Тепер розповім трохи про другий пункт моїх суботніх пригод (хоча в хронологічному порядку він був перший). У подорожі до села Копачів Обухівського району, коло якого власне і розташовано “Парк Київська Русь”, і півдня лазання по ньому компанію мені склали RST зі своєю одногрупницею, які, на щастя, були більш пристосованими до вилазки в суботу порівняно зі мною, бо я поспіхом вискакуючи з дому геть забув і парасольку, і пончо (плащ-палатку), тому вони мене двічі рятували від зливи: один раз ще на Видубичах, звідки курсують автобуси до парку та один раз вже на місці, за що їм величезна подяка.
Тепер трохи про сам парк. Навідатись туди я збирався ще наприкінці літа минулого року, але тоді з фінансами не склалося… Так що надолужував в цьому році. Маю сказати, що сама його ідея шикарна. На мапі нижче ви можете побачити що зрештою має вияти з того парку, коли будівництво завершиться. Це, щоправда, довгобуд – воно розписане на 10 років і зараз фактично готове лише передмістя з ристалищем. Але задумка вельми грандіозна – сподіваюсь у них все вийде.
Ми приїхали туди дещо ранувато, тому до години дня, коли мала початись основна програма вдосталь навештались територією парку. Людей на мій подив було досить мало. Причому якщо вранці ще зрозуміло чому, то помірна кількість людей навіть на початку основної програми мене здивувала. І якщо основній дорозі було порівняно людно, то крок в сторону – за палатки ремісникиків – і вуаля, практично нікого. Знову ж здивування було двояким – коли менше людей лазити там приємніше, а з іншого, відвідуваність фестивалю є лакмусовим папірцем необхідності його розбудови, а скоріш за все ще й одним із джерел фінансування будівництва. Не хотілося б, щоб така ініціатива була загублена.
Атмосфера панувала дуже класна – принаймні п’яту, а то і четверту частину складали власне учасники фестивалю, тому відчуття, коли опиняєшся в оточенні князівської дружини та гарненьких русинок, були дуже і дуже приємними. Знаю, це не єдиний і скоріш за все в поточному стані далеко не найкращий в Україні фестиваль пов’язаний з істроичною реконструкцією, але я був на подібному дійстві вперше (давно хотів попасти на щось подібне, але з різних причин пропускав), тому не судіть строго, що я тут дуже емоційно все описуватиму. От… І як завжди в подібних стиуаціях дуже хотілось і самому бути не лише пінгвіном-споглядачем, а повноцінним учасником – мене взагалі-то давно подібні думки тривожили, та вільного часу катастрофічно мало – я тут і так ніяк не можу на тренування по кендо повернутись вже три місяці, але це вже зовсім інша історія…
Прикольна штука була на вході – майданчик для дітей, де постійно проводились якісь естафети, відбувались бої на подушках, тощо. Причому цими забавами не гребували і дорослі 😀 Шкода, що не поїхали Фер та Джоллі – будь хоч один з них там впевнений ми б теж пострибали б у мішках із дітьми.
Як і завжди на подібних заходах були ряди з майстрами, де можна було придбати різноманітні рукотворні вироби. Біля однієї з палаток натхненною грою сереньовічних мелодій радували перехожих білоруські музики з гурту Cornucopia. Ми там постояли та прослухали кілька творів. Дуже сподобалось…
Відкриття фесту почалося з танців учасників на ристалищі. Потім було театралізоване дійство про заснування Києва. Дуже сподобалось, але тут я пошкодував, що у мене лише фотик (на якому ще й до всього того сіли аккумулятори), а не відеокамера. Постановка була гарна, ідейна, хоч і багато відвертих сюжетних дурниць було. Але якщо судити все окрім нього, то це було фантастично. Класно передавали образи та символізм.
Ще з виступів запам’ятались кінний театр “Анкор”. Хлопці та дівчата там часом виконували такі трюки, що у мене хололо всредині – коли один хлопець піднімав капелюха з підлоги на повному скаку кінь зайшов трохи невдало – можливо навіть наступив на капелюха замість того, щоб проїхати трохи поруч – і мені на мить здалось, що рука хлопця попала під копита. Але все було гаразд. Взагалі побачивши це наживо розумієш наскільки все-таки складні ці трюки, бо вправи у них не завжди у них виходили – коні все таки не механізми, які підкорюються лише законам фізики. У переві між виступами Анкорівці катали бажаючих на конях, чим скористався і я заодно поспілкувавшись із однією з чарівних вершниць та твердо вирішивши піти вчитись кататись на конях у травні.
Весь альбом “Парк Київська Русь” фоток можна знайти тут, або продивитись його у вигляді слайдшоу.