Блог
Mercurial саторі. Частина 1
Скоро мені знадобиться знайомити одного майбутнього молодого розробника з таїнством користування системами контролю версій (надалі VCS, version control system) і тому щоб трохи систематизувати те, що я збирався розповісти, вирішив написати цей допис. Він розрахований на зовсім базовий рівень роботи і тому тут багато розжовувань, які більш досвідченим особам наврядчи будуть цікаві. Знайомство одразу буду проводити на прикладі сучасних розподілених систем, в нашому випадку Mercurial.
Навіщо воно треба?
Для людей які хоч трохи займались програмуванням відповідь має бути очевидною, але на всяк випадок нагадаю: під час роботи над чимось ви сто відсотків будете проходити якісь віхи розробки і контроль версій дозволить отримувати стан проекту на певний момент. Плюс можна створювати гілки розробки. Уявіть, що при побудові будинку ви вирішите добудувати якийсь незапланований поверх, але не впевнені чи все триматиметься як слід. Ви віртуально дублюєте поточний будинок, будуєте свій поверх, поки інші будівельники тим часом працюють по запланованому графіку. Потім ви вирішуєте, що результат вашої роботи вас влаштовує ви плеском в долоні вставляєте його у існуючий будинок. А може будівельники десь помилились при розрахунках і набудували якусь фігню, то вони можуть так само швидко відкотитись до місця коли щось пішло не так.
До речі, місце де зберігаютсья всі стани проекту в термінах VCS називаєтсья репозитарій, а місце в якому ви вносите правки – відповідно робоча копія. Процес відправки набору змін з робочої копії до репозиторію – це операція commit. Репозитарії часто зберігають десь подалі, не на робочих машинах, щоб у випаку коли у вас, наприклад, здохне комп, весь код можна буде повіністю відновити. У мене був гіркий досвід збереження єдиного екземпляру коду одного сайту на ноуті, який згодом сперли… З тих пір я не розлучний -з VCS та бекап-системами типу Dropbox і зберігаю всі важливі дані в інтернеті. Плюс зручно, що можна з легкістю отримувати точні копії на будь-яку машину.
І нарешті ще одна зручна штука в користуванні VCS, хоч і похідна від нього – це можливість робити code review – огляд змін які зробив розробник між версійми коду. Принципироботи code review-систем чудово накладаються на принципи роботи VCS і тому вони часто бувають нерозлучні, коли якість коду має велике значення.
Read the rest of this entry »
Культурний зсув
Давно щось я “Природних лих” не перекладав, а там час від часу все-таки чудові перли бувають. Сьогодні у мене гарний настрій і пара хвилин вільного часу – виправляюсь 
Оригінал тут.
Карпати 2010: Свидовець, Петрос та Говерла
В неділю мну повернувся із чергового походу. Цього року в мене їх вже було два, сподіваюсь традиція продовжиться і в наступному Так як Чорногірський хребет ми вже пройшли в 2007-му, то цього разу для подорожі був вибраний Свидовецький. Гори там низькіші і не такі колоритні, але які ж там озера… ^_^ Цього разу з різних причин йшли з провідником. Окрім того, що він чудово знав ті місця і ми завжди знали куди йти, з нас було знято відповідальність за наповнення харчами і коли ми перепаковували рюкзаки були приємно здивовані тим, що вага рюкзаків навіть після перепакування майже не збільшилась. Крім того ми дізнались, що життя в походах без тушонки і консервів таки є! Коротше кажучи, з точки зору досвіду на майбутнє це було дуже добре. Завдяки тому, що рюкзаки були набагато легші аніж зазвичай, ми в перший же день (як і усі наступні) показали які ми сайгаки значно випередивши запланований час. Завдяки цьому у нас було набагато більше часу на привалах (наприклад, на озерах ми могли вдосталь накупатися, а проходячи полонини – постійно закупати свіжого молочка), а також на фотки. Наша швидкість укупі з тим, що ніхто з нас не скиглив і не вередував по дорозі видно переконали Андрія (нашого провідника), що з нами можна відважитись і на схід з маршруту – так ми ввечері передостаннього дня попали на говерлянські водоспади – місце звідки починаєтсья річка Прут. Як він потім казав, це у них дуже нечаста практика, коли групу ведуть не по запланованому маршруту, бо Андрій сам на водоспадах був лише один раз і то в листопаді, коли там вже був сніг. Коротко про маршрут та інші фото – під катом, а ось вам ранкова краса озера Ворожеска:
Кінне
І ще трохи похвастаюсь раз уже руки і до блогу дійшли… Я ж тут час від часу коли є можливість на вихідних ходжу на заняття по верховій їзді, задоволений як слон. Промчатись галопом верхи на живій істоті, зі своїм характером та поведінкою – це щось фантастичне. На останньому тренуванні пару тижнів тому мій інструктор навіть пофоткав мну, так що ось пруфпіки. Конячку, до речі, звуть Корнет. Він дуже компанійський, не любить їздити сам або спередуи колонни, тому у нас з ним спочатку виникали непорозуміння – він мене не слухався, але коли по дорозі з’явились його чотириногі дружбани, то став слухнянішим. Хоч і не завжди: на першому пробігу галопом при моїй спробі скинути швидкість – він мабуть помітивши мою тимчасову слабкість зробив все навпаки, став ще більше розганятись, але мну втримався та насолоджувався скаженою (принаймні як для мене на той момент) швидкістю з якою він мене ніс.
Під катом ще кілька…
Read the rest of this entry »
Землянин чи інопланетянин?
Кинули мене в мене тут нещодавно лінкою на одну вельми цікаву штуку. Ця штука – відетренинг “Харизма лідера у бізнесі. Імідж та містика, психологія та влада» товариша Гандапаса (я так зрозумів, що він досить популярний автор курсів та посібників у цій сфері). Але цікавість його не у власне тематиці та її розкритті. Насправді подача матеріалу місцями йде в дещо специфічній манері: мені особисто чомусь було схоже на різні на псевдонаукові передачі, що трохи дратувало. А оскільки мені про подібний тренінг ще ранувато думати, то хотів уже кинути перегляд як дійшов до частини, де вже просто прикипів до екрану. Мій світогляд багато чого запозичив із ніцшеанства та ЛаВеївського сатанізму, а тут у відику Гандапас починає виписувати в дві колонки характерні риси “землян” та “іншопланетян” проводячи паралель із “Трудно быть богом” Стругацьких і при цьому в колонці “землян” вийшов десь так відсотків на 80 сатаніст 
Там навіть риторика та обгрунтування людських якостей схоже на твори ЛаВея чи статті Варракса. Так що мені було вельми цікаво послухати, що і вам рекомендую. Ось самі цікаві фрагменти звідти. Для затравки: “Люди та боги”, інше під катом.
Young Timber Wolf, Trans-Labrador Highway (east of Churchill Falls)
Young Timber Wolf, Trans-Labrador Highway (east of Churchill Falls), originally uploaded by Richard McGuire.
Каваїіі… Моя улюблена порода істот.
Блін, хочу в якийсь заповідник теж диких звірів пофоткати, правда перед цим треба буде взяти скло нормальне (на наступний рік пускаю слюні на Canon EF 70-200mm f/4.0 L USM, але не знаю чи вистачить грошей на VR-версію, чи доведеться брати простий). А ще дивився на ціни екскурсій по Асканії-Нові – по-моєму це шара, думаю можна буде навіть в цьому році вибратись. Щоправда вовчиків там нема… Вони “… повсемеместно истреблены … последний в 1954″ :’-( Тому за вовками я колись-таки поїду в Йєлоустоун.
Парк Олександрія на травневі свята
Нарешті у мене з’явився час та натхнення перебрати та викласти фотки, які я наклацав ще на травневі свята. За той тиждень у мене здається було чотири вилазки/поїздки і ось нижче перша з них. На жаль, в нашому білоцерківському парку “Олександрія” я був у будній день, тому сфоткати найгарніші місця типу руїн та китайського місточка без людей не вдалося, а оскільки я в той день ще витягнув на цю прогулку батьків, то і до Палієвої гори, яка розташована геть в іншому кінці парку ми так і не дійшли. От… До речі, незважаючи на те, що ніяких квітнучих дерев там вже не було, потонути в соковитій зелені було просто фантастично. Нижче багато фото, тому мну рекомендував би слайдшоу
Чим вимірюється життя?
Сьогодні заради цікавості зайшов на сайт присвячений Брюсу МакЛарену (wiki). Справа в тому, що McLaren, команда яку він заснував, – це моя улюблена команда в Формулі 1 і сьогодні вони вшановували пам’ять свого засновника, який 2-го червня 1970-го року у 32 роки загинув під час тестування нової машини. Та написати цей допис мене змусив не цей факт, а те, що лазячи по сайту мну наштовхнувся на одну фразу Брюса, яку він свого часу присвятив своєму напарнику (що теж розбився) і яка однаково підходить йому також, але найголовніше, що вона насправді відображає словами мої власні думки, які я раніше просто не міг оформити в словесну форму, а тут це звучить гарно і ледь не поетично. Хоч цей переклад і не дослівний, але я намагався передати суть так, як я її розумію.
“Робити щось гарно – дуже важливо, настільки важливо, що намагання зробити щось якнайкраще, навіть якщо це веде до смерті, не є безумством. Не використовувати власні здібності – це марнотратство життя, бо я вірю, що воно вимірюється досягненнями а не самими лише роками.”
Вело-фото вихідні
Нарешті у мене знайшовся час, аби продовжити розпочатий вже майже місяць тому велосезон. Цього разу все було по плану – польотрати півдня у парку “Дружби народів”. Єдине, що було погано – з усією нашої велобратії в суботу вільними були лише JR та я. Кататись в компанії чоловік так 4-5 все-таки веселіше. Але як би то не було, поганяли класно. Хоч і не без прикрих ексцесів (суворий погляд в сторону Роджера). ПДН на вихідних нефігово так підтопило – нас раз по раз зупиняли рівчаки з водою, які ми об’їжджали-об’їжджали, але зрештою дістались аж до Дніпра – і об’їжджати вже не було кудою, тому далі довелося ще двічі брати водні перепони несучи велик на собі 
і один раз по щиколотку, а коли хвиля – то ледь не по коліна у воді (але на велі ). Справа в тому, що дамбу на півночі парку вода накрила. Спочатку здалося, що води небагато – сантиметри 3-5 і можна нормально проїхати і навіть не захлюпавшись, якщо їхати повільно, але вже за кілька метрів я крутячи педалі діставав ногами воду, а коли порівнявся з АвтоВАЗом, що їхав назустріч та підніміав ще +20 см хвилі, то я вже думав, що мене ще чого доброго змиє з дамби нафіг, бо від першої хвилі моє переднє колесо з’їхало вбік сантиметів на 30. Якби я не перекинув вагу на переднє колесо та отримав би в бік ще 2-3 такі хвилі, то крутив би педалі вже під дамбою Але було весело. Правда, потім прийшлося ще більше години сохнути та вели змащувати. А ще я потренувався в роботі з рефлектором на рухомих об’єктах намагаючись підловити Андрюху в стрибку, але зрозумів, що 60см рефлектор для подібних цілей – це замало, треба буде замовляти на eBay ще принаймні 110см.
Всі фото з нашої Першотравневої веловилазки ось тут, або у вигляді слайдшоу.
Повертались додому через Троєщину – там заскочили в магазин купити морозива та води і поки жерли морозиво до нас підійшли два гопніки та запропонували купити “пижжений” (вони самі зізналися ) USB-модем від People.Net і ще якийсь дріб’язок. Отака комерція серед біла дня.
А додому я тоді приїхав по-перше напівмертвий, бо погано поснідав вранці, а по-друге, став палким прихильником Greenpeace та всякого роду гібридів та електродвигунів, бо їхати за цими тракторами по бульвару Перова – це був повний аут. Коли ходиш пішки і близько не відчуваєш наскільки стиснене повітря на дорозі, бо пішохід по-перше, іде трохи далі від дороги, а по-друге він практично не навантажує себе фізично, а той час як на велі, особливо коли ти вже і без того стомлений, на рахунку ледь не кожна молекула кисню, якого на дорозі практично нема. І якщо за легковушками ще нічого, можна їхати, то коли я двічі було стояв на світлофорі за Боданами – це капець, думав зараз з місця не зрушу. Потім вже виїхавши на Русанівську набережну та Наддніпрянське шосе стало набагато легше, бо машин там було 3-5 разів менше, а сама дорога ширша, плюс вода все-таки поруч.
Але на цьому мої фото вихідні не закінчились, бо я ще в неділю витягнув батьків до нашого білоцерківського парку “Олександрія”, так що буде ще один фотозвіт, але коли я пообробляю трохи фоток.
“Парк Київська Русь”
Тепер розповім трохи про другий пункт моїх суботніх пригод (хоча в хронологічному порядку він був перший). У подорожі до села Копачів Обухівського району, коло якого власне і розташовано “Парк Київська Русь”, і півдня лазання по ньому компанію мені склали RST зі своєю одногрупницею, які, на щастя, були більш пристосованими до вилазки в суботу порівняно зі мною, бо я поспіхом вискакуючи з дому геть забув і парасольку, і пончо (плащ-палатку), тому вони мене двічі рятували від зливи: один раз ще на Видубичах, звідки курсують автобуси до парку та один раз вже на місці, за що їм величезна подяка.
Тепер трохи про сам парк. Навідатись туди я збирався ще наприкінці літа минулого року, але тоді з фінансами не склалося… Так що надолужував в цьому році. Маю сказати, що сама його ідея шикарна. На мапі нижче ви можете побачити що зрештою має вияти з того парку, коли будівництво завершиться. Це, щоправда, довгобуд – воно розписане на 10 років і зараз фактично готове лише передмістя з ристалищем. Але задумка вельми грандіозна – сподіваюсь у них все вийде.
Ми приїхали туди дещо ранувато, тому до години дня, коли мала початись основна програма вдосталь навештались територією парку. Людей на мій подив було досить мало. Причому якщо вранці ще зрозуміло чому, то помірна кількість людей навіть на початку основної програми мене здивувала. І якщо основній дорозі було порівняно людно, то крок в сторону – за палатки ремісникиків – і вуаля, практично нікого. Знову ж здивування було двояким – коли менше людей лазити там приємніше, а з іншого, відвідуваність фестивалю є лакмусовим папірцем необхідності його розбудови, а скоріш за все ще й одним із джерел фінансування будівництва. Не хотілося б, щоб така ініціатива була загублена.
