graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Бліц аніме-рев’ю. Частина 1

| 4 Comments

Щойно подивився на блозі розділ з аніме і зрозумів, що востаннє я сюди щось змістовне писав вже рівно рік тому… Щоправда, наприкінці минулого року я збирався написати один великий огляд з усім потроху, але так як рік виявився вельми багатим на переглянуті анімаційні стрічки, справа затягнулася і за браком часу я описав лише в кращому випадку третину того, що проглянув. Крім того, оскільки з моменту перегляду пройшло досить багато часу, то може десь щось випадково прибрехав. Але так чи інакше сьогодні мну вирішив викласти хоча б ту частину, яка вже написана. Отож, прошу…

До речі, так як це планувалось як підсумок року 2008-го (тільки не того, що було випущене, а того, що я дивився в тому році 😉 ), то зроблю пару зауважень. Мій особистий номер один в 2008-му – це звісно “Ookami to Koushinryou” (Spice and Wolf), але йому я вже присвятив свого часу навіть не один допис, тому цього разу промовчу. Аналогічна ситуація з Madlax: я оди теж писав принаймні двічі. Так що ці дві найулюбленіші речі пропущу і піду далі.

Berserk (інфо)

Bersek - Griffith Berserk - Guts Berserk - Kaska

Аніме вже більш ніж 10-річної витримки (випущене було ще в 1997-му році), що помітно по малюнку, але тим не менш графічно воно вельми і вельми симпатичне. Коли я починав його дивитись, то враховуючи багато позитивних відгуків на УАніме по ньому вирішив знайти весь негатив у ньому, щоб було за що вкатати його в асфальт і збалансувати загальну думку (я зазвичай до всього, що має багато позитивних відгуків ставлюся упереджено-негативно). Та задум провалився. Якщо початок ще був такий собі, звичайний як героїчний епос, але вже ближче до середини він стає набагато цікавішим і бої непереможних головних героїв, якими воно і справді переповнене, відходять на другорядний план. Це лише антураж… декорації в яких живуть головні герої: Гріффіт та Гатс. Гатс хоч і головний персонаж, але в цьому сенсі досить примітивний. Спостерігати за ним перші 2/3 серіалу було абсолютно нецікаво. Та і під кінець щось зрушилось ледь-ледь. Єдине, за що можу поставити йому величезний плюс – це те, що його не зробили таким собі “добряком”. Тут, коли “партія” каже вбити, то від його руки летять голови незалежно від віку. В цьому сенсі його персонаж витримали як треба: часто тупий і бездумний, а часом цікавий і неймовірно сильний варвар: “If you’re always worried about crushing the ants beneath you…you won’t be able to walk.” (“Якщо ти постійно турбуватимешся про мурах, які лазять під твоїми ногами… ти не зможеш ходити”), “I don’t want what another man can give me. If he grants me anything, then it’s his to give and not my own.” (“Мені не потрібне те, що може дати інша людина. Якщо хтось щось дасть мені, то це його дарунок, а не моя власність.”). Ці цитати та далі по тексту були люб’язно надані ВікіЦитатником, чим зекономили мені масу сил на необхідності діставати з полички диск з відео 🙂 Інша справа Гріффіт. Це взагалі один за найцікавіших те продуманих персонажів які мені доводилось бачити як в анімації так і в кінематографі. За ним цікаво спостерігати і, що сподобалось мені найбільше, він багато в чому відповідає моїм поглядам на життя… Окрім, щоправда, однієї речі, за яку я з одного боку зненавидів сценаристів, а з іншого поважав, адже це було гарною ілюстрацією його відданості власній меті: в молодості, аби заробити гроші на створення своєї армії Гріффіт не поцурався підставити свою дупу одному багатію. Грррр… Одним нещасним фрагментом зруйнували майже ідеальну людину. З дитинства Гріффіт мріяв про власне королівство і йшов до своєї мети крок за кроком наближаючись до неї. Спочатку сам, потім – ведучи за собою купу людей, які не мали чогось величного та амбіційного для досягнення (як влучно зазначив Гатс, вони були хмизом для його полум’я мрії). Гарною зробили сценаристи і кульмінацію, коли Гатс йшов з Банди Яструба: адже саме ці думки спонукали його до свого власного шляху в той час, коли Гріффіт навпаки зрадив собі і своїм традиційно холоднокровним вчинкам. І все-таки якось цікаво почуваєш себе, коли бачиш, що ти не самотній в своїх ідеях, хоч тут їх і приписали дуже неоднозначному персонажу. Ось, власне, фрази Гріффіта, що увійшли в резонанс з моїми власними: “A friend would not just follow another’s dream… a friend would find his own reason to live…” (“Друг ніколи не буде просто прямувати до чиїєїсь мрії… Друг знайде свій власний сенс життя…”), “A dream… It’s something you do for yourself, not for others.” (“Мрія… Це те, що ти робиш для себе, не для інших.”).

Сюжет теж цікавий і не завжди передбачуваний (хоча кінцівка завдяки першій серії та і оповіді загалом багато в чому проглядалася з самого початку). Єдине, що варто одразу затямити: не варто чекати від боїв реалізму, бо Гатс тут наодинці кладе супротивників десятками (це не перебільшення), адже краса серіалу далеко не в ньому.

Boogiepop Phantom (інфо)

Boogiepop Phantom Boogiepop Phantom Boogiepop Phantom

Це аніме теж зі старичків, але порівняно маловідоме. Що, в принципі, і не дивно, адже враховуючи завитки сюжету вам доведеться добре попрацювати мізками, аби розібратись в усіх тих хитросплетіннях, а так як більшість бачить у кінематографі та анімації не харчі для мізків, а навпаки засіб їх виключити, то… маємо аніме далеко не для кожного. Але тим, хто не боїться трохи подумати під час перегляду – однозначна рекомендація до перегляду. Розповідь повільна, але не занудна, бо від першої серії і практично до самого кінця ви поринаєте в містичні загадки та депресивну атмосферу, а більша швидкість розгортання сюжету вбила б її. По відчуттям дуже схоже на Лейн та Технолайз, хоч Бугіпоп – це містика, а не кіберпанк.

Baccano! (інфо)

Baccano! - Firo Baccano! - Chane Baccano! - Jacuzzi and Nice

Баккано – це мегапозитивний розрив мозку 🙂 Сюжет там закрутили прикольно і хоч ідеї не нові, але таку мішанину я раніше не спостерігав. Справа в тому, що там все побудовано на двох основних стовпах: по-перше, події розвиваються не у хронологічному порядку – вас постійно будуть кидати туди-сюди на десятки і навіть сотні років, хоча основна частина подій відбувається ближче до середини XX сторіччя з мафією і всим таким. По-друге, історія постійно показується з різних ракурсів і з точки зору різних персонажів (тому тут навіть головних не можна виділити, бо вони майже всі такі), причому в поєднанні з першим пунктом це дає просто бомбовий ефект. Тобто в одній серії вам показують якийсь фрагмент за участю одних персонажів, а через пару серій – інший, який перетинається з цим, але з точки зору когось іншого – і ще одна цеглинка стає на місце. Сюжет, аби не спаскудити враження переказувати не буду. Це треба дивитись.

Kara no Kyoukai (інфо)

Kara no Kyoukai - Mikiya Kokut? and T?ko Aozaki Kara no Kyoukai - Blood Kara no Kyokai - Ryogi Shiki

Відгук дещо передчасний, бо ще не вийшла остання його частина, але навряд моя думка зміниться на гіршу. “Сад грішників” – це новий виріб майже легендарної контори Type Moon, яка займається виробництвом інтерактивних романів та файтингів, найбільш відома у світі по таким речам як “Tsukihime” та “Fate/Stay Night”, де всі події відбуваються в одному й тому ж вигаданому світі з вампірами, чарівниками та іншою “нечистю”. І “Сад” цьому не виключення. Основний його мінус, про який варто згадати – це те, що у Тайп Мун, схоже закінчились ідеї і вони займаються самоплагіатом: головну героїню звуть Шікі, вона попадає в аварію, у неї амнезія, після якої у неї з’являються “mystic eyes of death perception”. Дежавю, нє? 😉 Щоправда, на відміну від Тоно Шікі з “Цукіхіме”, Рьогі Шікі з “Саду” не така безпорадна, що не може не радувати. До речі, серії в “Саді” теж йдуть не в хронологічному порядку – це, я дивлюся, модно останнім часом. Ще захоплення не може не викликати саундтрек: пані Каджіура не зраджує собі і пише все нову і нову, але не менш чарівну музику.

Bounen no Xamdou (інфо)

Bounen no Xamdou - Ishuu Bounen no Xamdou - Nakiami Bounen no Xamdou - Akiyuki

“Xam’d: Загублені спогади” – вельми непоганий біо-меха екшн (інакше не знаю як це ще назвати). Сюжет не сказати щоб якийсь суперовий, але в той же час я із задоволенням дивився кожну серію. Дві країни – Північна і Південна – перебувають у стані перманентної війни, причому на території Північної знаходиться селище Тессік, що володіє певною біологічною технологією, яка полягає у імплантації у звичайних людей зерна “Ксам’д” – іншої життєвої форми, що співіснує з людською частиною, але частіше повністю підкорює її свідомість. Цей факт Північна країна залюбки використовувала у війні. Дещо далі від фронту знаходиться мирний острів Сентан, який майже не торкнула війна і на якому проживає частина головних героїв. По дорозі в школу Акіюкі допомагає таємничій дівчинці потрапити до шкільного автобусу. Через деякий час автобус вибухає, а сам Акіюкі отримує “подарунок” – зерно ксам’д. Приблизно в цей же час відбувається атака Північних на острів Сентан. Акіюкі у формі ксам’д допомагає відбивати її, але в той же час сам стає ізгоєм у власній країні – там їх сприймають виключно як ворогів. На допомогу приходить Накіамі (дівчина з поштового судна, тессіканка за походженням), яка пропонує піти з ним, а вона натомість навчить його співіснувати із ксам’д всередині нього. Отака нехитра зав’язка. Але далі цікавіше: сюжет заплутаний та і згодом там з’являються найцікавіші з моєї точки хору персонажі: капітан поштового судна Ішю, малий тессіканець Янго, фотограф і ксам’д Райго та багато інших. ІМХО, в минулому році цей серіал мав найрозкішніших персонажів. Навіть головні Акіюкі, Хару та Накіамі хоч і більш тривіальні (остання – в меншій мірі), але все одно не “сірі”. Кінцівка взагалі заплутана страшне (мабуть останнії серій 3-4 доведеться якось передивитись, щоб поставити все на свої місця), але цікава гіркувата, а якби ще не останні 20 секунд останньої серії – так взагалі вона була б чи не ідеальною, а так все ж трохи підсолодили в кінці.

Графіка та анімація – на висоті (Bones випускали все-таки). Музика адекватна, пасує настрою, але бажання слухати її поза фільмом у мене не виникло. Хіба що оупенінг вартий уваги: Xam’d одне з не багатьох аніме, де я майже завжди його дивився або принаймні слухав.

Інше

Suzumiya Haruhi no Yuuutsu Seto no Hanayome Allison to Lillia Tales of the Abyss

От що-що не пішло у мене в минулому році, так це популярні комедії: “Suzumiya Haruhi No Yuuutsu” (“Меланхолія Сузумії Харухі”) та “Seto no Hanayome” (“Морська Наречена”). Що одна, що друга не можуть похвастатись жодною річчю яку я б оцінив: ані сюжетом, ані атмосферою, ані персонажами (фанати Сузумії можуть закидати мене гнилими помідорами, але мене не вразило). В останньому творі навіть еччі якесь огидно-примітивне. Хоча в ньому і є пара серій, де класно постібались з деяких штампів, але плюси на тому закінчуються.

Лайно року: “Allison to Lillia” (“Алісон та Лілія”). Мені потрібно видати медальку за те, що я додивився цей кал до кінця (принципи, що ж поробиш). Такого дубового сюжету і персонажів треба ще пошукати. Малюнок спочатку ще куди не йшло, але в останніх серіях – це просто жах. І я щось не дуже зрозумів вікової спрямованості серіалу. З одного боку він до чортиків дитячий (там деякі події можуть здатись реальними лише у віці 8-10 років, далі життя саме поставить все на свої місця), з іншого – там є кілька недитячих приколів. Коротше кажучи, не рекомендую.

Також в цю категорію аніме-що-не-виправдало-сподівань можна віднести “Tales of Abbyss” (“Оповіді безодні”). Аніме зроблене за мотивами гри, але якщо інші речі з цієї серії типу “Tales of Symphonia” ще можна дивитись (всього три чи чотири серії, все швиденько і по суті), то ця річ була просто жахлива. Точніше починалась все традиційно, але потім там такий маразм пішов… Єдине, що намальовано вельми непогано і десь так двічі за всі 26 серій цього убозтва були все-таки цікаві сюжетні ходи.

От ніби і все на сьогодні. Тепер треба зібратись з духом і добити все інше ^_^

4 Comments

  1. бугіпоп це дуже культове аніме. назвати його "маловідомим", це все рівно що назвати маловідомим "кримінальне чтиво"…

Залишити відповідь

Required fields are marked *.