![[EXPLORED] Blonde in black latex in a box.](http://farm8.staticflickr.com/7029/6692580047_9a3775aa56_s.jpg)
Аніме
Children Who Chase Lost Voices From Deep Below, або Шінкай – “бобік здох”?
Пан Макото Шінкай нові речі випускає нечасто і сабжу в торрентах досі нема (так як не випущена ще DVD-версія). А враховуючи, що він славний саме своєю витонченою промальовкою, можливість подивитись новий твір на великому екрані видавалась просто подарунком з небес і занесла нас нелегка в кінотеатр. Багато хто вже висловився на рахунок сабжу, але і я не можу не підкинути трохи лайна на вентилятор (і взагалі пофілософствую трохи на тему онеме та перекладів). Маленький дисклеймер: у роботах Шінкая мої вподобання дещо відрізняються від загальноприйнятих. Наприклад, улюблена річ – “Beyond the Clouds” (фантастика, містика, хмари, польоти, ммм…), гарні – “Voices of a Distant Star” та “She and Her Cat” (щоправда, дзен пізнав лише після другого перегляду), а от “5 Centimeters Per Second” цікава, але назвати шедевром, яким його багато хто вважає, – ну ніяк.
Сюжет
Епічна фігня. Навіть якщо закрити очі на те, що це геть не те на що я очікував від назви серіалу та після трейлеру (це саме по собі не є мінусом), він прямий як стріла Робін Гуда і простий як гранчастий стакан, але найгірше – він ні про що. Тобто у нього був якийсь задум, але якби не вікіпедія з цитатою самого режисера, я б ні за що в світі не здогадався про що ж воно.
Озвучка (російський дубляж)
Тут можна складати поеми, але найбільш влучною є фраза “бессмыслен и беспощаден” 
По-перше, переклад абсолютно бездарний в тому сенсі, що там є фрази, які просто не зрозуміти. По-друге, адаптація де не треба: якщо чуючи купу інших ляпів ми лише здивовано та з іронічними посмішками переглядалися між собою, то почувши “Асуночка” замість більш звичного “Асуна-чян”, вже не втримались і пирснули зі сміху. Та її [адаптації] відсутність де варто було б: деякі фрази були прямим перекладом з японської, але одна проблема: в деяких випадках у нас так не говорять (наприклад, не констатують в голос якісь очевидні речі). Але мало того! Ці ляпи стали ще більш тупими із-за того, що актори намагались копіювати інтонацію японців. І це був повний ппц. Складалося враження, що діалоги писала шестирічна дитина. Щоправда мну інколи подумки уявляв деякі простенькі фрази (чи скоріше окремі слова) як би вони були звучали в оригіналі і розумів, що там би це не звучало так тупо, бо вони саме так говорять – традиція така. Взагалі у мене склалося враження, що в студії, яка займалась дубляжем чи то не дивились, що відбувається на екрані, коли озвучували, чи то потім самі не перевіряли, що у них вийшло в остаточному варіанті.
Хоча можливо це все із-за того, що я не люблю дубляж в принципі. Особливо коли це стосується інших культур. Дублювати такі речі – це майже те саме, що дублювати бушмена з “Напевно боги з’їхали з глузду”. Хоча якщо казати конкретно про аніме, то є все-таки і два гарних (ІМХО) приклади (і обидва дублювала одна й та ж студія): “Gunslinger Girl” (меланхолійна озвучка дуже пасувала загальному настрою) та “Last Exile” (голос Діо пасував його персонажу можливо навіть більше, аніж оригінал).
Картинка
Мабуть єдиний плюс всього твору, якби не деякі “але”. Якщо говорити про задники, то вони просто… просто фантастичні: хоч бери друкуй і вішай на стіну (кілька прикладів нижче), але персонажі… Перший же кадр з головним героєм викликав лише одну думку: “Якого дідька тут робить Хаул?” Духом Ghibli від персонажів несло за версту, але в контексті цього твору вони були м’яко кажучи недоречними. Ну навіщо? Навіщо? Навіщо? Більш традиційна по “Voices of Distant Star” та “Beyond the Clouds” злегка кирпатоноса промальовка персонажів пасувала б куди більше і не було б того когнітивного дисонансу між персонажами та подіями на екрані. Та що персонажі? Навіть літаючий корабель богів (або щось типу цього) – і той якийсь вже дуже Міядзаківський.
Третій всеукраїнський фестиваль японської анімації (Київ 2010)
З трьох днів, які йшов фестиваль мну був тільки на перших двох і то епізодично, тому розповідь буде не сильно довга. В п’ятницю мну сходив на прем’єрний показ повнометражки “Зникнення Харухі Судзумії” в Кінопанорамі. Пішов, хоч я і не фанат Харухі (про що вже якось писав), але підкупили українські саби від Світанкової. Це фактично перший офіційний реліз аніме з українськими сабами, подія ледь не історична, враховуючи, що чи то від принципового несприйняття українського, чи то із-за особливостей ліцензування (Лана в суботу намагалась мені пояснити, та пришелепкуватий вовк не все зрозумів в юридичних тонкощах цього питання), але російські компанії, що ліцензували певні аніме для продажу на теренах СНД відмовлялись/не могли в релізи, що виходять в Україні, додати саби, які їм фактично пропонували на халяву, заради ідеї та принципу (маються на увазі деякі переклади зроблені в рамках проекту УАніме). От… Але це був капець. Я сподівався, що це буде оригінальна озвучка з укр. сабами, та виявилось, що це був російський войсовер з українськими сабами. За кілька хвилин, коли паралельно чуєш японську та російську мови та читаєш субтитри українською, мізки починають прикипати до стінок черепної коробки. Тому хоч і не всі прочитані фрази мну встигав усвідомлювати, саб сподобався. Звісно, школота реготала з оклику “гей!”, але що з неї візьмеш – “коли вава в голові – треба пить зеленку”, хоча сподіваюсь це вікове і згодом пройде. Ще невеликий мінус – мені здалось, що зображення могло б бути і яскравішим. Але загалом враження про перегляд позитивні. Я бачив посмішку Юкі Нагато, йєєєє… 
UPD: Аби не бути зіпсованим телефоном, прямою мовою приведу більш детальне пояснення організаційних тонкощів з укрсабом від Світанкової: “Ну, давай внесемо ясність, бо я потім отримаю по голові за перекручування: нахаляву від українських сабів відмовлялися українські представники, потім начебто погодилися, потім півтора року узгодження юридичних тонкощів, потім, я так зрозуміла, вони перестали бути російськими представниками, але 100% гарантії не дам. Питання роботи з компанією напряму поки що відкрите. А щодо питання першої ночі – там же на прем”єрі були ще гості фестивалю, які приїхали з Росії, лише з українським сабом було б незручно чисто з мовних причин.”
На другий день мну завітав до Київського палацу дітей та юнацтва. При вході я мав би стряхнути скупу чоловічу сльозу, адже вперше я тут був років так 15 тому, коли наш колектив спортивного/бального танцю приймав участь в якомусь конкурсі в рамках тодішньої СПОУ. І зал де ставились косплей-сценки був до болю знайомий. Там до сих пір дерев’яні лавочки на яких колись давно, здається вже в минулому житті, ми сиділи дивлячись виступи інших гуртів після нашої самби. Ех… Але гарненькі дівчата, що ходили туди-сюди в холі палацу, змусили швидко забути про ностальгію, вихопити фотоапарат з рюкзака, ловити їх, ставити до стінки і фотографувати, фотографувати, фотографувати. Перші кадри мну успішно запоров, бо давно вже не практикувався в зйомці зі спалахом. Але справжній рай був у фотокутку, де стояла маленька студія і де чаклувала Єва. Мну вирішив не заважати і спочатку з цікавістю спостерігав за процесом осторонь, потім вирішив подивитись косплейні сценки, а коли це набридло – таки подався у фотокуток де вже відвів душу. Тут, правда, маю зазначити, що жодне фото зроблене там мені врешті решт не сподобалось на 100%. По-перше, до сих пір забуваю про купу дрібниць коли натискаю на спуск, але які помічаю, коли дивлюсь повнорозмірні фото на великому моніторі, по-друге, практики роботи зі студійним світлом у мене раніше не було взагалі і зрештою я постійно робив купу помилок, які лише в деяких фото зміг хоч частково повиправляти тональною кривою в Лайтрумі. Але мені сподобалось – мну вже задивляється на пару відносно недорогих любительських наборів студійного світла типу цього. Треба буде набиратись досвіду і модельної зйомки. От при достатній практиці в цьому році зміг-таки почати робити непогані пейзажні фото, що їх навіть буржуйські дизайнери інколи просять заюзати 
З портретами практики значно менше – і результати відповідні 
Костюмів у косплеєрів було багато різних і дуже гарних. Я мабуть вже давно нічого не дивився, бо, на жаль, пізнавав я там буквально одиниці. Просто неперевершеною була Чіі з Chobits. Вжившись у роль, і без того кавайна на 200% сама по собі дівчина, нещадно добивала серця оточуючих своїми “Чііііі? Чііііі!”, що згадувалась цитата з “Фауста” про мить. Було ще купа гарних косплеїв, на жаль не всі з них мну сфоткав (принаймні у якості, в якій було б не дуже соромно показувати фотографії на люди). Знову бачився з колишніми сестрами та братом по бамбуковому мечу Надєю, Настею та Андрюхою з FD. В суботу у них була сценка по Аватару (але не тому, про який більшість подумали, тому див. лінк), але вона була всередині другої частини програми на яку я вже ніяк не встигав. Бачив Люду-семпай. При досягненні шостого кю в Київській Федерації Кендо надається можливість майже на кожному тренуванні отримати бамбуковим мечем по голові від цієї дівчини, що на фото нижче у біло-синьому костюмі і з жовтим волоссям 
Буквально вже тікаючи додому перетнувся з Шаннаром, трохи встигли поговорити про косплеєрський сайт, який мну в фоновому режимі допилює до гарного стану.
От. Ну і, нарешті, фотки з заходу (весь альбом на Флікрі зі слайдшоу).
Read the rest of this entry »
Horo the Wise cosplay
Ще на початку жовтня занесло мене якось на “Другий Всеукраїнський фестиваль японської анімації”, я там нафоткав всякого і навіть збирався викласти якусь подобу фотозвіту, але більшість фоток були не дуже вдалими та плюс лінощі і мну забив на кілька місяців. А це хотів в Лайтрумі спробувати одну фішку, то треба були фотки для експериментів. От під руку і попались ці фото з фесту.
Так що вашій увазі шикарний косплей Богині Хоро Мудрої і просто дуже красива дівчина. На жаль, повноростові фотки, що фоткались у залі, не піддаються обробці. Ну, в сенсі, що спробувати витягти з них хоч якусь естетичну цінність як фотографії важкувато із-за високого ISO на якому воно знімалося. Але повірте на слово костюмчик дуже гарний. Ну а те, що дівчинка гарненька – то і так очевидно по фото вище 
Бліц аніме-рев’ю. Частина 2
Щоб струснути трохи з себе осінньо-зимню лінь щось писати до блогу, почну з того, про що я писав мабуть найменше останнім часом Попередній подібний допис я робив більш ніж півроку тому, тож, далі вашій увазі невеликий суб’єктивний огляд того, що я дивився в цьому році. Тобто це не означає, що відповідні тайтли саме виходили в 2009-му, але таких тут тим не менш теж досить багато. А розпочну з найбільш очікуваного мною в 2009-му продовження пригод хвостатої богині 
C.C. from “Code Geass” by Bellatrix Aiden
Зазвичай у мну по редагуванню фоток (та і по зйомкам теж) руки наче з дупи стирчать, але вчора вирішив перебрати ще трохи фоток з Танабати і тут по-перше кадр вийшов вдалий, по-друге якесь натхнення прийшло погратись з налаштуваннями, але я чи не вперше задоволений результатом пост-обробки фотографії (принаймні портретної – 100% вперше), тому вирішив похизуватись трохи
Хоча, звісно, чарівну від природи модель практично нереально зробити непривабливою на фотці навіть для абсолютно криворукого фотографа типу мене Тому до того всього мій шалений респект Беллатрікс як косплеєру та моделі.
Мандрівний замок від Хаяо Міядзакі на ТБ
Стараннями панянок Світанкової та Бережної на світ з’явився переклад чарівної казки від справжнього маестро анімації Хаяо Міядзакі знятому за мотивами однойменного твору англійської письменниці Діани Джонс: “Мандрівний замок Гаула”. Навіть якщо ви не любитель аніме, спробуйте подивитись його в суботу 29 серпня, дайте йому шанс: об 11-05 по “1+1″. Якщо говорити про мене, то я, власне, і став любителем аніме після перегляду “Сен та Чіхіро в полоні у духів” (більш відомомого на Заході як “Віднесені привидами”) – іншого твору цього ж аніматора. А “Мандрівний замок” хоч і не належить до моїх улюблених творів Міядзакі, але повірте: він все одно на голову вищий за більшість анімаційних творів, які ви бачили в своєму житті Справжня казка, чиста і добра. І просто відмінний малюнок, який вартий показу на великому екрані, ІМХО.
UPD: якщо вам цікаво скачати сабж, то можна дістати відео в дуже гарній якості (1280×720, HDTV-реліз від THORA) з озвучкою від 1+1 з торренту, який можна взяти тут: Howl’s Moving Castle на UAnime. В цьому ж контейнері є оригінальна звукова доріжка (для фанатів), а також англійські та українські субтитри. За появу цього релізу у Інтернет-просторі шалена поядка RomP‘у!
P.S. До речі, я тут подумав, що варто буде ще купити оригінальну книжку. Прочитати, а потім подарувати своїй маленькій двоюрідній сестричці
Бліц аніме-рев’ю. Частина 1
Щойно подивився на блозі розділ з аніме і зрозумів, що востаннє я сюди щось змістовне писав вже рівно рік тому… Щоправда, наприкінці минулого року я збирався написати один великий огляд з усім потроху, але так як рік виявився вельми багатим на переглянуті анімаційні стрічки, справа затягнулася і за браком часу я описав лише в кращому випадку третину того, що проглянув. Крім того, оскільки з моменту перегляду пройшло досить багато часу, то може десь щось випадково прибрехав. Але так чи інакше сьогодні мну вирішив викласти хоча б ту частину, яка вже написана. Отож, прошу…
До речі, так як це планувалось як підсумок року 2008-го (тільки не того, що було випущене, а того, що я дивився в тому році ), то зроблю пару зауважень. Мій особистий номер один в 2008-му – це звісно “Ookami to Koushinryou” (Spice and Wolf), але йому я вже присвятив свого часу навіть не один допис, тому цього разу промовчу. Аналогічна ситуація з Madlax: я оди теж писав принаймні двічі. Так що ці дві найулюбленіші речі пропущу і піду далі.
Read the rest of this entry »
Конкурс аніме караоке в україно-японському центрі
Був вчора на сабжевому заході. Пішов в основному з двох причин: потестити фотика та побачити знайомих (хоч я ні з ним не домовлявся, але був впевнений, що хоч когось та зустріну ). Стосовно першої причини враження суперечливі. З одного боку все виявилось не насільки казково як я уявляв, бо із-за мого спізнення на це дійство мусив фоткати з гальорки і звідти 50мм об’єктиву було явно малувато. Хоча з іншого боку навіть якби був один із зумів, які я придивився – там можна було б відкрити діафрагму максимум на f/4, в той час як тут я фоткав здебільшого на f/2 і при цьому все одно витримки часто не вистачало (я клацав без спалаху) і фотки виходили розмитими. Так що по ходу справи зрозумів, що зум буду брати обов’язково з VR. З іншого боку, після того як мну скинув фото на комп був приємно здивований отриманим результатом, оскільки мені дуже сподобалась передача кольорів. Я рік тому фоткав в цьому ж приміщенні на Фуджик і кольори були дуже бліді, а тут в порівнянні просто приємно глянути, плюс за рахунок того, що шумів менше, зображення все-таки чіткіші. Зате знайомих побачив навіть більше ніж очікував Шаннара та Деметріола з UAnime, Андрія, Надю та Настю з КФК (останні дві вже фактично екс-КФК 
) і навіть колишню співробітницю “Пчёлку” (але здалеку – навіть привітатись не вийшло).
Тепер же стосовно самого конкурсу. Якщо коротко, то: ЖАХ! Ні, я хоч і звик більше до усяких там меццо-сопрано, все ж розумію, що караоке на те і караоке – його співають люди з сумнівним музичним слухом, але ж блін… не з його абсолютною відсутністю у більш ніж половини конкурсанток (я не є частиною київської аніме-тусовки, не знаю жодну з учасниць і тому моя думка абсолютно безпристрасна; пробачте, що когось ображаю, але я волію казати те, що думаю) 
Чомусь ті ж самі японці, що були в жюрі, коли виконували позаконкурсні виступи також не маючи гарного слуху звучали на порядок краще аніж практично всі дівчата, що боролись за винагороди. Ага, їм легше співати пісні рідною мовою, але хто як не українці найспівучіша нація? Найбільш музичне виконання серед наших на мій суб’єктивний погляд було лише оупенінгу до NGE та друге виконання “God Knows” з Харухі. Ще кілька були принаймні слухабельні. Серед них і дуо (не пам’ятаю що саме), що виступало першим, і, до речі, виграло конкурс. Тобто спочатку я подумав: “wtf?”, але почувши декілька наступних “пісень” зрозумів, що виступили вони не так вже і погано. Отаке. Мммм… Що ще запам’яталось? Мабуть, костюмчик Тоторо. Хоч і квадратнуватий, але все-таки прикольний.
Після закінчення власне конкурсу в холі бібліотеки дівчата з косплей-клубу “Fighting Dreamers” (може і не лише з нього, але я в клубах не дуже розбираюсь, тому виправте мене якщо що) виконали японський танок з віялами. Це було мабуть найприкольніше, що я побачив за той вечір, але краще було б знімати його на відео – ось де знадобився б мій Фудж, але я його не взяв з собою
На прохання Шаннара я виклав все, що наклацав за вчора, і його можна скачати звідси. Але за якість не бийте 
Code Geass R2. Фінал
Поки що не берусь писати повну реценцзію, бо зараз лише одні емоції. Кінцівка, правда, не така бомбова емоційно як 22-23 серії першого сезону, але цілком логічна і трагічна (читай: правильна для по-справжньому сильних речей). Думав зіллють її традиційно – а ні! Все довели до логічного кінця з красивою жирною крапкою. І скорботою… Уклін дизайнерам характеру головного героя – мабуть я перший раз бачу настільки вдалий чоловічий персонаж.
P.S. Єдине, що Сузаку все-таки мав здохнути, бо таких я не переварюю як клас і на його місці в останніх хвилинах мала б бути C.C. А так щось забагато честі для такого ідейного хробака
Madlax. Вирок.
Сьогодні о третій годині ночі додивився Мадлакс до кінця – за вечір одним махом продивився 11 серій. Нічого не міг з собою зробити – воно мене причарувало. Крім того, я не можу змовчати про аніме після завершення перегялду якого я ще з півгодини не міг заснути, бо знов і знов переживав фрагменти з нього, а у вухах бриніли сумні мелодії пані Каджіури. І зрештою єдине – що мене заспокоїло і я таки заснув – це коли я подумки почав наспівувати “Wolf’s Whistling Song” – пісеньку-ендінг до “Spice and Wolf” Вони як два протилежних полюси нейтралізували один одного і це згасило дивне відчуття всередині, яке виникає в мене після перегляду деяких анімех.
Read the rest of this entry »