Archive for December, 2007
Десятиріччя аніме-клубу “Crystal Power”
В минулу суботу, 21-го грудня в ПК КПІ відбулося святкування десятиріччя всеукраїнського аніме-клубу “Crystal Power”. Так як там мали виступати в тому числі і наші кендоки, то я вирішив піти подивитись. Та й просто цікаво було, адже дякуючи Фалкону, який мене тоді витяг, я вже був на 8-річчі і враження були так собі: з одного боку цікаво, адже тоді був на подібному заході вперше, але з іншого, об’єктивного, організація була жахливою. На це святкування я не дуже поспішав – ніколи в нашій країні нічого не починається вчасно – і не помилився. Хоч і спізнився на півгодини змушений був ще хвилин 15-20 чекати початку. Зате сидів майже на ВІП-місці, куди мене посадив Корвін (але не той, який ice_and_fire, а інший – той, що велике цабе в “Crystal Power” 
, але ці два Корвіни взагалі-то гарні друзі 
). Ну а власне враження від концерту нижче.
Read the rest of this entry »
Від опери до перекладу :)
Щось потягнуло мене під вечір послухати неметалюжних оперних співачок. Слухав оце я Хейлі Вестенра (більш схоже на Сару Брайтман чи “неметалеві” сайд-проекти Тар’ї Турунен) та Чечілія Бартолі (100% опера) і захоплюючись голосом розумів, що ним одним я ситий не буду. Особливо це проявлялось на Чечілії, оскільки там музичне аранжування було, здається, більше для понту. Слухав, і згадалось мені як ходив на “Ріголетто” Верді, і як не раз в деяких муз. фрагментах мені покою не давали думки типу: “а отут би гітарками акцент поставити”. Нічого з собою поробити не міг – настільки вже звик до мішанини класичних інструментів з електрогітарами, що звичайні оперні оркестрові партії видаються прісними 
Музика видається “розрідженою”, а оцю “розрідженість” дуже в тему заповнили б типове звучання важкої музики. Вони б не руйнували, а навпаки органічно доповнювали б одне одного утворюючи щось нове. Це ж навіть якось символічно: класика символізує щось величне, а метал – навпаки. Ну типу як ангели і демони Кароч послухав-послухав і для порівняння включив трек “The Divine Conspiracy” з однойменного альбому гурту Epica. Ну просто бальзам на вуха. Нескладні (навіть примітивні) гітарні рифи як скелет витвору + гарна мелодія класичних інструментів та синтезатора як потужні м’язи та шкіра. Потім пробило подивтись кліпи Епіки – заліз на Ютюб. Проглянув ранню творчість і… не довго думаючи сів за переклад пісні “Feint” з їх першого альбому “The Phantom Agony”. Поповнилась моя колекція перекадів зі збереженням мелодії ^_^ Під катом текст оригіналу, переклад (трохи кострубатий як завжди, але все ж) та кліп з Ютюба
Read the rest of this entry »
Найпростіша plugin-архітектура на python
Так вже вийшло, що мені вдруге довелося писати модульну систему на пітоні. Причому вдруге довелося йти по одних і тих самих граблях, бо приклад минулої реалізації залишився на ноуті, який зараз лежить в сервісному центрі. Шлях нижче не являється оптимальним чи там найкращим, але головне, що він 100% робочий і задовольняє моїм потребам А потреби полягають в тому, що кожен плагін представляє собою реалізацію класу з певним набором функцій та має засіб для інстанціювання об’єкту цього класу не знаючи його імені. Отож…
Read the rest of this entry »
Vexille. Враження.
Подивився цей мульт. При перегляді час від часу виникало відчуття дежавю з Еплсідом: навіть героїня теж зі спецназу і схоже намальована (але “яблучна” Дьюнан Ньют все ж, ІМХО, краща ), я вже не кажу, що нас знову заставлять розбиратись в проблемах людей і… ну, не дроїдів-біороїдів, але теж дещо схоже. Спойлити не буду Але про все по порядку.
Графіка. Враження досить таки суперечливі. По бойовках ніяких претензій нема: красиво, динамічно, і, чорт забирай, все видно (в потрібних місцях час уповільнюється – знаю, це зараз модно, але не всі це уміло використовують) і зрозуміло (агов, Голівуд! вчіться як треба знімати бійки з роботами: детально і без постійно дрижачої камери, коли не розбереш що воно там відбувається). Промальовка техніки непогана. Ну, не як в американських Трансформерах, звісно, але і бюджет тут поменше. А от по людських персонажах претензії є. По-перше, я нічого не маю проти, коли в 3Д мультику хтось там рухається трохи неприродньо (ну, не жива людина – що зробиш), але коли людина в обладунках (згадуємо “Appleseed” ще раз) рухається, а особливо бігає більш природньо ніж людина без них – це вже ненормально і дуже ріже око. По-друге, специфіка малювання персонажів. От тут якась дивина. Вони таки 3Д, але з небагатою кольоровою гамою та великою контрастністю. Таким чином в результаті воно виглядає майже як 2Д (знову ж нагадує “Appleseed”), але дуже дике якесь. Не сподобалося.
Звук. Музичний супровід так собі… 4Фінве: озвучка – російський войсовер дубляж.
Сюжет. Помітно японський, але дуже американський – я б його так охаректеризвував. Дуже американський тому що… ну, вгадайте хто вижив в кінці? 
Традиційна неубиєнність головних позитивних і негативних героїв – вони там в кінцівці мали здохнути принаймні двічі кожен. А от щодо японськості – я навряд зможу пояснити не зайспойливши: погодьтесь, не в дусі західної культури приносити в жертву місто, щоб змити сором (така собі оригінальна сеппука). А один кадр, де хлопчик бачить як “йорші” (ті, хто дивитимуться кіно зрозуміють про що я) поступово руйнують місто і підбираються ближче без тіні страху дивиться в обличчя смерті, чомусь нагадав мені історію, яку я нещодавно прочитав в “The Shambhala Guide To Kendo” (це книжка в якій описано історичні витоки кендо та філософія, яка за ним стоїть) – там восьмирічний хлопчик робив собі сеппуку вслід за братами, що вчинили невдалий замах на якогось там самурая.
Персонажі. От де-де, а тут повне лайно… Ніякого розвитку характерів помічено не було. З усього невеликого звіринця сподобалась лише Марія (до речі, вона, як на мене більше підходить на звання головної героїні, аніж Вексілл). Їй би ще поменше пафосу в словах (зал на деяких репліках тихенько хіхікав) і було б просто супер. А так більш і нема кого згадати. Вексілл і купа інших – шаблонні ляльки.
Річ таки більш-менш нормальна – для разового перегляду підійде. Десь так на 5-6 з 10. А порівняно з проглянутим мною в понеділок фільмом так взагалі ледь не шедевр.
Під катом трейлер щоб оцінити графіку
Read the rest of this entry »
Вексіл – 2077 Ізоляція Японії
Чорт, ледь не пропустив:
Дія відбувається у 2077 році. Японія поринула у повну ізоляцію від зовнішнього світу – як колись у давнину, але ще надійніше, адже вже десять років країну накрито спеціальним електромагнітним полем, практично унеможливлюючим контакти з іноземцями. Тим не менш, мирова спільна занепокоєна чутками про розвиток У Японії заборонених автоматизованих технологій, і тому засилає туди групу агентів на чолі з дівчиною на ім’я Вексіл. Вони мають дізнатися, що насправді відбувається у країні.
Отож, сабж: 3D-аніме “Вексіл – 2077 Ізоляція Японії” (aka: “Vexille – 2077 Nihon Sakoku“). Cьогодні одразу ж після тренування лечу в кінотеатр “Київ” на показ, що буде сьогодні о 21-00. Цікаво все-таки подивитись… Тим паче, що його я не знайшов в інеті (прем’єра в Штатах буде аж в наступному році).
Знову ж про збіги думок…
Знаками крови писали они на пути, по которому они шли, и их безумие учило, что кровью свидетельствуется истина.
Но кровь – самый худший свидетель истины; кровь отравляет самое чистое учение до степени безумия и ненависти сердец.
А если кто и идет на огонь из-за своего учения – что же это доказывает! Поистине, совсем другое дело, когда из собственного горения исходит собственное учение.
Читаю цю книжечку в трамваї по дорозі на і з роботи. Шикарна річ: читаєш і відчуваєш себе водієм катка, що методично вкатує християнство в асфальт Багато думок збігаються і багато нових ідей вже взято на озброєння, де з чим не згоден – але такого мало. Та зрештою мова не про те. Просто в близькому до цього формулюванні колись на когось чи то наїжджав, чи то аргументував…
Карпати 2007. День перший. Річка Прут.
Ну і нарешті остання пачка фоток з першого дня, в кінці якого ми стали на ночівлю в лісі неподалік від бази Заросляк. Фото нижче робились якраз в процесі добирання туди. Після дощу Прут був досить повноводним і боудним, а потік води голосно ревів розбиваючись об каміння. Було в ньому щось таке… заворожуюче. Також по дорозі ми також зустріли декілька корівок, які самостійно і без нагляду повертались з пасовища…
Можна продивитись цю серію у вигляді слайдшоу.
In The Name of the King: A Dungeon Siege Tale
Взагалі-то сьогодні у мене день був присвячений відсипанню після енерговитратних вихідних та заповненню обхідного листа (нарешті я сказав остаточне “прощавай!” гуртожитку: виписався та отримав штамп в обхідний). Але вранці подзовнив Вітьок – щось йому в голову стукнуло піти на сабж і, схоже, щоб не нудно було вирішив витягнути ще когось, наприклад мене. Чесно кажучи до дзвінка я взагалі не знав про існування цього фільму, але вирішив таки сходити – все одно на вечір ніяких планів не було. На сеанс ледь встигнув і змушений був висидіти 150 хвилин… А вердикт: фільм – лайно. Не сподобалось практично все: сюжет – нудятина і маячня, гра акторів – здавалось, що знаходишся в якомусь шкільному театрі (це при такому-то зірковому складі!), спецефекти – хлопці, схаменіться, на дворі майже 2008(!!!), а бійки (а їх там було багатенько) в “300 спартанцях” зняті і то набагато краще й видовищніше, масовка теж не радувала – якась сонна і нечисельна була. Не фільм, а самий натуральний непотріб. Зате дуже порадували титри. Вгадайте, що було саундтреком до них? Blind Guardian’івська балада “Skalds and Shadows” з нового альбому. Я йшов з залу наспівуючи її…
Радий лише, що все ж попатякали трохи з Вітьком про фотики там та про всяке різне по дорозі, а фільм – то скоріше так – був привід з другом зустрітись
Приймаю вітання…
… з отрманням шостого кю по кендо Мій перший крок на новому і, сподіваюсь, довгому та приємному шляху.
Ну а нижче відеофрагмент одного двобою з міні-турніру, який сьогодні закривав семінар (на жаль, він був неофіційним із-за певних проблем з залом, тому глядачами були лише кендоки з різних міст України ). До речі, в цьому двобої переміг наш Руслан: заробив два іппони (дострокова перемога) зробивши два влучних удари “мен”.
Семінар з кендо
Писати сьогодні вже не можу – п’ять годин тренування (хоч і з двома невеликаими перервами) – це все ж п’ять годин (не кажучи вже про те, що моя невеличка допомога по організаторській частині почалась ще о восьмій ранку). А поки декілька загальних фото
А я спатииии…