Archive for Листопад, 2011
Перемогти посередність
Нарешті в мене дійшли руки перекласти ще одну повчальну статтю Пола Грема про мови програмування, яку я вже згадував у минулому перекладі про “дух міста”. Зазвичай подібні “євангелістичні” речі я сприймаю вельми критично, оскільки я чудово знаю, що срібних куль не існує, але тим не менш думаю, що основна ідея вірна. Читаючи статтю зробіть поправку на те, що вона написана в 2003-му, тобто майже десятиріччя тому і з тих пір дещо змінилося, а Lisp вже не одна така мова-д’Артаньян 
Велика подяка Тарасу за виправлення купи помилок 
Автор оригіналу: Пол Грем (Paul Graham)
Оригінал: Beating the Averages
Photo by AlicePopkorn
Влітку 1995-го я та мій друг Роберт Морріс запустили стартап під назвою Viaweb. Нашою метою було написати програмне забезпечення, що дозволило б користувачам створювати власні онлайн-магазини. Інновацією на той час було те, що наш софт працював на нашому сервері, а інтерфейсом були звичайні веб-сторінки.
Я впевнений, що у багатьох людей виникла подібна ідея в той час, але наскільки я знаю, Viaweb був першим web-додатком. Це виглядало настільки ново для нас, що ми навіть компанію назвали аби підкреслити це: Viaweb, бо наше програмне забезпечення працювало “через Веб” (англ. “via Web”, – прим. пер.), а не на персональному комп’ютері.
Іншою назвичністю було те, що наш софт було написано здебільшого на мові програмування Lisp. Це був один із найперших великих додатків націлених на кінцевого користувача, написаних на Lisp, який до того часу був прерогативою університетів та дослідницьких лабораторій. [1]
Read the rest of this entry »
Моє дежавю :)
За 15 хвилин тре йти обговорювати естімейти на наступний проект. Треба постаратись щоб знову не було отакого.
Read the rest of this entry »
Atlas Shrugged: Part I (Movie)
І раз вже зайшла мова про кінематограф… Мну на днях ще продивився екранізацію першої частини “Атлант розправив плечі” Айн Ренд (про книжку я вже писав раніше) – благо вона вона вже з’явилася в торрентах ^_^ Але після перегляду я зрозумів чого у неї такий низький рейтинг на IMDB: його критикували як ті, кому книжка не сподобалась (що цілком зрозуміло – у соціалістично налаштованих вона викликає butthurt), так і у тих кому вона сподобалась. По очевидній причині: фільм вийшов ні про що. Тим, хто книжку не читав там взагалі нічого не буде зрозуміло. Навіть в самому банальному сюжеті, я вже не кажу про якісь там філософські ідеї, адже автори сценарію і не намагались хоч якось адаптувати і спробувати хоч якось втиснути в кіно основні тези висловлені у довгих (і дуже ідеалізованих) монологах типу промови Франциско про гроші, а натомість взяли фрагменти вибірково. При цьому гіперболізованість персонажів кидалася у очі ще більше і від того ще більше дратувала. Я тепер розумію, чому Ренд хотіла зняти саме серіал: з повнометражки толку – нуль. Просто набір штампів, що викликає відразу при перегляді.
Ось, мабуть, самий нормальний і більш-менш повний епізод з усього – не дивно що вони для затравки виклали його в інет. А тепер уявіть якого рівня тоді все інше. Інколи інді-фільми це такий відстій…
Children Who Chase Lost Voices From Deep Below, або Шінкай – “бобік здох”?
Пан Макото Шінкай нові речі випускає нечасто і сабжу в торрентах досі нема (так як не випущена ще DVD-версія). А враховуючи, що він славний саме своєю витонченою промальовкою, можливість подивитись новий твір на великому екрані видавалась просто подарунком з небес і занесла нас нелегка в кінотеатр. Багато хто вже висловився на рахунок сабжу, але і я не можу не підкинути трохи лайна на вентилятор (і взагалі пофілософствую трохи на тему онеме та перекладів). Маленький дисклеймер: у роботах Шінкая мої вподобання дещо відрізняються від загальноприйнятих. Наприклад, улюблена річ – “Beyond the Clouds” (фантастика, містика, хмари, польоти, ммм…), гарні – “Voices of a Distant Star” та “She and Her Cat” (щоправда, дзен пізнав лише після другого перегляду), а от “5 Centimeters Per Second” цікава, але назвати шедевром, яким його багато хто вважає, – ну ніяк.
Сюжет
Епічна фігня. Навіть якщо закрити очі на те, що це геть не те на що я очікував від назви серіалу та після трейлеру (це саме по собі не є мінусом), він прямий як стріла Робін Гуда і простий як гранчастий стакан, але найгірше – він ні про що. Тобто у нього був якийсь задум, але якби не вікіпедія з цитатою самого режисера, я б ні за що в світі не здогадався про що ж воно.
Озвучка (російський дубляж)
Тут можна складати поеми, але найбільш влучною є фраза “бессмыслен и беспощаден” 
По-перше, переклад абсолютно бездарний в тому сенсі, що там є фрази, які просто не зрозуміти. По-друге, адаптація де не треба: якщо чуючи купу інших ляпів ми лише здивовано та з іронічними посмішками переглядалися між собою, то почувши “Асуночка” замість більш звичного “Асуна-чян”, вже не втримались і пирснули зі сміху. Та її [адаптації] відсутність де варто було б: деякі фрази були прямим перекладом з японської, але одна проблема: в деяких випадках у нас так не говорять (наприклад, не констатують в голос якісь очевидні речі). Але мало того! Ці ляпи стали ще більш тупими із-за того, що актори намагались копіювати інтонацію японців. І це був повний ппц. Складалося враження, що діалоги писала шестирічна дитина. Щоправда мну інколи подумки уявляв деякі простенькі фрази (чи скоріше окремі слова) як би вони були звучали в оригіналі і розумів, що там би це не звучало так тупо, бо вони саме так говорять – традиція така. Взагалі у мене склалося враження, що в студії, яка займалась дубляжем чи то не дивились, що відбувається на екрані, коли озвучували, чи то потім самі не перевіряли, що у них вийшло в остаточному варіанті.
Хоча можливо це все із-за того, що я не люблю дубляж в принципі. Особливо коли це стосується інших культур. Дублювати такі речі – це майже те саме, що дублювати бушмена з “Напевно боги з’їхали з глузду”. Хоча якщо казати конкретно про аніме, то є все-таки і два гарних (ІМХО) приклади (і обидва дублювала одна й та ж студія): “Gunslinger Girl” (меланхолійна озвучка дуже пасувала загальному настрою) та “Last Exile” (голос Діо пасував його персонажу можливо навіть більше, аніж оригінал).
Картинка
Мабуть єдиний плюс всього твору, якби не деякі “але”. Якщо говорити про задники, то вони просто… просто фантастичні: хоч бери друкуй і вішай на стіну (кілька прикладів нижче), але персонажі… Перший же кадр з головним героєм викликав лише одну думку: “Якого дідька тут робить Хаул?” Духом Ghibli від персонажів несло за версту, але в контексті цього твору вони були м’яко кажучи недоречними. Ну навіщо? Навіщо? Навіщо? Більш традиційна по “Voices of Distant Star” та “Beyond the Clouds” злегка кирпатоноса промальовка персонажів пасувала б куди більше і не було б того когнітивного дисонансу між персонажами та подіями на екрані. Та що персонажі? Навіть літаючий корабель богів (або щось типу цього) – і той якийсь вже дуже Міядзаківський.
