вона живе, але не росте і не розвивається. Таким чином з віком між дорослим і дитячим “я” утворюється та поширюється прірва. І є третій шлях, коли дитина і дорослий розвиваються однаково і йдуть по життю разом. Дитина хоче – дорослий виконує – дитина радіє – дорослий радіє. А навіть якщо щось не виходить дитина завжди переносить невдачі легко, адже попереду стільки нового, стільки ще бажань, що звертати увагу на невдачі – завелике марнотратство себе.

P.S. Фінве тут якраз нагадав про що я забув сказати. Про переклад. Озвучка – російський дубляж. Не скажу що дуже вже погана, але дуже дратувало оце постійне “княжна, княжна”. Складно описати настільки воно не пасує головній героіні. Ну і ще була пара моментів, переклад яких мені не сподобався.

2 Comments

  1. таки російською був показ?

  2. Так, російською 🙁

Залишити відповідь

Required fields are marked *.