Щоб не відставати за поступом технічного прогресу вирішив теж сходити на сабж, тим паче, що відгуки про графіку були здебільшого дуже і дуже позитивними, тож цікавість і те, що я з літа не ходив у кінотеатр зробили свою справу.

Перший спроба попасти в кіно виявилася невдалою: оскільки ми навіть не цікавились бронюванням квитків, а я звик, що кінотеатри у нас аншлаг зазвичай збирають в кращому випадку на прем’єру, то прийшовши в IMAX були дещо здивовані тим, що квитків на “Аватар” не було не лише на той день коли ми туди заявились, а були розкуплені на цілих 6 днів вперед. В день нашого перегляду (тобто 30 грудня) ми дізнались, що до 9-го числа включно квитки залишились квики лише на нічні сеанси (ті що о 1:30 ночі). Звісно, мова йде про 3D версію, бо поруч (в 2D касі так би мовити) можна було завжди прийти, одразу взяти квитки і подивитись. Я такого ще не бачив…

Але все ж про сам фільм… Багато хто казав, що сюжет нічим не виразний і взагалі повна фігня. В певному сенсі це і дійсно так, оскільки щось аналогічне часто можна побачити в інших творах, але зазвичай у подіях, які відбуваються на Землі, тобто у протистоянні люди-люди. На моїй пам’яті це чи не перша екранізована річ, коли люди виступають в ролі раси засранців з крутими техногенними досягненнями, а не навпаки (“День незалежності”, “Війна світів”, тощо). Але на тому вся “нестандартність”, звісно, закінчується (от було б круто аби ніхто із Землян на сторону На’Ві не ставав 🙄 ).

Далі пройдемся про графіці. Скажу чесно: після стількох росказней про нове слово у кінематографі я все-таки чекав більшого. Як сказав один мій друг: “Я думав, що дракони будуть навколо мене літати, а там…” Так, багато 3D, воно виглядає прикольно, але не так уже і революційно. У мене на початку перегляду було дежавю: в середні 90-х років вийшла одна з перших на той час 3D-іграшок для компів, Cyberia (94-й рік), а потім її продовження Cyberia 2: Resurrection (95-й рік). В останню мені тоді довелося трохи пограти. Так от там теж, по-перше, був перший вау-ефект від графіки (нічого з баченого мною тоді навіть близько не стояло), а по-друге, інтро-ролик починався з показу космічного корабля, а потім головний герой вивалювався з кріокамери, яка відкривалася аналогічним чином.

А за пару хвилин мну вже дививувся, що літальні апарати землян на Пандорі були майже точними копіями Кіберійських (я не брешу: спеціально пруфпік знайшов) 😉

Та повертаючись до “Аватара”… Можливо виною тому було розташування – 10-й ряд і збоку, тому враження скоріше нагадували розглядання акваріуму, а не занурення (це якщо брати суто технічний аспект). Не сподобались помітні пласкі “задинки” в ландшафтних 3D-сценах. Хоча я розумію, що це скоріше навіть обмеження поточної технології, а не халтура. Загравання з глибиною різкості у 3D-фільмі теж виглядає досить дивно. Хоча тут фіг його знає – чи це був художній засіб, чи обмеження технології, але якщо перше, то з ним переборщили – в деяких сценах могли залишити “природне” сприйняття оком. Кажуть, що в тому ж Аймаксі якщо сидіти до 6-го ряду і по центру, то все відбувається прямо перед тобою. Думаю коли трохи спаде ажіотаж сходити вдруге, щоб подивитись з гарніших місць. Ще одна з дрібних неприємностей – це окуляри. Перші півгодини в них здавались не те щоб каторгою, але було досить неприємно. Потім очі, схоже, адаптувались. Для інших людей ефект навпаки був зворотінм: спочатку все гаразд, а потім очі ставали швидко втомлюватись.

З написаного вище може здатись, що фільм мені не сподобався. Але це не так 🙂 Більшість оглядачів мислять так вузько, що мені інколи стає їх шкода. Їх послухати, так фільм взагалі складається з двох частин: сюжету та графіки. Це така само маячня, як оцінювати пісні виключно за технічність музики та філософську цінінсть текстів. Щоб дати зрозуміти, що це неправильно мну і вирішив поділити огляд на дві частини: на те, на що традиційно звертають увагу, і те, що я ціную у музиці, книжках та кінематографі окрім їх змістової та технічної складової: атмосфері та цілісності картини.

І в цьому аспекті Камерон взуває багато чого. Як на мене найкраще, що може дати вам фільм – це мисленне занурення у події що там відбуваються, адже у максимальні 3 години які длиться повнометражка дуже складно затиснути якісь філософські вчення, нє? Для нестандартних сюжетів є купа артхаусного кіно, але ж “критики” його зазвичай не дивляться. Так от, 3D у “Аватарі” – це не самоціль, а засіб самих глядачів відчути себе так би мовити “операторами аватарів” (тут я маю на увазі всих персонажів, а не лише псевдоНа’Ві), що ходять на екрані, прожити з ними три години життя. Нехай пасивними, але дивитись на світ навіть чиїмись очима набагато краще ніж просто спостерігати зі сторони. Навіть з описаними вище недоліками технології цього вистачило, щоб просочитись до світу Пандори.

Для мну часто достатньо сюжету, що вписуєтсья в мій світогляд, щоб відчути щось подібне в звичайнісінькі мальованій анімації (аніме, ага), а художню літературу взагалі фізично неможлио читати без цього. Що вже казати про такі каталізатори як реалістична об’ємна картинка, деталізований світ та… напівдикі істоти 😎 ? Останнє, до речі, справжній ключ до мого (теріантропного?) серця – тим, хто мене знає відомо, що мені і самому своє відношення до чогось набагато легше висловити мімікою, проричавши чи прошипівши, аніж обернувши це все у слова. Так що я був дуже розчарований, коли три години швидко промайнули і фільм закінчився. Хотілось побути там трохи ще, і тому обов’язково піду туди вдруге, бо мну ще не наситився біганиною по красивенному лісу та поїздками на драконах 😎

Отакі вовчі враження від останнього хіту 2009-го року. Якщо чесно, мою нон-конформістську частину душі завжди дратує маса позитивних відгуків громадськості і тому в популярних речах мну завжди підсвідомо намагається знайти недоліки. Та за тиждень до перегляду я вичитав/почув купу відгуків які можна назвати вцілому негативними, тож на момент перегляду я ще не визначився вишукувати мені негативні чи позитивні риси. Довелось перші хвилини сприймати нейтрально як є, а ричання Нейтірі згодом різко перехилили чашу ваги на “світлу сторону”. Так що з наступившим вас 2010-м, а тим хто ще збирається дивитись цей фільм бажаю подумки під час перегляду побігати чарівною Пандорою 😉