Ну, в цьому щось таки є. Хоча це відчуття “поганого” річ суто суб’єктивна. Важко йти проти того, істинність чого роками так чи інакше карбувалась в голові. Відчуття “неправильності” змін тут може виступити як в ролі суворого екзаментатора: заставить не раз оцінити правильність змін, так і в ролі повного ступора для перспективних зрушень, які народжуютья у людині, що заслабка, аби “розбити старі скрижалі” в своїй голові. Хоча погоджуюсь, що краще жити з цим відчуттям, аніж без нього, бо враховуючи людську звичку робити беззмістовні вчинки то була б справжня халепа.

P.S. Та ясно. І пофіг, що офтоп – це ж не форум, та й з мене поганий модератор

в культурних суспільствах цьому поняттю завжди віддається належне. в молодих культурах його важливість не помічається, воно ще в стані формування. можна провесті аналогію з іншим негативним поняттям “біль”. нікому не подобається коли боляче. варвари намагаються боротися з хворобами, знеболюючи їх (просто витісняючи поняття “біль”). але біль несе глибшу, сигнальну функцію, його треба досліджувати і тоді можна зрозуміти справжню причину хвороби. крім того, в нього є ще глибший рівень – в ньому самому по собі є певна приємність (інакше б не було мазохізма ), що вказує на його більш фундаментальну сутність (а саме на його участь в процесах народження – пологовий біль).

(але все це занадто астрактно… і в усякому разі офтоп дикий )

японці поняття “цумі” люблять. вони не такі “емансиповані” – і не хочуть ними бути. тобто заборону вони, звісно, недолюблюють, але миряться з нею. їм подобається підкорятися, потім порушувати табу і відчувати цумі і глибоке каяття. в тому є східність і крутість. а в запереченні усяких заборон є тільки мтв-культура.

>>сюжет… дуже повільний

дуже повільних сюжетів ти ще не бачив

>>не люблю використання слова “гріх”

японське ? цумі (яке прийнято перекладати як "гріх") дуже глобальне поняття і несе широкий спектр значень від "нерозсудливості" до "кримнального злочину". і, ясно, там багато буддійських підтекстів. головне, що в ньому нема християнських конотацій, які чуються нам у слові "гріх". але це таки глибоко релігійне поняття, що в принципі означає щось на зразок "рез-т порушення самонакладеної заборони-табу".

я розумію, що люди не люблять заборон (особливо в сучасному псевдо-"демократичному" дусі) – от ми типу такі вільні дофіга, а нам заборони… – але взагалі заборони і самообмеження – це головні чинники життя, не більше і не менше. і слово "гріх" саме в релігійному значенні дуже гарний переклад "цумі". це поняття і повинно не подобатися, так передається його сенс.

коли людині, напр., відрубають руки на екрані – хлеще кров і все-таке, неприємне видовище, коротше… багатьом не подобається. але якби при цьому хлестали чорнила, замість рук були булки якісь, а вбивцею була б чарівна жіночка з приємною усмішкою – це вже подобалося б, але не було б тим, що хотів сказати автор, не передавало б поняття.

коротше, гріх – круто!

музика прикольна (етнічна якась). талановита ця Юкі Каджіура

а щодо заборон – невдячна це справа їх захищати, але це сама сутність речей. і взагалі, коли тобі щось не подобається – це не просто так, це спосіб опору речей (так вони захищаються від несанкціонованого доступу ). і заборона – це класичний випадок опору.

я знаю людину, напр., – вона (це жінка) так обурюється, що в християнську церкву жінкам не можна заходити без хустки… а я їй кажу – це ж обрядність церкви така. а вона мені, типу, значить треба міняти обрядність – головне сутність, добро, там і все таке…

отакі от справи. так люди і промахуються повз сутність. обрядність – це і є сутність релігій (а от вся беліберда про добро, любов там і т.д. – це в навантаження від тих, хто не сече…). обрядність дає змогу психоаналтику побачити конкретність даної релігії, і може навіть проникнути в мас-невроз, який за нею стоїть. а “моральний” довісок – то все абстракції, які виникають від непорозуміння.

так от “заборони” – це типова обрядність; в релігії (і в армії) все будується на тому, що ти робиш щось, що тобі наказує інший. і в цьому полягає вищий аристократизм (- ніколи не задумувався, чому уся аристократія росла з воєнної аристократіі?). це традиція, обряд, єдине, що наповнює релігію смислом. а сучасну людину спитай, в чому полягає обрядність напр., православної релігії – хрін хто скаже; кожен почне нести про “непротивлення злу”, чи “всесвітню любов”… тобто ця релігія в народі вже мертва (нічого страшного, таке з релігіями стається).

кожен, хто хоче взяти щось, мусить мати культуру підкорення – парадокс, але факт. тому в це мало хто врубається – цей парадокс більшість відлякує (він їм не подобається).

Щодо заборон і самообмежень. Я за самообмеження, але проти заборон. Тобто, по-перше, немає правил без виключень. По-друге, я вважаю, що систему цінностей людина повинна створювати свою. Розумно позичати якісь надбання поколінь та враховувати суспільство, в якому живеш, але не бути програмованим роботи – те можна, а те ні, тільки “потому что в Библии написано!!!” ((с) один релігійний фанатик, який в гуртожитку любив до нас ходити та просвіщати). До речі, одна з речей, чим мені і сподобався Мадлакс – це зважений підхід до вбивства, тобто без перекосів в ту чи іншу сторону, такий, який сповідую і я. Якщо коротко, то: загалом вбивство – це погано (у кожної людини є право на життя), але коли вже хтось піднімає на тебе чи близьку тобі людину зброю, то ти маєш повне право стріляти у відповідь. Вбивство тоді буде дійсно тягарем, але не тим, що я назвав би реігійним “гріхом”.