Archive for October, 2007
Wolf’s Rain. Episode 10. Progress…
If a searcher were to find his objective, it would become a mere object.
Чорт забирай, якось прогавив, що в самому серіалі так коротко однією фразою подано одну з ідей, яку розкриває сюжет. Приємно дізнатись, що в своєму хвілософському аналізі подій “Вовчого дощу” я не помилився. До речі, ніхто не допоможе перекласти це якось літературно гарно, бо мій проміжний чорновий варіант поки якись кострубатий: “Коли шукач досягає своєї мети вона стає буденною річчю”.
P.S. А знали б ви як я його зараз перекладаю… 
Сиджу і набираю українські репліки швиденько – там якраз Чеза в’яне в Лісі Смерті і я перекладаючи слова Кіби до містичної сови починаю несвідомо лупити по клавіатурі дратуючись і поспішаючи ніби ось-ось втрачу щось дуже важливе. Це просто звіздєц наскільки цей мульт вже частинка мене самого.
Зеніт-11 – Грейвульф. 2:2 хоч і не без допомоги арбітра :)
Сьогодні забрав роздруковані фотки з Кам’янця та Хотина. Все виявилось краще ніж я думав: роздрукували 65 з потенційних 72-75 – це вельми непогано, ІМХО 
Хоча там, здається, видно як добре постарались над обробкою у лабораторії. На вихідних думаю просканувати їх і викласти на Флікрі. Так що можна вважати, що остаточний рахунок – 2:2
P.S. Правда з фокусуванням у мене в перший та початок другого дня явно були проблеми. Але можливо в них винуватий сам Зеніт-11 – у нього часто був глюк, що після переводу кадр на наступний те, що показував видошукач не відповідало реальному положенню лінз. А після натиснення на спуск все ставало ок. Тому доводилось чітерити: спочатку наводити різкість, потім переводити кадр і потім кляцати
Ensiferum – Wanderer
Вибираючи музику яку б ото послухати на роботі потягнуло мене на фолк. Додав в плейлист Korpiklaani, Wintersun та Ensiferum (до речі, чи то останніх, чи то Norther – не пам’ятаю тончо – Global Promotion обіцяється привести після нового року в Київ 
). Першими включив “яйцехверму” Одразу кляцнув на одній з найулюбленіших пісень – Wanderer з останнього альбому “Victory Songs” (2007)… і експромтом за пару хвилин наваяв скромний переклад на приспів:
|
|
Треба буде якось і всю пісню спробувати подужати – дуже вже вона мну подобається…
Плани на завтра
Оце думаю як його так розпланувати час… З одного боку, для заспокоєння совісті потрібно відпрацювати 9 годин (в середу потрібно буде втекти з роботи раніше), з іншого мені завтра о 19-00 потрібно буде забрати фотки з Кам’янця-Хотина. Отож потрібно буде прийти на роботу годин на 8… Прокинутись, відповідно, о 7-й. Крім того, я обіцяв до початку листопада доперекладати “Вовчий дощ” до флешбеків, тобто 10-14 серії. Відповідно, часу залишилось 2-3 дні. Тож завтра потрібно буде з собою на роботу взяти вирізані з релізу від anime-4ever англійські саби і виділити 2-3 робочі години на переклад. Якщо завтра я те все не зроблю – насваріть мене хтось, будь-ласка! :pray:
Зеніт-11 – Грейвульф. 2:0 після першого тайму
Ми з Зенітом таки виявились несумісні і він наразі виграє у мене всуху. І навіть якщо другий тайм (коли я проявлю та надрукую плівки, що вціліли) буде за мною, в чому я все ж сумніваюсь, то в кращому випадку рахунок буде 2:2. А програю поки що тому, що дві плівки я вже запоров із-за того, що не прочитав мануал перед поїдкою: першу – тому що не так поставив (я вставив її як в мильничку, а не так як требе було в цей фот і воно її не протягувало, коли я перематував кадр), а другий – тому, що порвав плівку, коли витягав (не “натиснув втулку 12 до упору”, %$#^%$^#%$ ). Тобто це вже ганебні 2:0 всуху. Третя могла б бути нормальною, якби витягаючи другу я випадково зачепивши механізм не змістив налаштування експонометра з ISO200 на ISO400. Але принаймні четверта має бути нормальна. Сьогодні на обіді занесу в лабораторію і, сподіваюсь, завтра зможу забрати їх…
P.S. Але це єдина неприємність за всю подорож Загалом все було чудово. Гарно, весело і готишненько : жовта і дощова осінь, старі замки… Але в деталях опишу пізніше, коли заберу фотки у іншого нашого хвотографа, щоб було чим іллюструвати оповідь.
Дуже нагадує мну пару років тому…
… але сам не знаю чи змінилось щось за ці пару років.
Підглянуто у
Подорож…
Пару годин буду їхати на вокзал на потяг. Їдемо з друзями на два дні в Кам’янець та Хотин. З програмою приблизно визначились, рекомендацій наслухались і прийняли до уваги, готель на завтрішню ніч знайшли. Нарешті купив устілки для берців (мені їх ще в Карпатах не вистачало, бо підйом стопи гуляв в них) – геть інша справа в них ходити, бо нога тепер не літає всередині Правда, довелось їх гарненько помити, бо після повернення з гір вони так і простояли на балконі брудні два місяці.
Єдина неприємність – це те, що мені фот все ще не відремонтували, собаки 
Оскільки мою стареньку жахливу мильницю Олімпус C-160 навіть до лап брати не хочеться, то мну довелось прихопити з дому старенький батьківський Зеніт-11. Трохи покрутив його в лапах… Двоякі відчуття. Перше, що кидається в очі – вага та ергономічність. Як і практично все радянське – ергономічність там як клас відсутня – враження, що тримаєш в руках кирпичину з металу, пластику та скла Друге, що помітно – це коли використовуєш видошукач: потужність дзеркалки надзвичайно приємно вражає глибиною різкості. Та й взагалі наводити різкість чистою механікою – це така ляпота після напівелектронного кільця фокусування Фуджі. Правда, для мене корекції диоптрій не вистачає Але повна механізованість, звісно, має масу недоліків – постійно потрібно поглядати на експонометр, немає проміжних значень витримки та діафрагми, які дають більше гнучкості та до яких швидко звикаєш користуючист сучасними фотоапаратами. Отож, Зеніт – звір норовистий, але і мну теж 
Побчаимо на наступному тижні хто кого, коли накляцаю фортецю та роздрукую фотки.
Як то кажуть, “не в бровь, а в глаз” :)
Я не націоналіст-фанатик…
… але за отаке треба саджати на палю. І це не обговорюється. Не думав, що в Україні живуть такі придурки.
Тренування…
Сьогодні на тренуванні по кендо у нас вів Сергій-сенсей з Мукачево. Давно я так не бігав та не захекувався на тренуванні. Сьогодні півтори години промайнули як пара хвилин. Прийшов додому весь мокрий, задні лапи знову(!) в мозолях (я думав, що в мене вже трохи затверділи ступні), але відчуття після того словами не передати… Здавалося, що в світі нема нічого, що мені не під силу. Обожнюю кендо.
P.S. Після турніру на кубок посла до нас одразу прийшло декілька новачків… Не рахував, але чоловік 6-8 було. Причому половина вже частоково зі збруєю одразу: з кейко-гі та хакамами.
P.P.S. Завтра святкуємо ДР у Растіка і завтра ж під вечір тренування з японцем. Як би то встигнути одним задом в обидва місця, причому так, щоб припертись в друге вчасно і не в стані алкогольного сп’яніння…