graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Трипільське коло 2011: Багно :) (Повітря)

| 6 Comments

Walking in the Dirt

Ляці, крумкач, да хмараў,
Там быць даўно я марыў
Апошні з майго роду
Палёт мая свабода

Щойно промайнули перші вихідні за останні кілька місяців на які я не планував нічого з роботи, а вирішив нарешті відпочити. Тим паче, що ламати традицію відвідин “Трипілського Кола” дуже не хотілося – все таки четвертий рік поспіль вже. Щоправда цього разу ми були, мабуть, найменше по тривалості за весь час, але чи не найбільше по враженням. Справа в тому, що попередні ТК завжди були дуже і дуже сонячні, хоча в них завжди в суботу, або в неділю по обіді був дощ. Цього разу все було навпаки: дощ лив там тижнями до того і в дні проведення фесту виключення не зробив. А тепер уявіть собі що робить з ґрунтовим полем два тижні дощів поспіль? Бінго! Справжню багнючну феєрію 😀

ТК почався для нас у суботу вдень, коли ми з Андрюхою та Леною сіли в фестивальний бусік та відправились в путь. Серед пасажирів виявились охочі погорлати пісень, а Веселий Роджер якраз прихопив з собою мелодику. Пісні “Піккардійської терції” пішли на ура, потім дещо з репертуару “Телері”, потім разом з хлопцями з Закарпаття заспівали дещо з пісень Тараса Чубая (все почалось із “Лента за лентою”, звісно ж 🙂 ), а завершили все українськими народними піснями і… в самому розпалі автобус уже приїхав на місце.

Трипілля зустріло нас мгичкою та багном. Люди що вже вертались назад зустрічали новоприбулих окликами: “Оооо! Які ви ще чистенькі. Ну нічого… Це ненадовго 😉 “. І з кожним кроком в сторону входу на територію фестивалю ми переконувались в цьому все більше і більше… і пройшовши всередину зрозуміли, що адекватних методів пересування по території фесту лише два: у гумових чоботях по коліно, або босоніж. Перший варіант відпав як із-за відсутності чоботів, так і тому що це ж абсолютно неспортивно! Ну коли ще з’явиться можливість помісити багнюку голими ногами?

Theater Намет поставили швиденько і дуже вчасно – якраз у короткий період, відсутності дощику – піймали Фера з Олею (вони були тут ще з п’ятниці) й пішли гуляти територією фесту. На виході з наметового містечка була помічена нова зона: “територія миття ніг” 😀 Там було влаштовано декілька кранів з водою і купа бажаючих стояла в черзі аби змити сліди трипільської гостинності. Виглядало досить колоритно (сфоткати забув 🙁 і взагалі фоткав я дуже мало цього разу). Ми поспішили до сцени, адже за розкладом от-от мав початися виступ білорусів “Рокаш”. Хоча поспішили – це сильно сказано, бо рухатись ми могли лише в дуже помірному темпі 🙂 під сценою виявилося, що концерт взагалі ще не розпочався, тому ми пішли дивитись на прогрес “толоки”. Ніяких суттєвих змін порівняно з минулим роком не помітили і пішли під сцену. Чесно кажучи, за кілька хвилин до початку виступу вигляділо все дещо гнітюче: 15 чоловік під сценою, ще 15 біля будки звукрожисерів, ну по краях ще може 20-30 назбиралося б… По центру – суцільна багняна каша. Я вже подумав був, що це все на що здатне ТК 2011… Але, дякувати навіженим відвідувачам які не побоялись в таку погоду приїхати на фест, я помилявся і дуже-дуже сильно.

За кілька хвилин розпочала виступ співачка з Грузії, люди почали впевнено підтягуватись до сцени і буквально до середини виступу я вже майже не бачив задніх рядів. Щодо власне співачки, то… “джаз такий джаз” 🙂 Але загалом непогано, хоч я б волів, щоб виступ був трохи коротшим. Згодом на сцену вийшов хореографічний театр (назву забув) та порадував глядачів візуальним видовищем поки ми морально готувались до слухового, адже за кілька хвилин на сцену таки мали вийти одні з найбажаніших учасників: “Рокаш” 🙂

І ось білоруси на сцені, Лявон Казакоў (їхній фронтмен та бас-гітарист) вітається з публікою, вона (з легкої подачі Роджера 😉 ) починає скандувати “Жыве Беларусь”, що на пів секунди дивує учасників гурту, але потім вони всі розпливаються у широченних посмішках, задоволено переглядаються між собою та починають скандувати разом з учасниками. Я лише зараз зрозумів як я насправді сумував за їхньою музикою… Вони були на ТК 2009 і ще тоді полонили мене своїм “Ваўкулаком” та “Восенью”. Цього разу мені ще дуже сподобались “Крылы”, “Дзеці паўночнага ветру”, “У тваіх вачах”, “Духі зямлі” та “Крумкач” (до речі, я був за півсекунди до виграного диску! якийсь хлопака позаду мене встиг на мить раніше мене вигукнути відповідь на питання Лявона “що означає крумкач?”). Половину їхнього виступу ми простояли під сценою. Де знав слова – мну навіть підвивав… Та за деякий час з-заду почувся виcк і задоволені крики – люди таки пішли водити хороводи по багну. Наша компанія переглянулась між собою і з криком “Хто не танчыць – той лось!” (цю фразу знають мабуть всі, хто бував на виступах “Стары Ольса”) приєднались до буйства життя. Багнюка летіла вище голови, але задоволення то скільки… Уууу… :mrgreen: Що казати – виступ пролетів у мить… Благо між ними та “Тінню сонця” зробили невелику перерву і після виступу ми піймали гурт під сценою, придбали щойно випущений їх перший альбом “Запалі агонь” 😎 та розвідали коли їх наступний візит в Україну: восени на цьогорічному Меджибожі.

RokashКоли почали грати “Тінь сонця” підібратися близько до сцени було майже не реально… Взагалі хай не ображаються прихильники АтмАсфери, але саме ТС були хедлайнерами судячи по кількості та щільності людей під сценою. Незважаючи на змінений склад виступили як завжди потужно (але Соніної скрипки мені особисто все-таки не вистачало). Як виявилося я знав напам’ять всі їх пісні крім одної 😎 Кльово було чути, що я не один там їх горланив – зліва стояв Богдан, якого я випадково надибав у натовпі, а справа ще якийсь хлопець. Майже з самого початку їх виступу знову став періщити дощ, але це вже було тільки в кайф – я навіть дощовик не діставав. “Тінь сонця” робили те, що вже давно мають робити гурти з такою популярністю – частіше давати співати свої хіти натовпу: хоровий спів “Козацької могили” та “Пісні чугайстра” – це щось. Останню, до речі, виконували білоруською (окрім останнього приспіву). На “Кривому танці” всі знову пустилися у танок, а я дивуюсь як я в процесі біганини мну ще примудрявся наспівувати слова. Коротше кажучи в сухому підсумку: тотальне виснаження, злегка зірваний голос, шия що болить до сих пір та заряд позитиву як мінімум на кілька наступних днів.

Після такого енергійного виступу ми вирішили піти підкріпитися, а великими фанатами творчості Каті Чілі, яка вийшла на сцену нас важко назвати. Повечерявши о 10-й ночі ми помітили, що непогано було б все-таки перевдягтись у щось трохи сухіше і зганяли до наметів, щоб повернутись до сцени якраз перед початком виступу АтмАсфери… Я навіть не знаю що сказати про їх новий звук. Відсутність скрипки та новий гітарист перетворили гурт якщо не у мітол, то у хард-рок – точно :mrgreen: Чути такі гітарні рифи від АтмАсфери було дуже дивно, але цікаво. І дало нам з Роджером привід ще раз потролити Лену відносно того, щоб “перетворити все на метал” 🙂

Далі був веселенький виступ самодіяльності волонтерів і на тому програма на великій сцені закінчилася. Ми пішли до малої сцени де в самому розпалі було фаер-шоу, але і там на довго не затримались, бо о годині ночі в нозі стало холодно.

Наступний ранок ми відсипались, але не дуже сильно, аби не пропустити майстер-клас від школи кельтського танцю “Лугнасад”. Справа в тому, що Юнікорн та Шенон Рівер були в п’ятницю (якого дідька?!) і ми їх, звісно ж не застали. Минулого року “Лугнасад” вже навчали “Танку оленя” – було весело :mrgreen: Цього разу вони ставили більш традиційні танці в парах та трійках. Мені як завжди пощастило танцювати з однією з інструкторів (це що, карма? 🙂 ). Єдине, що було дуже шкода нещасних Лугнасадівців, бо вони були всі такі гарні – в білих сорочках та чомусь на зразок балеток і коли показували постановочний танець, то знайшли єдине відносно сухе місце біля малої сцени, але коли почали давати майстер клас, то добряче вимазались у багні теж (хоча виглядають вони щасливими):

Lugnasad Dance School

Наша компашка теж прониклась кельтським духом :mrgreen:

Friends Mimicing Lugnasad :)

Ще в той день у нас було трохи активного відпочинку у вигляді стрільби з лука та троллея і трохи інтелектуального у закутку настільних ігор. Далі миття ніг від багнюки, збір наметів, виштовхування машини з багна і дорога додому. По дорозі ми стали в Ржищеві навпроти річкового вокзалу на міні-пікнік аби доїсти запаси харчів та помити машину.

Фоток як я і казав мало, та і оброблював я їх дуже нашвидкоруч, так що не бийте сильно: альбом “Трипільське коло 2011” (слайдшоу).

Gathering flowers

Trypillian Hut

Happy Visitors

Mary Poppins :)

Girl

Aristoracy? :)

The Festival Grounds

Getting Ready for the Show

Rokash

Belorussian Supporters

Trolley

Visitors

Pottery Class

Celtic Dances

Archery

Archery

Archery

6 Comments

  1. А намет як ставили, якщо там всюди мокро було?

    • ми ставили на місці, де схоже що стояв намет до нас – там було сухіше. плюс в наметовому містечку трава була – там не така багнюка.

  2. Круто, анаступного року і ми постараємось поїхати.

  3. Вражаюче! Якось доводилося бути в Трипіллі (їздили до музею Трипільської культури, це неподалік від Ржищева), але я навіть не знав, що там ще є щось цікаве 🙂 Наступного року неодмінно відвідаю.

    • Є-є! На жаль, воно є там лише кілька днів на рік, але ми туди щороку їздимо – ще жодного разу не були розчаровані 🙂

Залишити відповідь

Required fields are marked *.