Мдя…
Сьогодні повертався з тренування як побите цуценя, а горло і досі сівше від крику та ричання 
В принципі, мну і дійсно був побитим – все ж джігейко проти Руслана, чи, особливо, проти Романа – це мясо З мене там зазвичай просто відбивну роблять – я часто не можу помітити навіть, коли вони замахуються для удару як вже отримую по шолому чи перчатці. По перчатці частіше… Але все ж зростає така собі спортивна злість – я теж хочу рухатись так швидко. Точніше сказати ще швидше 
, але для початку хоча б так само швидко. А ще моя ніяка витривалість – це мій головний ворог з яким потрібно боротись. Під кінець кожного джігейко мене руки вже не слухались і ледь тримали шінай, а в роті замість слини вже піна була. Але прикольно… Щось в випробуваному сьогодні японському стилі тренування таки є. Незважаючи на синці та виснаженість сьогоднішнє 4-годинне тренування мені сподобалось. Навіть на кендо-ката часу вистачило. Ня, кароч. А тепер відсипатись…
Comments
No comments yet.
Leave a comment