Archive for October, 2008
День прощання…
От він і настав. Сьогодні четверо з моєї команди були офіційно її частиною востаннє. Звісно, лише офіційно, бо серед нас, тих хто залишились, вони і досі будуть невід’ємною складовою. Ну і пара прощальних фот під катом…
Read the rest of this entry »
Snow Leopard
Дуже сподобалась фотка на Флікрі. На жаль, не моя, але кльова.
І думаю фуррям, що мене читають теж сподобається 
Ще одне “прощавай”
— Тату! А нас торкнеться світова фінансова криза?
— Це вона олігархів торкнеться. А нам просто піздєц!
Ось і нашій в конторі відбулося останнє. В середу рівно половину(!) співробітників “обрадували”, що вони у нас більше не працюють… Мене в їх числі, щоправда, немає, але дуже багато приємних мені людей як тих, кого я знав вже давно, так і нещодавно прибулих звільнили 
Особливо шкода Юру та Макса – з першим я працював з моменту свого приходу в компанію, з другим – трохи менше, але це і земляк-білоцерківчанин, і дуже просто дуже позитивний хлопець… З іншими, кого знав набагато менше, теж дуже шкода прощатись – я дуже швидко звикаю до людей. А в ту ж таки середу мені вранці теж довелося робити свій невеличкий, але дуже складний вибір в формуванні остаточного списку команди, що залишається 
День був насільки сумний, що навіть привезенний нарешті в середу ввечері велосипед не приніс тої радості, на яку мну розраховував. Сьогодні, схоже, буде останній день роботи більшості співробітників. Тренування, мабуть, знову доведеться пропустити, щоб як слід попрощатись. Якось занадто багато “прощавай” доводиться казати останні два тижні 
Приймаю вітання з обновкою :)
Сьогодні замовив собі двоколесного друга – завтра ввечері мають привезти. Друга звати Scott Aspect 55 і виглядатиме він приблизно отак:
Велосипед Scott Aspect 55
Так що в когороті велосипедистів поповнення. Поки що, правда, це поповнення їздить дуже погано, але покращення навичок – то виключно справа часу, думаю 
P.S. Тепер із запланованих на цей рік масштабних покупок залишився лише Nikon D80 з парою об’єктивів і я буду цілком щасливою людиною 
The end of fairy-tale…
Ось так непомітно закінчилася казка… Сьогодні відбулося останнє тренування по кендо з японськими поліцейськими, що перебували впродовж місяця у відрядженні в Україні і які завтра, на првеликий жаль для нас вже летять назад додому. За останні пару тижнів з яких я, до речі, відновив свої тренування після місячної перерви, я вже так звик до їх присутності, що зараз складно навіть уявити тренування без них. За ці короткі два тижні відбулося так багато приємностей, що вистачло б, мабуть, декілька місяців. Це і неймовірний досвід в самому цьому мистецтві фехтування, і дуже тепла атмосфера власне тренувань та не лише. От вчора, наприклад, до ночі гарно посиділи та поспілкувалися з ними на різноманітні теми (про кендо і не лише) на традиційному “sayonara-party”. Ну що ж… Тепер залишається лише побажати нашим гостям щасливої дороги. Сподіваюсь, що у нас все-таки ще буде якось шанс зустрітись…
Наші друзі і суворі вчителі. Sayonara і domo arigato gozaimashita!
 |
 |
 |
|
|
Ну і фото на пам’ять…
|
|||
Blog resurrection
В останній час був так заклопотаний, що забив на блог, хоч насправді і було що писати і багато речей залишились невисказаними. Сьогодні виспавшись 11 годин після напружених вихідних (про що нижче) та відпочивши на роботі (звичний рутинний робочий ритм зараз видається таким розслаблююче-повільним ) нарешті руки дійшли і сюди. Ну а тепер коротко про все що наразі згадаю.
1. Якщо я не відповідаю на написані ввечері або вночі повідомлення в асьці, то це ще не значить я морожусь. Просто я інколи забуваю виключити її на роботі, а вночі буває “падає” клієнт і вранці я навіть не дізнаюся про те, що мені хтось писав. І взагалі аська це минуле сторіччя. Зараз користуються джаббером (в тому числі і GTalk’ом, наприклад) або Skype’ом
2. Купили новий роутер додому, але глюки зі Світонлайном не пропали Їх дибільний DHCP так і досі тупить і не видає ip-адреси ввечері по буднях. До речі, новий роутер Linksys WRT54GL перепрошитий модними крутими прошивками типу dd-wrt чи tomato працює гірше, аніж старенький D-Link DI-624: на dd-wrt взагалі не захотів конектитись, на tomato – лише по l2tp, конект рве ще частіше, швидкість роздачі по торрентам вдвічі менша… Теж мені “Cisco departament”, блін.
3. Подивившись у “Тихої ночі” на осінні фотки нашого парку самому захотілось піти туди на фотомисливство. Тим паче, що як я вже писав раніше у мене поки нема жодної осінньої фотки – якраз буде шанс виправити положення. Скоріш за все на наступних вихідних і поїду.
4. На вихідних в спорткомплексі КПІ відбувся третій чемпіонат України з кендо на кубок посла Японії (на жаль, мну навіть забув його як годиться пропіарити). Принагідно вітаю Мішу із заслуженою бронзовою медаллю в особистому заліку і золотом в командному. Звісно, був і цікавий семінар (тобто одне велике довге тренування) за участю японських поліцейських (Хіджіката Наохіто, Ашізука Даіджі, Сато Юсаку), культурного аташе посольства Японії (Мураі Шінічі), президента КФК (Годай Хірокі) та кендок з Києва, Севастополя, Мукачеве та Львова. Щодо перших, хоч вони були в Україні ще з початку вересня, на тренування за їх участі я потрапив лише тиждень тому. А шкода, бо кожне тренування з ними (особливо з Хіджіката-сенсеєм) – це просто неймовірний досвід. Два останні дні взагалі пролетіли як один і ніби уві сні, а завтра вже прощальна вечірка із поліцейськими – на цьому тижні вони вже летять назад в Японію…
Ще мну дуже вдячний тим, хто приходив подивитсь на бої з мої з моєю участю (як тим, хто на них таки попали, так і ні ), хоч, на жаль, нічого особливого і не показав: один програш, один виграш і невихід з групи. Зате набрався корисного досвіду (особливо від першого пропущеного від Жені удару – маай у мене залишає бажати кращого).
До речі, цікаві наслідки перебування в кендошній атмосфері впродовж двох днів: сьогодні їду з роботи додому, беру квитки у бабусі-кондуктора в тролейбусі, вона протягує білет, каже “Дякую” і я вже рефлекторно почав робити невеликий уклін (вчасно схаменувся, бо вигледіло б це зі сторони вельми дивно ) і теж бурмочу “Дякую” у відповідь (добре, що хоч не рявкнув “Домо арігато гозаймашьта”).
Поки все, бо запарився писати. Якось тепер незвично багато друкувати…