Archive for January, 2008

Вихідні :)

За півтори години вже забиратимусь з роботи в напрямку залізничного вокзалу… Їду в Славське вчитись кататись на лижах, бо досі ніколи не пробував і не вмію :-/ Ну і відпочину трихи від інтернету, сподіваюсь Отаке.

---

Найцікавіші зображення від Flickr в стрічці новин

Нещодавно підписався на RSS’ку з оновленнями картинок у Флікрівськіх френдів. Але давно вже хотів додати найцікавіші за день фотографії від Флікру собі в Рідер (ну ліньки мені стало ходити постійно на сайт ), але, що дуже дивно(!!!) на сайті Флікру я не знайшов посилання на відповідний RSS Feed. Тобто хочете подивтись найцікавіші за тиждень фотки – велкам на сайт. Пару раз з’являлась в мене ця ідея і не знайшовши способу реалізувати вона згасала. А сьогодні вирішив спитати у Гугла і знайшов отаку цікаву штуку: Daily interesting Flickr photo RSS feeds. Як видно з назви воно робить саме те, що мені потрібно – агрегує дві РСС: в одній публікуються чотрири найцікавіші за день фотки, а іншій – одна. Як пише сам автор: “Flickr, сайт для хостингу фото, має календар, що показує найцікавіші фотки за певну дату щодня. Дивно, але для тої сторінки немає RSS. Тому ми виправляємо цей недолік тут.” Написано те все з використанням Flickr API на Пітоні. Треба буде ще й самому якось поекспериментувати з цим АПІ, але для того, щоб розповісти навіщо зроблю маленький ліричний відступ.

Поставив сьогодні скрінсейвер від Гугла: Google Photos Screensaver (його можна скачати як частину Google Pack; на цій сторінці потрібно вибрати в правому верхньому кутку набір для США [U.S.A.], бо для інших країн набір софту сильно порізаний). Цей скрінсейвер працює аналогічно віджету картинок в Google Sidebar: тобто показує випадковим чином фотки із заданих локальних каталогів, картинок індексованих Picasa, завантажених на Picasaweb та, що найцікавіше, картинки, що приходять по RSS. Працює все чудово, але справа в тому, що картинки, які нга Флікрі знаходяться високо в рейтингу рідко публікуються в повний ромір і тому на моєму 1440×900 моніторі картинка з максимальним розміром в 500×375 (а зазвичай іще менше) виглядає м’яко кажучи не дуже. Тому хочеться зробити аналог агрегатора вище, але з додатковим обмеженням на розмір фото. І тоді все буде круто ^_^

---

Про гендерні відмінності

У френдстрічці натрапив на посилання: http://pani-stefa.livejournal.com/6024.html
Чорт, а щось в тому певно є. Особливо посмішило щодо одруження, бо то дійсно так

---

Арррррр! Піратський метал :)

12 мертв’яків на скриню мерця
Йо-хо-хо, і пляшка рому!!!

Чесно кажучи ніколи не чув про шотландських піратів, а лише про горців , але перший гурт, творчість якого називають піратським металом, походить саме з гірської Шотландії. Мова йде про Alestorm (ex-Battleheart) та їх перший альбом – “Captain Morgan’s Revenge”. Стилістично це майже звичайний собі пауер-метал з елементами фолку та епічності, який віддалено нагадує мені когось, хоч і не можу згадати що саме, але тим не менш вони дуже і дуже оригінальні. Якщо слухаючи Блайндів невільно починаєш уявляти себе посеред якось середньовічної баталії, Корпіклаані – в вікінгській пивнушці, то Алесторм, хоч і в значно меншій мірі, та навіває думки про дуелі на шпагах дядьків в “трєуголках”. Може не стільки навіть піратів, але ті буремні часи морських звитяг. Музично і технічно вони, правда, далекі від ідеалу та дещо одноманітні як взагалі так і всередині пісень. Точніше там є красиві рішення, але вони скоріше нагадують острівки майстерності в морі посередності. І все одно – атмосфера їх пісень однозначно рулить.

Ознайомитись з їх творчістю можна на їх МайСпейс сторінці: http://www.myspace.com/alestorm
…або пошукати в торрентах, але тсс-с-с…

---

Пісня – гімн менджерів в сфері розробки ПЗ? :)

Сьогодні прийшов від співробітниці в GTalk лінк на ржачну пісеньку про класи, білди, юніт-тести та інші програмістські заморочки з конференції TechEd’2007 в Барселоні. Маст сі як то кажуть:

---

Інтернет початку XXI сторіччя

Сьогодні видалив за непотрібністю практично всі поштові розсилки з subscribe.ru та maillist.ru. І коли видаляв чомусь прийшла думка: “Чому?”. Відповідь прийшла одразу: “Інтернет дуже сильно змінився”. Практично все в Мережі зараз відрізняється порівняно з тим як воно було наприкінці дев’яностих, коли я вперше побачив що воно таке. Ми користуємось вебом, ми користуємося ним більше і в нього поступово перетікають речі які раніше були парафією інших, здебільшого локальних, служб. Нижче я просто поділюсь речами (там буде солянка з усього: служб, софту, сайтів), якими я наразі користуюся досить часто і які як на мене відображають сучасні тенденції розвитку Павутини. Багато з цих речей були підглянуті та запозичені у Мінус-одного (як в його блозі, так і в чисельних сварках щодо ІТ на форумі УАніме) за що йому дуже велика подяка Також мене можна буде звинуватити в диферамбах Гуглу, але я справді цим усим користуюсь і достойних аналогів наразі не бачу.

Read the rest of this entry »

---

Приватбанк – засранці >:-|

Все було тихо і спокійно і не передвіщало біди… Поки вчора пізно ввечері Фер не запропонував по-дешевці купити на рік домен в зоні .net і заодно протетстити його систему реєстрації доменів. Я подумав: “чом би й ні?” і почав копирсатись з системою реєстрації. Напряму картки вона не приймала, а лише через проміжні системи… Зі свого аккаунту на ВебМані я вже давно загубив ключ (так і не користувався досі цим сервісом), а от можливість заплатити через PayPal мене зацікавила. Тим паче, що я пам’ятав, що декілька місяців тому мою картку на ПейПелі чомусь заблокували. От і привід з’явився, думаю… Додаю картку, а мені ПейПел каже, що так і так – ваш банк заблокував операцію. Довго колупався, але так і не знайшов, а тому ліг собі спати. Як кажуть росіяни: “утро вечера мудренее” і суто випадково в РССках натрапив на одне повідомлення після якого захотілось вбити їх гендиректора:

Итак, в декабре отличился Приватбанк, который издал внутреннее распоряжение, в соответствии с которым для расчетов в интернет допускаются только интернет-карточки банка, а все другие карты, эмитированные этим банком, для платежей в интернет использоваться не могут (действует данное распоряжение с 17-го декабря 2007 года). У меня есть VISA Gold эмитированная Приватбанком – карточка не бесплатная и не дешевая, я ее специально открывал для расчетов в интернет, поскольку так называемые “интернет-карточки” не являются полноценными картами и далеко не везде их принимают (у меня была и интернет-карта, срок ее действия закончился в декабре – намучился я с ней здорово, поскольку заплатить ею удавалось чуть ли не один раз из пяти случаев, когда это требовалось). Теперь своей VISA Gold я не могу пользоваться по прямому назначению, но самое неприятное в том, что банк не посчитал нужным уведомить клиентов – и в начале этого месяца мне нужно было совершить срочный платеж, а сделать это не получилось. Если бы у меня не было еще одной карты (VISA Platinum) от другого банка, то у меня могли были быть серьезные неприятности из-за несвоевременно выполненного платежа. И все по причине хамского отношения банка к своим клиентам. К тому же здесь тоже самое настоящее воровство: я заплатил банку за карточку, а он сделал мне ее бесполезной, в одностороннем порядке сняв с себя обязательства предоставлять услуги.

Оригінал: http://koldovsky.com/blog/post/2008/01/manual-for-ukrainian-business-how-to-plunder.aspx

Отож тепер моєю Візою Классік від банку, який “получил наивысшую оценку по результатам “Исследования имиджа крупнейших украинских банков”, проведенного компанией GFK Ukraine” навіть підтертися не можна, бо вона пластикова. Виродки.

Тепер думаю чи замовитити все ж Візу Інтернет, чи відкрити іншу в нормальному банку? Перший варіант – дешевший, другий – надійніший…

---

Для роздумів…

Продивлявся як завжди в Гугл Рідері (так це така ненав’язлива реклама ) підбірку останніх новин і натрапив на одну досить цікаву як на мене річ. Новину я додав в свій список публікованих, але так як моїх читачів розшарених новин небагато все ж зверну увагу на статтю і тут.

Мова йде про один опус на Хабрахабрі: “Семь причин, по которым 21 век делает тебя несчастным“. І хоч я далеееко не з усім згоден, але все ж призадумався… Раціональне зерно там, здається, таки є, але поки не буду розбивати все по поличках – хочу ще трохи обмізкувати, а зараз просто ділюся. Одразу попереджаю – літер там багато

---

Крук

Ледь не забув, але крім усього іншого я ще додивився на вихідних аніме “Karas” (“карас” – “крук” японською… тобто птах, а не риба ). Схоже це було модою в 2007-му робити практично всі екшн-аніме з боями в 3D. І Karas, мабуть, можна в цьому сенсі назвати взірцем, адже до графи придертись дуже і дуже складно. Де треба – звичайна двовимірна, але всі файтинги в шикарному та детальнованому 3-вимірному просторі. Трохи забіжу наперед, але сюжет мені, чесно кажучи, не дуже сподобався. Трохи ммм… пріснуватий, чи що? Хоча коли це у файтингів були гарні сюжети? Мій розум, наприклад, навіть був певною мірою на стороні Еко, але мені чомусь дуже сподобались Юріне, “духи міст”, – такі таємничі, цілеспрямовані і… кавайні Тому не зміг нічого з собою вдіяти і довелося вболівати за “круків” А, ну так ось…

Сюжет. Є міста, у кожного міста є своя воля, яка матеріалізується в Юріне після “підписання” угоди з наступним “круком”, таким собі інквізитором. Круки вартують щоб паралельні світи людей і йокаі – демонів (духів) – не сильно впливали одне на одного. Я так зрозумів, що колись світи були одним і люжди жили в постійному жаху, але після розділу вони поступово почали забувати свої страхи і забули, що означає жити не в постіному жаху. Еко, “крука” з часів періоду Едо, почала дуже сильно дратувати ця людська зухвалість та зарозумілість і він вирішує влаштувати людям в “своєму” місті такий собі міні Апокаліпсис. Для цього він знаходить серед демонів собі помічників, що поділяють його цілі, та робить їх якимись там напівзалізяками, що вони можуть жити в матеріальному світі, – вони називаються мікура. І, до речі, цим мікура ще й треба пити людську кров для існування – ну прямо як вампірам Оскільки подібні вчинки не були в планах самого міста, то воно почало робити нових “карасів” Але Еко як більш досвідчений і потужний вбивав їх одного за одним. І так аж до того як наступним “круком” стає Отоха – головний герой цієї ОВА. Його тіло в лікарні в комі, а душа собі спокійно під керівництвом Юріне починає виносити помічників Еко… Хоча серед мікур у нього виявляється є один союзник – Нюе, який свого часу розчарувався в цілях Еко, поклявся не перевтілюватись в механічну форму, і який хоче врятувати свого брата, який все ще служить Еко. Ну от типу така зав’язка…

Персонажі. Мммм… О’єктивно хвалити особливо нема чого. Хоча як для подібних речей тут є принаймні паростки розвику персонажів. Лише для Нюе та Отохи, правда. Але при тому, що ОВА досить довга – 6 серій по 30 хвилин кожна, то могли зробити все набагато більше і краще. Є таємничі кавайні Юріне На тому переваги, здається, закінчуються.

Графіка, як я вже казав, дуже і дуже класно зроблена – це краще побачити. Музику я не помічав, тому чогось гарного чи поганого як і зазвичай сказати про неї не можу.

Вирок: 6/10. Слабкуватий сюжет, посередньо пророблені персонажі, але класна графіка та двобої.

---

Dreamfall: The Longest Journey

Як я вже колись згадував, пробило мене останнім часом на квести… Тоді я пройшов “The Longest Journey”. Цього разу вирішив витратити ще часу і пройти “Dreamfall: The Longest Journey” – продовження. Ця гра зроблена в дещо іншому стилі, з іншим геймплеєм, не квестовим. Одразу скажу – геймплей не дуже (краще б взагалі зробили повністю інтерактивне кіно, бо бігати трохи набридло ), але мова не про нього. Про що мова – так це про сюжет… Няяяяяяяяя! Дуже і дуже. Красиво, цікаво, непередбачувано і неймовірно атмосферно. По-перше, перед Дрімфолом треба обов’язково пройти звичайну “Подорож”, бо інакше не відчути ностальгічної насолоди пробігаючись по Ньюпортській Венеції чи по знайомим вуличкам Меркурії, не радіти так зустрічі з Вороном та Драконицею… В огляді лінк на який я дав вище згадується, схоже, оригінальна озвучка. Я її не чув, але і російський переклад і дубляж вище всяких похвал. По-перше, схоже, що переклад робила одна людина і 100% озвучували ті самі актори, що і “Подорож”. І це чудово, бо жарти та причитання Ворона смакували б геть по іншому, якби їх озвучувала інша людина. Лише в одному-двох епізодах вони трошки спаскудили атмосферу, але то дрібниці. Гра 2006-го року, тому графіка тут відповідно набагато краща. Не ідеальна, звісно – ляпів вистачає, але дуже і дуже. Музичний супровід – просто чарівний і завжди в тему (вже шукаю ОСТи). Ну і це саме… Кінцівка Дрімфолу відкрита – буде продовження… Цікаво лише коли.

---