graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Вовк з саду ангельських пісень…

| 0 comments

"Піккардійська терція" - ПК Росава

Сад ангельських пісень.
Вітер носить пір’я золоте.
І до ночі шлях у сад пісень
Вітер знову пір’ям замете.

Соромно сказати, але ще якихось півроку тому мну знав про “Піккардійську терцію” лише назву. За ці півроку багато чого змінилось – і я не лише почув їх вперше, а й став палким прихильником їх творчості. Тому коли два тижні тому мну навідався до Білої Церкви у справах і побачивши все місто обклеєне плакатами з рекламою їх виступу, не міг пропустити таку чудову можливість. Коли я в той же день з острахом поцікавився наявністю квитків, був водночас і приємно і неприємно здивований тим, що квитків було повно, причому по більш ніж божеській ціні в 80-180 грн. (хоча для мого рідного це мабуть все-таки багатенько було). За пару днів потому я і сам дістав квиток. І потім ще півтора тижні з нетерпінням чекав п’ятниці.

Загадкова, загадкова, загадкова,
Без любові ти хотіла так любові,
Нині маєш і змовкаєш на півслові, загадкова,
Загадкова, загадкова, загадкова.

Щоб потрапити на концерт вчасно, довелось із запасом виходити з роботи і я прийшов до Палацу культури у якому мав відбутися концерт буквально за 10 хвилин до офіційного початку. Людей перед входом та у фойє виявилось на диво багато, тож мну перестав боятися, що зал буде напівпорожній. У тому-таки фойє ще й грали всякі класичні партії якісь музики: флейта, дві скрипки, віолончель, гітара та контрабас. Прикольненько так грали – я пару творів прослухав і пішов до зали. Концертна зала викликала дивні відчуття – за декілька останніх разів, що я був в ПК “Росава”, я звик дивитися на зал зі сцени 🙂 Але це було так давно, що зараз ці спогади здавались спогадами з іншого життя… Та це все приказка, казка ж далі.

А вона кружля, платтячком метля
І надить
Дурників своїх
Закохає всіх
І зрадить.

Місце у мене виявились просто шикарним – поруч із пультом звукорежисерів, де завжди найкращий звук. Щоправда коли концерт почався (десь так із 15-хвилинним запізненням), то я все-таки відчував лажі звуку – акустика в Білоцерківському ПК “Росава”, як на мене, залишала бажати кращого. Почали виступ із “Саду ангельських пісень” (така сама була і назва концерту) і це було просто суперово.

Два дивних трамваї є в нашому місті,
Хоч трохи уваги – побачиш ти їх:
Один з них веселий, радіє, сміється,
А другий сумний, тихо тужить і плаче він.

Вокал Яролслава Нудика (саме він основний соліст “Саду”) одразу зазвучав просто неймовірно. Коли він співав голосно, то здавалося що звук просто наповнює залу і аж ніби тече крізь тебе. Відчуття неперевершене. Водночас звук інших на першій пісні був значно слабшим (принаймні в порівнянні з Ярославом) – значно тихішим і дещо нерівномірним. Я навіть голосом Андрія Капраля був спочатку трохи розчарований. Але згодом все вирівнялося – схоже звукорежисери підтягнули налаштування – і в купі наступних пісень, де в тому числі було і соло Андрія, воно звучало очікувано божественно ^_^

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Ще одна річ, яку я дуже ціню в гуртах і яка виявилась притаманною Терції також – це коли музикантам справді подобається те, що вони роблять. Я не знаю як це пояснити, адже це мало б бути характерною рисою всіх виконавців, але… Мабуть таке можна лише відчути – коли здається, що на деякий час навіть зал відступає на задній план і самі виконавці насолоджуються своїми піснями. Коли вони не зосереджені на тому, аби виконати все правильно – по-перше, вони професіонали і це має бути для них природно, а по-друге коли тобі подобається пісня, яку ти співаєш, то можна собі пробачити певні огріхи виконання. Звісно, якщо вони були – я все-таки не музикант і мені складно визначити чи були там якісь лажі – я просто майже дві години насолоджувався тим як енергійно та емоційно співала Терція.

Я пішов би в зорепади,
У простори площ і прощ.
Тільки став мені на заваді
Цей останній літній дощ.

Можливо з попередніх слів може здатися, що Піккардійці не працювали з залом – це не так. За роботу з залом їм теж можна поставити тверду п’ятірку: це були і традиційні (принаймні для рок-концертів) під’юджування залу плескати в долоні в такт та хорові з залом співи. На сцену час від часу виходили люди дарувати квіти і серед них були і діти. Так під кінець концерту Андрій Капраль спіймав одного хлопчину, років 7-8 мабуть, що видерся танцювати на сцену, і разом з ним співали “Будьмо здорові, пиймо до дна, гей, нам не зашкодить чарочка вина” :mrgreen:

Кинь пісню на вітер,
на вітер слова!
Десь шепотом віти,
десь шумом трава.

Не в воду глибоку,
а в сонце пливеш.
Подумай, нівроку:
ех, світ цей без меж!

Окремо варто відзначити перкуссіоніста Терції. На жаль, я забув його ім’я, але що він вичворяв на сцені – це треба було бачити, я не в змозі описати це словами. Здається, місцями він зривав більше оплесків від залу, аніж співаки. Дуже колоритний і позитивний дядько 🙂

Нехай я буду злидарем,
В чужім краю, сумнім краю.
З тобою буде скрізь мені як у раю,
Як у раю, як у раю.

Повертаючись до якості звуку – окрім першої пісні єдине місце, коли я помітив наскільки він все-таки не ідеальний (м’яко кажучи) – це на “Пустельнику”. Там просто відчувалося, що звук відбітий від стін залу перетворювався у свист, при тому, що у фронтальному все чулося прекрасно.

Пришла би-м я до вас, кеби-м сміла,
Кеби-сте мі далі, што би-м хтіла:
Того шугаєчка, што ма біле личко,
То би-м хтіла.

Але к чорту все це… “Пустельник” у живому виконанні – це словами не описати. Я лише трішечки перебільшу, коли скажу, що під час його виконання мені хотілося вигукнути: “Спинися, мить! Прекрасна ти!” з усіма наслідками по Гете 😎 Ну чесно. Версія в записі не має і третини тієї енергії, яка була в живому виступі. Здавалося, що Андрій справді вжився в роль… Там на словах “Доторкніться поглядом до того каміння – може з нього зацвітуть вам мої пісні” у мене аж у горлі стисло. І хоч “Пустельник” виконувався ще приблизно в середині їх вступу, останні його ноти Терція доспівувала під овації залу, що дякував їм стоячи. Це було прекрасно.

Наша Маланка подністрянка
Дністром пли – ила, ноги мила.
Дністром плила, ноги мила
Та й тонкий фартух замочила.
Повій, вітре буйнесенький,
Висуши фартух тонесенький.

Традиційна несвідома реакція мого організму на гарну музику (та і взагалі речі, що мені подобаються) – мурашки по шкірі – тут проявляла себе ледь не на кожній із їх повільних пісень і ледь не кожній третій з більш енергійних. Поки що це абсолютний рекорд з усіх виступів на яких я був.

Йшли корови із діброви,
А овечки з поля…
Заплакала молода дівчина,
Край дороги стоя.

Традиційні співи з залом виконувались на піснях “Старенький трамвай”, “Весільний марш”, “Шізгара”, “Sole Mio” та “Shamp Elysees”. Найцікавіше було з “Sole Mio”. Справа в тому, що до того “Трамвай” та “Шізгара” проспівалися якось мляво і тут Андрій просить зал заспівати приспів “Sole Mio” і зал (чисто суб’єктивно особливо в правій його частині шикарно було) перший рядок виконав просто дивовижно (боюсь збрехати, але здається ледь не нота в ноту), я аж сам здивувався як таке може бути. Ще більше здивувався, коли Андрій махнув рукою розвернувся і пішов за куліси. Інші теж перестали співати. Потім визирнув звідти зі словами: “Ну, не чекав… Ану давайте ще раз, бо не вірю.” “Sole Mio” продовжилось, але друга спроба залу і справді виявилась не такою класною як перша 🙁 Можливо, подібні речі бувають спеціальними заготовками на концерти, але виглядало усе досить природно.

Та руки внизуються в память,
Палючі, як вогненний біль,
І Фенікса вже крила правлять,
У спопеляючу купіль.
І Фенікса вже крила правлять,
У спопеляючу купіль.

Після “Sole Mio” Андрій знову спитав, що зал хоче поспівати. Жіночий голос з передніх рядів попросив “Shamp Elysees”, на що Андрій зауважив: “Ага, ну підемо по накатаній” – мабуть малося на увазі те, що у їх останньому альбомі “Етюди” ці пісні ідуть одна за одною 🙂

Ці співи фантастичні, мелодії містичні,
За очі голубі усе тобі.
Що всю мою істоту пронизують достоту
Вогнем твоїм промінь вовік. Амінь.
За голос твій співочий, за усміх твій дівочий,
За все, що будить рій жагучих мрій.

“Shamp Elysees” Терція доспівувала знову таки під стоячі овації залу. Вони не стихали досить довго, чим не дали співакам піти зі сцени. Вони з посмішкою поцікавились у залу – чи вони таким чином сподіваються виступ на “біс” і почувши очевидну відповідь виконали “Весільний марш”, після якого таки пішли зі сцени.

Йду сьогодні знову – вітру вже немає,
Свого капелюха сам туди кидаю,
Йду сьогодні – вітру немає,
Кидаю капелюха, сам кидаю.

Вітру вже немає, в серці завірюха,
Дівчини не видно, йду за капелюхом,
Усім курам на сміх, сам за капелюхом.

Звісно, туди їх скоро повернули і вони заспівали одну з моїх найулюбленіших пісень – “Сядеш у поїзд”. Під час її виконання зал навіть не сідав на місця, а так і слухали стоячи.

Має той пустельник хату із каміння,
Ложе кам’яне, свічку кам’яну,
Крила камяні приросли корінням
До закамянілого вицвілого сну.

Але це вже і дійсно була остання пісня 🙁 Година і сорок хвилин проминули непомітно і затримавшись на кілька хвилин на виході мну обзавівся ліцензійними дисками з “Садом ангельських пісень” та “Ельдорадо”. Останній диск “Я придумаю світ” увели буквально перед носом, а “Етюдів” я не бачив взагалі. Прикро, що я цей стенд з мерчандайзінгом не помітив коли тільки зайшов до зали, а на виході бажаючих купити було значно більше, аніж доступних дисків – мені пощастило, що в мене було без здачі і дрібними купюрами, яких продавщиці якраз не вистачало 😎

У неділю до салуна завітаю,
Кину срібний доляр на шинквас,
І горлянку чистим віскі я заляю,
Лет ас дрінк, – я пригощаю вас.
Всі співають, морди б’ють, стільці ламають,
Бо вже вечір час додому час
І весело по пляшках стріляють,
Велкам ту Амеріка до нас.

І це саме… Як ви вже можливо здогадались, справа мну своєрідним чином – фрагментами пісень – закодував сет-лист (ака репертуар) вчорашнього виступу Піккардійської Терції в Білій Церкві. Щоб не забути порядок я навіть занотовував на квитку назви або фрагменти текстів, щоб потім відновити його повністю :). Щоправда, пара пісень виявились так і не опізнаними мною 🙁 На жаль (а вам може і на щастя – і так розповідь довга вийшла :mrgreen: ), у мене не вийшло розтягнути свою розповідь настільки, щоб влізли всі тексти, тому інші пісні я опишу словами: одна невідома мені пісня між “Нехай…” та “Зародилися терки”, пісня про рок-н-рол (драйвова пісня, до речі), що співалася між “Пустельником” та “Кантрі”, “Шізгара” – між “Кантрі” та “Стареньким трамваєм”, “Sole Mio”, “Shamp Elysees” та “Весільний марш” між “Стареньким трамваєм” та “Сядеш у поїзд”.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема.
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези… о-о, старенький трамвай.

З нетерпінням буду чекати наступного їх виступу – може там пощастить почути ще інші мої улюблені пісні – “Я придумаю світ”, “Колискова для Аліси”, “Очі відьми”, “Чорноморчик”, “Берег ріки”… чорт і скільки ж їх ще?

Шурхоче вітер у волоссі, жбурляє листя нам у лиця,
Коли керує світом осінь, мені удома не сидиться.
Я поїздам повірю скоро, нехай везуть куди бажають,
Хай на перон зійдуться хором, ті що мене не проводжають.

Залишити відповідь

Required fields are marked *.