graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Подорож…

| 0 comments

Пару годин буду їхати на вокзал на потяг. Їдемо з друзями на два дні в Кам’янець та Хотин. З програмою приблизно визначились, рекомендацій наслухались і прийняли до уваги, готель на завтрішню ніч знайшли. Нарешті купив устілки для берців (мені їх ще в Карпатах не вистачало, бо підйом стопи гуляв в них) – геть інша справа в них ходити, бо нога тепер не літає всередині 🙂 Правда, довелось їх гарненько помити, бо після повернення з гір вони так і простояли на балконі брудні два місяці.

Єдина неприємність – це те, що мені фот все ще не відремонтували, собаки 🙁 Оскільки мою стареньку жахливу мильницю Олімпус C-160 навіть до лап брати не хочеться, то мну довелось прихопити з дому старенький батьківський Зеніт-11. Трохи покрутив його в лапах… Двоякі відчуття. Перше, що кидається в очі – вага та ергономічність. Як і практично все радянське – ергономічність там як клас відсутня – враження, що тримаєш в руках кирпичину з металу, пластику та скла 😀 Друге, що помітно – це коли використовуєш видошукач: потужність дзеркалки надзвичайно приємно вражає глибиною різкості. Та й взагалі наводити різкість чистою механікою – це така ляпота після напівелектронного кільця фокусування Фуджі. Правда, для мене корекції диоптрій не вистачає 🙁 Але повна механізованість, звісно, має масу недоліків – постійно потрібно поглядати на експонометр, немає проміжних значень витримки та діафрагми, які дають більше гнучкості та до яких швидко звикаєш користуючист сучасними фотоапаратами. Отож, Зеніт – звір норовистий, але і мну теж 😛 Побчаимо на наступному тижні хто кого, коли накляцаю фортецю та роздрукую фотки.

Залишити відповідь

Required fields are marked *.