Кінематограф
“Телемережа”
Нещодавно я вже писав про таке документальне кінце як Zeitgeist (або “Дух часу”). В коментах до нього я також дізнався про сабж. Сабж - це художній фільм фрагменти якого були включені в “Дух часу”. Промови головного героя там були справді заворожуючими і я вирішив подивитись оригінал. Що сказати? Дві години пролетіли просто непомітно. Просто чарівна річ… Не віриться, що подібне могли зняти в Голівуді 
Хотілося б понакидати сюди цитат з нього, але думаю я краще-таки просто дам лінку на торрент в UA-IX.
Все ж таки добре, що ТБ в поточному вигляді відмирає і заміщюється інетом, бо ексклюзивне право на істину поступово, крок за кроком, відбирають у телемереж. Хоча і з інетом не все так просто, адже медіа в будь-якому випадку будь-то телешоу чи блоггерський запис (а чим це не медіа?) все одно є тим чи іншим засобом маніпулювання свідомістю, а колективний розум, до чого, власне, веде web 2.0 зі всякими ком’юніті та рейтингами, - це не далеко не істина в останній істанції (згадується відома фраза про мільйони мух та лайно). Але тут хоч іде двосторонній зв’язок і можна почтути та висловити альтернативні думки і лише той, хто не робить висновки однобоко має шанс осягнути істину. Тримайте свої очі та вуха відкритими.
Zeitgeist
З легкої подачі Смока, який просто в розмові по Асьці згадав, що качає цю фільму я її дістав теж і от щойно додивився. Отож, Zeitgeist (або “Дух Часу”). Це такий документальний фільм, який вийшов ще півроку тому і в якому розвінчується декілька “теорій заговорів”: релігія, трагедія 11 вересня (чимось схоже на Фаренгейт 9/11) та історія американського федерального банку. Ммм… Хоча наведені там дані хотілося б спочатку перевірити, бо не в моїх звичках сприймати все за чисту монету, але дуже цікава штука, хоч і не з усіма висновками в кінці я згоден. Вкторе нагадало, що власна голова на плечах буває не лише для шапки та їжі. Коротше кажучи, однозначно рекоменловано до перегляду. Ви можете вірити тому, про що там говориться чи не вірити, погоджуватись чи не погоджуватись, але подивитись варто.
Скачати його можна або з torrents.net.ua: http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?p=649272#649272 (тут версія з російським дубляжом; непоганим, але в голосі перекладача пафосу забагато - значно більше ніж в оригіналі, який чутно в фоні), або оригінал з офіційного сайту: http://zeitgeistmovie.com/dloads.htm. Можна також подивитись її прямо на сайті на головній сторінці (клік на картинці вище веде якраз туди). Фільма абсолютно безкоштовна. Також на 15 березня цього року запланований масовий його показ в неприбуткових кінотеатрах та кіноклубах. Назвали цей івент Z-Day 
In The Name of the King: A Dungeon Siege Tale
Взагалі-то сьогодні у мене день був присвячений відсипанню після енерговитратних вихідних та заповненню обхідного листа (нарешті я сказав остаточне “прощавай!” гуртожитку: виписався та отримав штамп в обхідний). Але вранці подзовнив Вітьок - щось йому в голову стукнуло піти на сабж і, схоже, щоб не нудно було вирішив витягнути ще когось, наприклад мене. Чесно кажучи до дзвінка я взагалі не знав про існування цього фільму, але вирішив таки сходити - все одно на вечір ніяких планів не було. На сеанс ледь встигнув і змушений був висидіти 150 хвилин… А вердикт: фільм - лайно. Не сподобалось практично все: сюжет - нудятина і маячня, гра акторів - здавалось, що знаходишся в якомусь шкільному театрі (це при такому-то зірковому складі!), спецефекти - хлопці, схаменіться, на дворі майже 2008(!!!), а бійки (а їх там було багатенько) в “300 спартанцях” зняті і то набагато краще й видовищніше, масовка теж не радувала - якась сонна і нечисельна була. Не фільм, а самий натуральний непотріб. Зате дуже порадували титри. Вгадайте, що було саундтреком до них? Blind Guardian’івська балада “Skalds and Shadows” з нового альбому. Я йшов з залу наспівуючи її…
Радий лише, що все ж попатякали трохи з Вітьком про фотики там та про всяке різне по дорозі, а фільм - то скоріше так - був привід з другом зустрітись
Shinobi
Подивився вчора “Шінобі” - японський фільм 2005-го року про гм… шінобі. Хоча у нас вони більш відомі під назвою “ніндзя” 
До речі, знімався по мотивам аніме “Basilisk“.
Отож… Сюжет - сопливий бойовик. Кароч, після об’єднання Японії під проводом Іеясу Токуґави час постійних воєн завершується. Відповідно необхідність в послугах кланів найманих вбивць поступово відпадає, але щоб винищити два самих майстерних з них Іеясу стравлює їх один з одним (а їм тільки того і треба - у них там типу ворожнеча вже 400 років, але їм хтось там заборонив воювати напряму). Тож він пропонує їм виставити по п’ять (в аніме - по 20, там серій багато ) воїнів з кожної сторони. Той клан, який переможе вирішить хто буде спадкоємцем Іеясу: старший чи молодший син. Ну і тут, звісно, любофф-маркофф між вихідцями з двох ворогуючих кланів шінобі. Звісно, вони попадають в ці п’ятірки, але з різних сторін… Отакеось.
З реальністю нічого спільного не має, хіба що окрім імені Іеясу та бажання останнього знищити подібні поселення, що виховували найманих вбивць Точніше знищити, але по можливості переманити на свою сторону і трохи з іншою специфікою діяльності. Навіть якщо закрити очі на всю ту фантастику з якої складаються бої (анімешники, Наруто бачили? Ну, вважайте, шо ви приблизно здогадуєтесь про арсенал прийомів цих “шінобі”). Історичний факт, що в чистому полі шінобі програвали самураям на раз. Вбити десь там в спину тишком-нишком (сюрикеном, отруєним дротиком, тощо) - так, але обличчя в обличчя проти катани - без шансів. Ну і про якість там секретні техніки, звісно, теж маячня.
Графіка викликає суперечливі враження. З одного боку маса гарнющих краєвидів (лише зарадни них вже варто було б подивитись його), з іншого хоч і вельми гарні бої, але з нереалістичністю в рухах (компова графа занадто кидається в очі). На музику уваги не звернув…
До речі, рекомендую оце відео: http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?t=56018
Якість - супер та ще й є японська та російська доріжки і англійські субтитри ^_^
Німецькі фільми про індіанців
Сабж - моя пристрасть з дитинства. Правда, все ж не стільки фільми, скільки книжки - я їх свого часу перечитав дофігіща: Карла Мая, Джеймса Вілларда Шульца, Джеймса Фенімора Купера і може ще чиїсь, імена котрих не пам’ятаю. З фільмами складніше - інету тоді не було, а по ТБ їх не так часто і показували… Але пару фільмів зі знаменитим Гойко Мітічем я таки дивився… А до чого то я все так раптом? Та просто Анрі накачав та повикладав багато з тих фільмів, більшість з яких я досі ще не бачив. Качаю!!! Ну і поділюся лінком: http://video.univ.kiev.ua/.2/Winnetou/ (UA-IX only).
Вчорашнє…
Побував таки вчора на перегляді х/ф “Сакуран” в укр-яп центрі при КПІ. Тренування на печерську у нас відмінили і тому рішення про перегляд було прийняте одразу. Правда довелось їхати з формою в рюкзаку та шінаєм за плечима, що було трохи не зручно і оцейво… трохи ніяково перед японцями. Ну а щодо фільму… Власне, мети його перегляду як елементу японської культури я досяг - цікаво було, але фільм сам по собі, ІМХО, не дуже. Занадто вже дівчачий як на мене Але красивий і яскравий.
А ще мене щось потягнуло на старі добрі квести. На минулому тижні скачав “The Longest Journey“, на цьому тижні за три дні пройшов. Сподобалось неймовірно - я давно сумував за такими атмосферними речами. І сюжет цікавий, хоч і кінцівка передбачувана. Жаль, правда, що графіка не дуже - все таки гра 2000-го року. Ну і ще я чітерив трохи - одразу скачав проходження і якщо довго над чимось маявся, то піддивлявся. Все-таки мені найцікавішим був сюжет, а не геймплей. Квести - взагалі суперська річ, але їм не вистачає нелінійності 
От би зробити якийсь конгломерат японських нелінійних за сюжетом візуальних новел (як-от Tsukihime) та звичайних квестів, то вийшла була б просто бомбова суміш.
“Joey”
Наскільки мені не подобається серіал “Друзі” настільки ж я починаю обожнювати серіал “Джоі”. Скачали осьо нещодавно в українському перекладі та кожного вечора з сусідами дивимся по декілька серій. Я давненько так не реготав, а деякі речі можна в цитатник просто заносити. Рекомендую.
Азія-Кіно 2007. Враження…
Гм… Перше враження після того як я приїхав в кінотеатр було: “Якого біса тут стільки народу?”. Потім згадав, що перед першим показом мала бути церемонія відкриття фестивалю. От на її шматок я, здається, і попав. Коли запустили в зал нам ще зачитали пару промов (посол Кореї такий смішний ) і нарешті включили кіно…
Кім Кі-Дук, “Час”. Враження від картини двоякі і одразу скажу, що до топових фільмів я б його не відніс. Перша половина, може навіть дві третини було якось не по Кім Кі-Дуківськи нуднувато і трохи дратівливо (справа в тому, що я терпіти не можу істерик і мене то страшенно бісить, а головна героіня була в тому справжня майстриня ). Але остання половина (третина) сподобалася. Прикольно і оригінально зроблено. Фраза “Доктор, можна с вами выпить?” при тих обставинах просто вбила От в ній (кінцівці кіно, а не фразі 
) вже якраз пізнавалась рука майстра. А! Ще одна претензія до сабів. Ну хто так робить??? Невже не можна обвести букви, бо коли текст попадає на білий фон, а то ні чорта ж не видно.
Горо Міядзакі, “Легенди Земномор’я”. На початок “Легенди” я трохи спізнився, бо затримали початок “Часу”, пропустив мабуть хвилин з 15-20. Але враження по тому, що подивився скласти можна. Загалом воно мене приємно здивувало. Звісно, до робіт Міядзакі старшого тут ще дуже і дуже довго рости, але… Головний негатив - в тому, що не відчувається в ньому спрямованості на дорослих дітей, або точніше є, але вона десь там на задвірках, що її майже не видно і тому відповідно воно не викликає вихору емоцій при перегляді. Зате порадувала анімація. Хоч на anidb і кажуть, що це крок в минуле, але мені сподобалося. От в вчому-чому, а в графіці дотик Джіблі відчувався в кожному кадрі. Сюжет так собі… Так як я не читав творіння Ле Гуін, то і порівнювати не можу, але і сам по собі він не дуже. Занадто вже простий і досить передбачуваний. Персонажі… Тут важко сказати. Я не берусь їх об’єктивно оцінити. Зате звукове оформлення гарне і навіть російський переклад на відміну від того, щоб був на Навсікаї відрази не викликав.
Азія-Кіно
Хм… В РССках пропливло наступне:
11 октября в Украине стартует четвертый фестиваль «Азия-Кино», который представит лучшие картины Востока. Торжественное открытие фестиваля состоится в киевском кинотеатре «Украина».
В этом году Украина впервые увидит на широком экране ленту индонезийского производства.Фильмом, который первым представит эту страну нашим зрителям, станет экзотическая сказка «Опера Ява» - участник Венецианского, Роттердамского, Лондонского и многих других фестивалей. Режиссер фильма – Гарин Нугрохо - ведущий режиссер Индонезии.
Жанр аниме будет представлен полнометражным анимационным фильмом «Сказания Земноморья» Горо Миядзаки, принимавшим участие в Венецианском фестивале. Фильм создан по мотивам бестселлеров знаменитой американской писательницы Урсулы ле Гуин.
Помимо основной программы, на фестивале появится дополнительный блок - ретроспектива фильмов живого корейского классика, создателя знаменитых фильмов «Олдбой», «Сочувствие госпоже Месть», «Я киборг, и это нормально», Чхан-Ук Пака.
В основную программу фестиваля вошли также: фильм - открытие фестиваля в Карловых Варах - корейская лента «Время» Ким Ки-Дука, тайваньская картина «Не хочу спать одна» режиссера Цай Мин-Лянь, остросюжетный экшн гонконгского классика Джонни То «Горячие новости».
Деталі тута: http://www.arthousetraffic.com/asiakino2007/
От тепер думаю… На Кім Кі-Дука тре йти обов’язково. Також можна сходити на анімеху від Горо Міядзакі, хоч і кажуть, що він там дуже налажав… Може на щось ще? Треба зараз написати Растіку, щоб квитки мну взяв на четвер - він там якраз в хвилині ходьби від кінотеатра працює.
Навсікая
Обіцяні коментарі щодо “Навсікаї”. Отож, прибігши в кінотеатр одразу рванув до кас і поки купляв квитки побачив флаєр на нього. Один малюнок на ньому одразу налаштував на потрібний лад і запалив в душі передчуття пригоди:
Коли зайшов в зал фільм схоже що тільки-но розпочався, тому я фактично нічого не пропустив. Впавши в крісло мну почав поринати в казку від справжнього маестро. Щодо технічної сторони я чесно кажучи не знаю взагалі що вони там реставрували, бо виглядало воно все, здається, так само як і на проглянутому мною два роки тому відео. Те, що я вже його бачив дозволило абстрагуватись від основного сюжету і звернути увагу на масу дрібниць наявністю та реалізацією яких можна відрізнити мистецтво від непотребу.
Ну а тепер трохи про негатив та філософію. Поруч зі мною сиділа парочка, яка мну сильно дратувала. І якби йм ще було років 15-18 я б зрозумів, бо це той вік в якому творіння Міядзакі зрозуміти не дано (хоч і звучить голослівно, але це печальна статистика читання тем про фільми від Міядзакі на різноманітних форумах). Це роки боротби з дитиною в собі. Але, чорт забирай, вони були як мінімум моїми однолітками, а то і старші. Благо, я не чув коментарів від дівчини, бо вона сиділа далі, зате чув з четверть коментарів хлопця. Звісно, там був традиційний коментар про буцімто відсутність у Навсікаї нижньої білизни (мабуть всі анімешники через це проходять - сам пам’ятаю як колись відкручували назад кадри ), але була і маса інших, що час від часу так і хотілось сказати: “Якщо воно таке фігове, то якого біса ти тут сидиш? Іди н*х і чекай коли вийде суперінтелектуальний Шрек 4!” Але роздратування - не єдине відчуття яке я відчував тоді. Була ще огида. Ніби сидиш поруч з трупом. Для мене творчість Міядзакі - це своєрідний лакмусовий папірець на те, чи жива ця людина. В моїй філософії вона жива лише доти, доки живе в ній дитина. Лише вона здатна запалюватись чимось від маківки і до п’ят, лише вона здатна по справжньому чогось прагнути і відчувати, а тому лише вона є двигуном життя і саме на неї спрямована творчість студії Джіблі (не вся, звісно). Часом мені здається, що її кінцевий глядач не стільки дитина за віком, скільки дитина в серці. Шопенгауер теж писав про молодість, про бажання, про плани на майбутнє і про розчарування. Ще тоді, щойно дочитавши його “Афоризми та максизми”, я писав, що з одного і того самого базису ми з ним виводимо зовсім різні твердження. Це якраз саме той випадок. Мну подивився на речі дещо глобальніше і вирішив, що він розглядає лише один випадок - коли дитина поступово вмирає. Так робить, мабуть, більшість людей. Хтось більш розумний інколи підгодовує її і вона живе, але не росте і не розвивається. Таким чином з віком між дорослим і дитячим “я” утворюється та поширюється прірва. І є третій шлях, коли дитина і дорослий розвиваються однаково і йдуть по життю разом. Дитина хоче - дорослий виконує - дитина радіє - дорослий радіє. А навіть якщо щось не виходить дитина завжди переносить невдачі легко, адже попереду стільки нового, стільки ще бажань, що звертати увагу на невдачі - завелике марнотратство себе.
P.S. Фінве тут якраз нагадав про що я забув сказати. Про переклад. Озвучка - російський дубляж. Не скажу що дуже вже погана, але дуже дратувало оце постійне “княжна, княжна”. Складно описати настільки воно не пасує головній героіні. Ну і ще була пара моментів, переклад яких мені не сподобався.