Archive for January, 2009
Disqus
З другої спроби прикрутив собі систему коментування Disqus. Що воно таке та навіщо воно треба можна почитати тут (хоч інформація про його недоліки там вже частково застаріла, адже вийшла друга версія Disqus-API, де багато з того пофіксили). Перед імпортом я у сапорту попросив вичистити мої старі аккаунти, аби розпочати з чистого листа, що вони дуже і дуже оперативно зробили. Імпорт цього разу пройшов набагато краще і в Дискас не попали всього 18 коментарів з 502, про які повідомляє WordPress. Не ідеально, звісно, але цілком юзабельно, а порівняно з першою спробою влітку 2008-го, коли імпортувалося лише близько половини коментарів – взагалі круто 
Плюс ще пару багів вони з того часу пофіксили. Ніби цілком юзабельне вже зараз…
Vi Assistant
No comments 
P.S. Дякую Джоллі за піднятий щойно лінком на цю гіфку настрій.
Конкурс аніме караоке в україно-японському центрі
Був вчора на сабжевому заході. Пішов в основному з двох причин: потестити фотика та побачити знайомих (хоч я ні з ним не домовлявся, але був впевнений, що хоч когось та зустріну ). Стосовно першої причини враження суперечливі. З одного боку все виявилось не насільки казково як я уявляв, бо із-за мого спізнення на це дійство мусив фоткати з гальорки і звідти 50мм об’єктиву було явно малувато. Хоча з іншого боку навіть якби був один із зумів, які я придивився – там можна було б відкрити діафрагму максимум на f/4, в той час як тут я фоткав здебільшого на f/2 і при цьому все одно витримки часто не вистачало (я клацав без спалаху) і фотки виходили розмитими. Так що по ходу справи зрозумів, що зум буду брати обов’язково з VR. З іншого боку, після того як мну скинув фото на комп був приємно здивований отриманим результатом, оскільки мені дуже сподобалась передача кольорів. Я рік тому фоткав в цьому ж приміщенні на Фуджик і кольори були дуже бліді, а тут в порівнянні просто приємно глянути, плюс за рахунок того, що шумів менше, зображення все-таки чіткіші. Зате знайомих побачив навіть більше ніж очікував Шаннара та Деметріола з UAnime, Андрія, Надю та Настю з КФК (останні дві вже фактично екс-КФК 
) і навіть колишню співробітницю “Пчёлку” (але здалеку – навіть привітатись не вийшло).
Тепер же стосовно самого конкурсу. Якщо коротко, то: ЖАХ! Ні, я хоч і звик більше до усяких там меццо-сопрано, все ж розумію, що караоке на те і караоке – його співають люди з сумнівним музичним слухом, але ж блін… не з його абсолютною відсутністю у більш ніж половини конкурсанток (я не є частиною київської аніме-тусовки, не знаю жодну з учасниць і тому моя думка абсолютно безпристрасна; пробачте, що когось ображаю, але я волію казати те, що думаю) 
Чомусь ті ж самі японці, що були в жюрі, коли виконували позаконкурсні виступи також не маючи гарного слуху звучали на порядок краще аніж практично всі дівчата, що боролись за винагороди. Ага, їм легше співати пісні рідною мовою, але хто як не українці найспівучіша нація? 
Найбільш музичне виконання серед наших на мій суб’єктивний погляд було лише оупенінгу до NGE та друге виконання “God Knows” з Харухі. Ще кілька були принаймні слухабельні. Серед них і дуо (не пам’ятаю що саме), що виступало першим, і, до речі, виграло конкурс. Тобто спочатку я подумав: “wtf?”, але почувши декілька наступних “пісень” зрозумів, що виступили вони не так вже і погано. Отаке. Мммм… Що ще запам’яталось? Мабуть, костюмчик Тоторо. Хоч і квадратнуватий, але все-таки прикольний.
Після закінчення власне конкурсу в холі бібліотеки дівчата з косплей-клубу “Fighting Dreamers” (може і не лише з нього, але я в клубах не дуже розбираюсь, тому виправте мене якщо що) виконали японський танок з віялами. Це було мабуть найприкольніше, що я побачив за той вечір, але краще було б знімати його на відео – ось де знадобився б мій Фудж, але я його не взяв з собою
На прохання Шаннара я виклав все, що наклацав за вчора, і його можна скачати звідси. Але за якість не бийте 
Нова фото-рушниця
Нарешті здійснилася одна з моїх мрій: я став щасливим власником Nikon D80. Об’єктив брав не кітовий, бо хочу взяти згодом нормальний гіперзум для пейзажних фото та живої природи, а так як він порівняно дорогий, тому відклав його на далеке майбутнє, а зараз обзавівся портретником Nikkor AF 50mm 1/1.8D. Дешево і сердито, та і саме те, що треба для домашньо-студійних фото, якими я планую зайнятись в зимову пору (на жаль, зимні пейзажі в мене виходять хєрові ). Після покупки пів робочого дня грався з новою цяцькою… Деякі з результатів тут і нижче:
Поки що навіть не знаю в чому до нього придертися. Може це просто порівняно зі старим Фуджиком він здається чимось фантастичним, але все ж… Дуже швидкий (фокусування, серійна зйомка – я в захваті), справжній оптичний видошукач, зручні та інтуїтивні налаштування (хоча може це завдяки тому, що я свого часу грався трохи з D40 мого друга), відмінно слухається ручних налаштувань витримки/діафрагми (бо з тим-таки фуджем спрогнозувати яка буде глибина різкості часто було неможливо), гарна матриця: адекватна передача кольорів плюс на ISO 100 я шумів навіть не бачу… І ще багато чого. Коротше кажучи, я задоволений немов слоненя, хоч і вийшло це щастя досить дорого: все разом трішечки більше, аніж 800$. Але це принаймні остання з моїх запланованих дорогих покупок 
P.S. І якщо з вже з такого апарату якимось дивом виходитимуть погані фото – це значитиме лише одне: у фотографа криві руки лапи. Вже грішити ні на що буде 
Photo passion (BW)
Зацікавлений ще рік тому зусиллями ereb_randir’а нарешті вирішив спробувати погратися зі світловим пером. Результати поки що мені не дуже подобаються – досвіду все-таки бракує – але мені сподобалось гратися зі світлом, так що чекайте згодом продовження експериментів…
Первинні DNS
Два дні сайт провалявся із-за того, що у primaryns.kiev.ua, схоже якісь проблеми. Я вже давно хотів з нього злиняти, бо це вже не вперше, але щоб він був в дауні декілька діб поспіль – таке вперше. А ліньки було, бо сервіс-то мене, в принципі, всім влаштовував: простенький, але зручний інтерфейс, швидко оновлююються дані на самому сервері, а налаштування майже 1-в-1 з конфіг-файлом dns-серверу bind. Але стабільність… Коротше кажучи перевів я поки два основних домени зараз на ZoneEdit – він найбільш зручним і потужним видається з того, що я перепробував, але там безкоштовна лише підтримка 5 доменів, а враховуючи, що я маю декілька аліасів, то скоро я їх вже вичерпаю Тому питання наступне: які є гарні (швидкі і потужні), але безкоштовні вільні первинні DNS? Я пробував X-Name та EveryDNS. Перший без обмежень, але страшнючий і дуже повільно вносить зміни. Другий – ще куди не йшло (поки це мій резервний варіант), там теж є обмеження але 20 доменів вистачить ще надовго Але ж мабуть є ще щось цікаве? Правда ж?
Spotify: нарешті музична революція?
Все-таки відчуваєш себе хоч і маленьким таким, але пророком, коли твоє розуміння розвитку технологій знаходить підтвердження в реальному житті. Вже давно я і, звісно, не лише, казали, що нам скоро не знадобляться здоровенні за об’ємом HDD для того, аби зберігати інформацію, адже з ростом швидкості та доступності мережі Інтернет в цьому не буде аніякої потреби: все можна буде просто слухати в потоковому режимі не завантажуючи (в сенсі збереження) собі на машину і все поступово до того йшло. Але залишалася все одно “невеличка” проблема: правовий аспект. І ось, нарешті, знайшлися люди, які знайшли можливості подолати цей останній бар’єр простим і логічним чином: зробивши музику безкоштовною для слухачів, але змусивши їх за це розплачуватись рекламою. Взагалі тут, думаю, варто зробити один ліричний відступ. Мінус-один якось дуже гарно розписав морально-правові аспекти розповсюдження фансабів до аніме, але я візьму дещо ширше, хоча скористаюсь його аналогіями… Всі ми в тій чи іншій мірі дивимось, чи дивились ТБ або слухали радіо. Звісно, я маю на увазі звичайне, а не Інтернет. При цьому ви ніколи не платили за проглянутий конкретний фільм, чи прослухану музику. Питання прав на перегляд чогось вас ніяк не зачіпало. Ви платили лише фіксовану абонентську плату за користування каналами зв’язку (антена, кабельне, радіоточка, тощо), які не мають ніякого відношення до того, що по ним транслюється. Хоч насправді ви платили за проглянуті фільми та прослухане радіо переглядом реклами, тобто всякими там “тьотями асями”. І всі були задоволені. Телевізійні компанії виступали посередниками між вами як споживачем та кіноіндустрією як виробником. Але як радіо, так і телебачення – канали односторонні, тобто ви практично не можете впливати на те, що там транслюється. Зараз ми маємо Інтернет і, що найцікавіше, це не що інше ніж якісно новий виток колишніх ЗМІ. З тою різницею, що цей канал двонаправлений, завдяки чому досягається інтерактивність: ви можете слухати та дивитись не те, чим вас годують, а виключно те, що самі оберете. Інтернет-провайдери займають місце кабельних мереж як засобу доставки даних. Справа тепер лише у появі інтернет-аналогів 1+1 чи Інтеру (звісно у осучасненому вигляді), які візьмуть на себе посередництво між вами та кіностудіями та музичними лейблами. Зрозумійте: це революція, новий технологічний стрибок, який відбувається прямо на наших очах! Повертаючись до нашого барану, Spotify… Те, наскільки вдалим буде цей проект покаже наскільки зараз готове суспільство (принаймні в розвинутих країнах – нам поки що випало на долю лише спостерігати) перейти на цей якісно новий рівень доставки інформації. А що таке цей самий Spotify?
Read the rest of this entry »
Avenue Q
Це може для когось буде давно відомою річчю, але я все-таки поділюсь своїм невеличким відкриттям.
Вчора мну показали одну класну пісеньку на YouTube… про Інтернет. Сьогодні я вирішив подивитись її ще раз (дуже вона вже чіпляє 
) і шукаючи її на тій-таки “трубі” знайшов декілька інших прикольних відео від її виконавців – Avenue Q. Поліз на Вікіпедію читати матчастину, і виявилося, що Avenue Q – це насправді цілий кукольний м’юзікл (2 акти із загальбною кількістю в 25 пісень), зроблений під впливом американської освітньої програми “Вулиця Сезам” (“Sesame Street”). Але якщо “Сезам” – була програмою для дітей, то “Авеню” не зовсім дитячий (на думку сценаристів нижній віковий поріг перегляду – дорослі підлітки), адже там висміюються вже “дорослі” проблеми: расизм, порнографія в Інтернеті, тощо… Тексти чи то незважаючи на, чи то завдяки свої простоті вельми прикольні (як жартівливо-іронічні типу “Everyone’s A Little Bit Racist”, так і сопливо-ліричні на кшталт “There’s a Fine, Fine Line”). Та і сам формат – ляльковий м’юзікл з ляльками та з живими персонажами – вже неординарний і при тому просто чарівний: я, наприклад, не уявляю як того ж Трекі (Trekkie) може зіграти людина, та і намалювати його таким неможливо, а от ляльковий персонаж – просто чудовий (і чимось мені Альфа нагадує ). Коротше кажучи, знімаю перед його авторами віртуального картуза: це один з чудових екземплярів того, яким я бачу ідеальне мистецтво (навіть популярне): гармонічне в усьому. Тобто викинь, чи зміни один з фрагментів – і все, сам шедевр розсиплеться як картковий будиночок до рівня типової посередності, але разом саме цей набір складових входить в резонанс і отримуємо по-справжньому чудову річ. Жив би в США – обов’язково сходив би, щоб побачити це все на власні очі (навіть при тому, що вартість там немаленька).
Нижче – перше відео, про яке я згадував з самого початку
Read the rest of this entry »
З новим, 2009-м, роком!
Ммм… Я не підбивав ніяких підсумків минулого року, бо я, мабуть, банально занадто ледачий, аби стільки писати… Можна сказати лише, що минулий рік був далеко не бездоганним, бо досить багато запланованих речей з тих чи інших причин не зміг реалізувати, але з іншого боку він був непоганим, адже дав гарне підґрунтя до майбутніх планів (навіть більш амбіційних ніж на цей рік), задумок та їх звершень.
Відгуляли по закладеній в минулому році традиції в тісній компанії друзів (при тому, що двох людей я сьогодні побачив вживу вперше… і мну дуже-дуже радий очному знайомству ). Як завжди з музикою (аккордеон + гітара) та співами різноманітих пісень – він народних і навіть до Рамштайну (благо, дівчата знали Німецьку, а ми там підмугикували трохи – і навіть зняли кумедне відео зіі спвами “Mutter” у виконанні нашого “ВІА”, та фіг я це десь викладу 
). А ще ми з Джоллі нарешті-таки змогли виконати Ольсівське “У Карчме”, хоч і кривувато
Помилки минулого року на нас не справили враження і їжі ми буквально за декілька годин наготували провіанту на цілий полк… Хто все те доїдати буде – не знаю. Багато чого стоїть ще навіть непочате (я вже не кажу навіть про останні страви, які дівчата поспіхом доварювали та допікали буквально за декілька хвилин до НР). До речі, oодо їжі – дивина, але зроблені мною суші-роли, приготовані з купою недоліків (не той рис, ще й підгорівший і залитий маринадом, зробленим по неправильному рецепту) з їжі розійшлися одними з перших
Ех, а поки усі стомлені дрихнуть, мну сидить попиває потроху коньячок в очікуванні їх пробудження (сам не можу зрозуміти хочу я спати, чи ні, тому ось пишу поки сон таки не зморить ).
Ну і все-таки… З Новим, 2009-м, роком! Бажаю всім купи дуже амбіційних задумів і бажання та можливості їх здійснити, але, звісно, доклавши відповідних зусиль, бо від легких перемог немає задоволення (або воно O(0) – настільки мале, що ним сожна знехтувати).