Archive for March, 2009
Війни з ISP
В суботу Годен Телеком (чи то пак вже Білайн) пішов лісом. Такого відношення до клієнтів я ще не зустрічав. Одразу після переїзду подав заявку на підключення Інтернету. Написано було, що впродовж 2-3 днів передзвонять. Не передзвонили. Я протупив і відправив ще одну. На наступний день передзвонила якась тітонька і спитала чи я збираюсь проводити два Інтернет-канали. Сказав, що ні і друга заявка була помилковою. Тітонька сказала, що скоро зателефонують з відділу підключення. Ноута у мене тоді ще не було, тому я особливо не кіпішував, що не передзвонили. З моменту розмови пройшов тиждень, у мене вже з’явився ноут і я подзвонив в Білайнівський супорт і чемно пояснив ситуацію. Там сказали, що дадуть копняка повідомлять відділу підключення і ті за пару днів передзвонять. Пройшло ще три дні, знову дзвоню в супорт, пояснюю ситуацію, знову кажуть, що впродовж двох днів передзвонять. Пройшло ще два дні і зрозумів, що час комусь “смугастому” піти самі знаєте куди. Якого біса це я ще маю ганяти за провайдером, коли це вони мені мають дупу лизати, аби я підключився до них, а не до когось іншого? В суботу гроші пішли в IpNet. Тариф там не набагато гірший, єдине, що у них занадто вже дорогий статичний зовнішній IP (аж 50 грн., хоча ще роки так півтора тому було всього 10), тому поки обійдемося без нього. Термін підключення до 15 днів, хоча, звісно, постараються швидше. Отож в мене ще купа часу передивитись всякого аніме та фільмів, що назбирались на дисках 
В сухому залишку: майже три тижні коту під хвіст (якби одразу пішли в айпінет, то вже були б з інетом), неприємний осад і крайнє жахливе ставлення до однієї компанії.
Celtic Woman
Нещодавно суто випадково набрів у френдстрічці в ком’юніті thewolfpack прикольну відеонарізку з вовками. Але найбільше з неї запам’яталася музика: пісня The Voice у виконанні гурту Celtic Woman (а я до кельтської музики маю неабияку слабкість). До речі, сама пісня як можна прочитати по посиланню вище була переможницею Євробачення у 1996-му році і це лише її кавер. Сам гурт представляє собою п’ять виконавиць: вокалісток Клое Егнью (Chloë Agnew), Лінн Хіларі (Lynn Hilary), Ліза Келлі (Lisa Kelly), Алекс Шерп (Alex Sharpe) та скрипальку Майред Несбетт (Máiréad Nesbitt). Крім того, в одному з їх небагатьох альбомів співає і досить відома в цьому жанрі новозеландська камерна співачка Хейлі Вестенра (Hayley Westenra). Поки що мені найбільше сподобались пісні у виконанні Клое (до речі, їй зараз всього 19) та Лізи (дуже приємний вокал).
За останній тиждень це мій беззаперечний лідер по прослуховуванням (я з самого гурт інколи перемикаю лише на їх “Artist radio” у Spotify, де окрім пісень гурту є й пісні інших схожих виконавців). Сама музика дуже і дуже атмосферна, слухаєш – і прудко біжиш на чотирьох лапах (це особисте ) десь там далеко-далеко в густій росяній траві, а тут вуха аж ніби прикипають до навушників і їх не хочеться знімати В той же час альбоми не одноманітні – частина пісень нагадує пісні тої ж Вестенри, частина – Clannad чи Enya, а частина – взагалі норвезький Lumsk.
Тим, хто має аккаунт на Spotify може одразу ознайомитись з їх творчістю по цьому лінку.
Робочі будні 2
Здається, нарешті доробили те нещастя над яким довелося працювати останні два з половиною тижні. Провтикали дедлайн на 4 дні, але принаймні зараз вже нарешті можна зітхнути з полегшенням. Сподіваюсь, що наступний тиждень буде полегше – треба ж нарешті піти на тренування, а то рюкзак з обладунками біля робочого столу припадає пилом. Переїзд плюс форс-мажор на роботі і виходить, що мну не був на тренуваннях вже рівно три тижні (в мене закрадається підозра, що до атестації в кінці цього місяця мене можуть і не допустити – тут залишилось всього то нічого 
).
А ще у нас на роботі знову реорганізація: відділ розробки софту зараз переживає свої не кращі часи (читай: останнім часом приносить компанії найменше прибутків) і поки перебудовуватиметься процес продажу цього софту від нас відділили купу супутніх відділів і перекинули на більш прибуткові. Взагалі цікавий зараз поділ обов’язків у колишньому віндеві, але про це я розказувати не можу – NDA і все таке 
До речі, ще цікавий факт: якраз незадовго після останньої великої реорганізації звільнили половину співробітників. Хе-хе.
Anyways… Life goes on.
Мій новий ноут
Забув вчора одразу похвалитися, але я таки взяв ноута. Dell Latitude E6500 (DE6500B22C75RB), про який я писав трохи раніше. І після трохи більш ніж доби користування можу сказати, що він мені таки подобається і я своїм вибором задоволений.
Зовнішній вигляд. Перше, що кидається в очі, звісно, корпус та дизайн. Ноут вироблений в традиційному для лінійки Latitude бізнесовому стилі, тобто строгий, кутки гострі, ніяких зайвих рюшечок. Сам корпус, щоправда, дуже маркий і зараз вже виглядає залапаним. З плюсів – те, що він досить таки міцний, принаймні я спробував понатискати на нього і корпус практично не прогинався, що враховуючи його товщину та вагу в 2.3 кг дуже пристойно.
Екран. Це була одна з основних причин вибору цього ноута. Тут взагалі цікаво вийшло: спочатку при покупці за звичайного кімнатного освітлення він мені сподобався, але я подумав, що все-таки очікував чогось більшого. Притягнувши ноут вчора на роботу взагалі подумав, що фігня якась: порівняно з моїм старим Інспіроном здалось, що білий колір трохи “бруднуватий” і не такий білий як раніше. Але потім до мене дійшло, що я сиджу спиною до вікна, а надворі сонячна погода і при цьому у мене ноут показує кращу картинку, аніж монік від стаціонарного робочого комп’ютера, а якщо порівнювати з глянцевим екраном ноута мого тім-ліда (а там екран, здається, не гірший аніж у мене на Інспіроні був), що стоїть поруч, так взагалі небо і земля. Мну заради цікавості навіть відкрив жалюзі на повну і поліз на Флікр. Фото навіть за цих умов виглядали класно. Ввечері ж заради цікавості проробив те саме у кімнаті з вимкненим світлом і білий колір став білим. І хоча все-таки у цього матового монітора яскравість дещо гірша Інспіронівської, але передача кольорів на мій суб’єктивний погляд набагато краща.
Швидкодія. Тут міцний середнячок (Core 2 Duo P8400, 2x1GB RAM), знову ж таки десь на рівні мого старого ноута. За ним досить комфортно сидіти, хоч він іноді і починає тупити. В якості тесту відео (Quadro NVS 160M 256MB) поставив Mount & Blade (граюся я вкрай рідко і нічого краще не було під рукою, хоча треба десь пошукати диск з Gothic 3). З настройками не грався, але на дефолтних жодного лагу за декілька годин гри помічено не було і при тому графіка була цілком пристойна. Отаке. Єдине, що мене дратує – в комплекті поставки з ноутом йде купа софту від Dell, яке висить в пам’яті і непогано так віджирає там місце. Це, думаю, і є одна з причин того, що система іноді підгальмовує.
Безпека. Розглядаючи цей ноут не можна не виділити безпеку в окремий розділ, адже тут справжня мрія параноїка: ноут йде з вбудованим сканером відбитків пальців та читалкою смарт-карт. І якщо про другу штуку я мало що знаю, то потужність першої я встиг оцінити. По-перше, цей невеличкий пристрій дозволяє залочити комп одразу після POST-перевірки, а отже ніхто не може навіть в BIOS сунутись не ввівши пароля, або не приклавши пальця. По-друге, можна причепити аналогічну перевірку до логону у Windows. Мені це сподобалось – тепер не треба вводити пароль, а достатньо лише провести пальцем – і вуаля! Щоправда не завжди з першого разу признає власника Інколи доводиться 2-3 рази повозюкати пальцем. Також в утиліті налаштування безпеки я прочитав про можливість запаролити HDD, але чи працює ця фіча не перевіряв. Судячи по опису ця фіча працює незалежно від ноута – написано, що можна витягнути вінт, вставити його в інший комп і він не працюватиме поки не введеш пароль. От мені цікаво на якому рівні відбувається ця перевірка – апаратному чи програмному, бо на сайті Dell я бачив, що ця лінійка може опціонально комплектуватися вінтами з апаратним шифруванням.
Батарея. 9-секційна батарея – це фантастика. Більш ніж дві з половиною години гри в Mount & Blade з максимальним рівнем яскравості монітора, але, правда, вимкненими безпровідними засобами зв’язку і він ще показував, що йому заряду вистачить на годину. Круто! Сподіваюсь лише, що вона не сяде так швидко як у Інспірона.
Різне:
- Ще однією приємністю виявилася освітлення клавіатури. Скільки я мріяв про подібну фічу і навіть вже думав колись купити USB-ліхтарик… А зараз він геть не потрібен. Сама клавіатура по розташуванню клавіш аналогічна Інспіронівській, тому переучуватись не треба, хоч і треба звикнути до суб’єктивно дещо більших кнопок. По центру клави красується TrackPoint, але працювати з ним – це для збоченців. Та й от вікно TouchPad могло б бути і більшим за площею.
- Вбудовані динаміки хоч і далекі від ідеалу (особливо після динаміків Lenovo Y530-5A з сабвуфером) і на перший погляд видались мені писклявими, але в той же час мну сьогодні без дискомфорту вночі подивився аніме. Цілком прийнятний.
- Ноут іде з передвстановленою Windows XP Pro SP2, дистрибутив якої лежить на диску C: (мабуть це фіча всіх Dell ), але в коробці лежить диск з Windows Vista і на самому ноуті наклейка з ключем для Вісти. Причому наклейка схована під акумулятором, а я спочатку був перелякався, що ноут пальоний, бо звик, що наклейки зазвичай ліплять прямо на дно ноута
- Хоч пр це ніде і не писалося, але в комплекті мені дали USB-мишу Dell. Працювати з USB-мишою після того як звикнеш до Wireless просто жахливо, але поки моя безпровідна лежить вдома у Білій доведеться користуватись тим, що є…
Ну от і все поки що. Коли чого нового з’явиться – розповім детальніше.
Робочі будні
Давно щось не писав про роботу, але накипіло вже багато чого, тому думаю виговоритись трохи. Взагалі, компанія ніби-то більш-менш нормально почувається, хоча час від часу ми (відділ розробки) з певних причин і поринаємо в хаос, коли щось треба зробити ледь не “на вчора” Половина програмістів зараз виділена в окрему команду, яка займається діяльністю про яку, якщо вони все зроблять як слід, я розповім після 22-го квітня. Інша половина швидко латає дірки в існуючих проектах, при тому, що їх [проектів] кількість майже не зменшилась, а от людей стало вдвічі менше. Мені останній тиждень дісталося в зуби найжахливіше з творінь. Хоча ні, колись я бачив ще гірший проект, але по-перше, його писали люди слабо знайомі з ООП та будь-якими високорівневими архітектурами Win32 проектів, тому це принаймні можна було вибачити, а по-друге, його вже давно закрито. Так от, ситуація з моїм поточним підопічним зараз доходить до маразму. Зазвичай програмісти терпіти не можуть рефакторінг: ну кому хочеться витрачати купу часу на те, щоб змінити код не змінивши кінцевий результат. Але то в звичайних компаніях. У нас програмісти ледь не благають виділити час на рефакторінг(!!!), але в цьому їм відмовляють і просять потерпіти ще трохи… І ти знову на якусь рутинну enhancement request задачу типу перекинути одну кнопки з однієї сторінки на іншу замість хвилини-двох, робиш більш ніж півгодини (уявіть, що представляє собою цей код, бо це не жарт, а реальний факт). Хоча в процесі правок мну таки намагається невеликі і слабо зв’язані шматки коду рефакторити. Цікаво, що час витрачений на деякі з таких вдосконалень у мну окупається і економиться ще з півгодини робити вже на наступний же день От…
По довгій дорозі на роботу читаю Р. Мартіна по швидкій розробці програм (купив я її вже давно, але руки дійшли лише зараз) і з гордістю помічаю, що принаймні до деяких з тих порад я дійшов сам: інколи понаступавши на граблі та понабивавши синці, а інколи просто побачивши невдалі рішення. Так, наприклад, розділ про OCP (Open-Closed Principle) мені можна було б і не читати, адже мну і так активно впроваджує майже в усіх власноруч написаних фрагментах програм. З іншого боку, використання деяких інших ідей для мене поки залишаються мрією, бо зробити це нереально із-за неадекватних термінів розробки.
P.S. Вирішив повністю текстові пости розбавляти якимись картинками, які якось пов’язані за змістом. Чому в цьому постингу з’явилось в якості ілюстрацій щось незрозуміле див. персонажа на ім’я Радикал Едвард 
Після переїзду…
Вирішив підбити деякі підсумки зміни помешкання і того як то все відобразилося на повсякденні. Отож, сама хата тепла, охайненька і вельми простора, хоч мну і дісталася найменша кімната (та краще найменша, але з дверима, аніж найбільша без них ). Хоча найбільшу радість викликає наявність пральної машини та двох досить великих лоджій де можна поставити велосипеди. До речі, неподалік від дому є озеро (кажуть, що там навіть купатись можна). Не знаю як щодо цього, але кататись вранці на велосипедах там має бути класно.
Добиратись на роботу стало трохи дорожче і на 20-30 хвилин довше. Перша половина дороги – на метро. Там і людей багатенько на “зеленій” гілці, і їхати хвилин 20. Друга половина – від кінцевої до кінцевої на 5-й маршрутці – цілком нормально, адже можна вільно сісти і всю дорогу читати книжку чим я залюбки користуюсь. По дорозі назад зручно, що прямо на шляху стоїть “Піраміда” – там завжди можна закупити пивохарчі.
От. Так що поки задоволений. Залишилось лише Інтернет провести, а то нуднувато. Мну хоч на минулому тижні і відправив заявку на підключення, а вони мене проігнорували. Ну-ну…
Святкове програмістське рукоділля ;)
Звісно, можна було б уподобитись власній френдстрічці і побурчати стосовно свята, порозводити щорічний пафос не тему того, що не один день в році варто робити приємне для прекрасної половини людства. Це все так, але зараз є така традиція і саме в цей день вони чекають що їх обов’язково будуть вітати і радувати, а тому засмучувати не сказавши чи не зробивши щось приємне саме сьогодні – не варто. Тому мну вирішив піти іншим шляхом і зробити привітання власноруч. Звісно, до того “как это сделает пилот” з відомої пісні гурту “Браво” програмістам ще далеко, але на невеличкі та оригінальні дрібнички ми теж здатні. Отож, декілька годин цікавої роботи і маємо ось таку привітальну листівку. Зі святом вас!
P.S. На жаль, в Опері із-за відомої баги не вийшло нашвидкоруч пофіксити глюк з анімацією, тому для того щоб оцінити задум повністю бажано дивитись будь-яким іншим сучасним браузером.
P.P.S. А для технарів на днях викладу як то все працює зсередини.