![[EXPLORED] Blonde in black latex in a box.](http://farm8.staticflickr.com/7029/6692580047_9a3775aa56_s.jpg)
Кінематограф
Atlas Shrugged: Part I (Movie)
І раз вже зайшла мова про кінематограф… Мну на днях ще продивився екранізацію першої частини “Атлант розправив плечі” Айн Ренд (про книжку я вже писав раніше) – благо вона вона вже з’явилася в торрентах ^_^ Але після перегляду я зрозумів чого у неї такий низький рейтинг на IMDB: його критикували як ті, кому книжка не сподобалась (що цілком зрозуміло – у соціалістично налаштованих вона викликає butthurt), так і у тих кому вона сподобалась. По очевидній причині: фільм вийшов ні про що. Тим, хто книжку не читав там взагалі нічого не буде зрозуміло. Навіть в самому банальному сюжеті, я вже не кажу про якісь там філософські ідеї, адже автори сценарію і не намагались хоч якось адаптувати і спробувати хоч якось втиснути в кіно основні тези висловлені у довгих (і дуже ідеалізованих) монологах типу промови Франциско про гроші, а натомість взяли фрагменти вибірково. При цьому гіперболізованість персонажів кидалася у очі ще більше і від того ще більше дратувала. Я тепер розумію, чому Ренд хотіла зняти саме серіал: з повнометражки толку – нуль. Просто набір штампів, що викликає відразу при перегляді.
Ось, мабуть, самий нормальний і більш-менш повний епізод з усього – не дивно що вони для затравки виклали його в інет. А тепер уявіть якого рівня тоді все інше. Інколи інді-фільми це такий відстій…
Анімаційне
Не одним аніме живі тутешні вовки, інколи ми дивимось і західну анімацію, але перше залишило помітний слід і тому навіть в цій західній анімації перевага надається речам цікавим і оригінальним, а відповідно маловідомим обивателям. Спочатку я хотів написати цей пост ще після виходу “Сінтель” і присвятити його “відкритим мувікам”, але якось забулося. Та нещодавно мну подивився ще одну варту уваги річ: “Таємниця абатства Келлс” (“The Secret of Kells”), який в мене лежав на HDD скачаний вже давненько ще за наводкою Світанкової, тож з’явилося нове натхнення для розповіді. Але про все по порядку і спочатку трохи про “відкриті мувіки”.
Поруч з відомими монстроподібними за ціною та можливостям програмами трьохвимірної графіки та моделювання типу 3DMAX існує дещо менш відомий, зате безкоштовний open-source проект Blender. Для того, щоб показати широкому колу користувачів, що його можливості часто не поступаються, а інколи можливо навіть перевершують платні аналоги було створено так званий “Open Movie Project” (“Проект відкритого кіно”), коли знімаються анімаційні речі без мети отримати прибуток. мало того, будь-хто може зробити свій внесок у його створення: придумати сюжет, діалоги, робити 3D-моделі, озвучити чи зробити саби врешті решт. Звісно, виключно за “спасибі” і власного задоволення. Цифрову копію фільму можна вільно завантажити, дивитися і навіть показувати в кінотеатрах royalty-free. Часто розробники навіть викладають, або іншим способом поширюють вихідні файли з яких рендерився мультик, описують у відеоуроках як робилася та і чи інша річ. Навіть якщо ви не будете цим займатися, часто просто цікаво заглянути за куліси. Наразі в рамках проекту створено три короткометражні мувіки: “Elephants Dream”, “Big Buck Bunny” та “Sintel”.
Read the rest of this entry »
Довга ніч короткого метражу 2010
Як і обіцяв, розкажу що воно за звір. Отож – 23 по 25 квітня в київському кінотеатрі “Україна” проходив – і я так зрозумів вже не вперше – фестиваль французьких короткометражок “Довга ніч короткого метражу”. Дійство як помітно з назви тривало всю ніч: з опів на першу ночі по опів на на восьму ранку. Весь сеанс був поділений на 4 програми по 5-6 у кожній. Фільми були різні і на будь який смак: і комедії і філософські, нудні і веселі, зрозумілі і не дуже, життєствердні та криваві… Я попав туди на другий день проведення, тобто 24-го числа, причому виходивши до того цілий день на свіжому повітрі на відкритті парку “Київська Русь”, забігши додому лише перекусити та відпочити на півтори годинки. Враховуючи стан в якому я туди поїхав вважаю себе героєм, бо жодного разу не заснув (хоч і не без допомоги кави), незважаючи на те, що там була пара речей, які просто просились щоб під них спали.
На сам фестиваль мну приїхав навіть трохи спізнившись (на квитку було вказано, що початок сеансу о 23:50), щоб потім ще 40 хвилин чекати власне початку сеансу. У приміщенні кінотеатру на другому поверсі стояла задуха – купа людей чекала, коли ж нарешті пускатимуть в зал, та ласувала круасанами (я так зрозумів безкоштовними, враховуючи, що вони були розставлені по залу без нагляду). Щоб хоч трохи врятуватись від сонливості довелось вистояти в черзі за кавою, але після 10 хвилин в цій духоті з одночасним гвалтуванням моїх вух надмірно гучною та одноманітною клубною музикою, довелося тікати на двір дихати свіжим повітрям. Коли нарешті пустили в зал мну побачив, що у мене вельми навіть непогане місце (я просто думав, що воно буде більш віддалене від центру), а от з сусідами мені не дуже повезло – справа сиділи якісь занадто балакливі студенти, яким навіть я пару разів за сеанс хотів сказати, що вони все-таки не в гуртожитку, а в кінотеатрі, і слухати їх ідіотські коментарі не всім приємно, але як тільки я повертався в їх бік вони замовкали. Зліва ж коло мене сиділа компанія 4-5 французів, які інколи мене своєю поведінкою ставили в ступор: так чувак, що сидів поруч зі мною десь опівночі стягнув з ніг кросівки та виставив ноги на бильця крісла перед ним, на якому сидів його товариш 
Благо, шкарпетки у нього були чисті, тому ніякого дискомфорту я не відчував, а просто тихо афігєвал (і навіть дещо заздрив 
) від того, наскільки деякі норми поведінки прийняті у нас не притаманні європейцям. Ну, принаймні сучасним. От. Але все таки про кіно (якщо я знаходив, то вставляв відео з трейлерами або фрагментами, щоправда там практично все без сабів, але навіть так думаю варто поглянути).
Read the rest of this entry »
Танці з вовками
Майже місяць тому час від часу читаючи відгуки про “Аватар” я чув згадку про сабж. Той факт, що я пропустив фільм з такою назвою, знятий чорт і коли (1990 рік), володаря семи Оскарів мене просто гнітив, тож я не міг довго чекати і вирішив виправити цей недолік. Так от: маю сказати, що фільми і справді багато в чому схожі (маєтсья на увазі сюжетно), але в той же час враження діаметрально протилежні. Ееее… Тільки протилежні не в тому сенсі, що мені не сподобався “Танці з вовками” (IMDB) – якраз навпаки, фільм насправді дуже і дуже кльовий (врахуйте, що я в дитинстві фактично ріс на книжках Мая, Ріда, Купера та Шульца та фільмах з Мітічем, то це для мене взагалі було як свіжий ковток дитинства) – але кльовий абослютно з іншої сторони.
В “Аватарі” все просто: є абсолютно “хороші” сині здоровані і майже поголовно абсолютно “погані” людці, традиційна лав сторі №123456 і т.д., і т.п. Характери персонажів занадто шаблонні і ніякі – як на мене, то непоганий персонаж лише у “Ріплі” та вельми колоритний, хоч і знову ж багато в чому шаблонний, у полковника. Головний герой і всі “сині” ж дуже прісні. Як я вже писав у своїх враженнях щодо “Аватару”, що мені сподобалось, так це операторська робота і як результат – таке собі занурення в оцю атмосферу дикого життя на’ві (я би мабуть з не меншим задоволенням подивився просто якби кілька годин просто показували як вони там полюючи бігають по своїх лісах та літають на дракончиках).
“Танці з вовками” геть інші. Тут все з точністю до навпаки. Ніякого занурення не було – більшу частину фільму я все-таки відчував себе спостерігачем, а не учасником. Операторська робота мені принамні нічим особливим не запам’яталась. Навіть навпаки – місцями як на мене ракурси були дуже невдалі. Але…
Avatar
Щоб не відставати за поступом технічного прогресу вирішив теж сходити на сабж, тим паче, що відгуки про графіку були здебільшого дуже і дуже позитивними, тож цікавість і те, що я з літа не ходив у кінотеатр зробили свою справу. Перший спроба попасти в кіно виявилася невдалою: оскільки ми навіть не цікавились бронюванням квитків, а я звик, що кінотеатри у нас аншлаг зазвичай збирають в кращому випадку на прем’єру, то прийшовши в IMAX були дещо здивовані тим, що квитків на “Аватар” не було не лише на той день коли ми туди заявились, а були розкуплені на цілих 6 днів вперед. В день нашого перегляду (тобто 30 грудня) ми дізнались, що до 9-го числа включно квитки залишились квики лише на нічні сеанси (ті що о 1:30 ночі). Звісно, мова йде про 3D версію, бо поруч (в 2D касі так би мовити) можна було завжди прийти, одразу взяти квитки і подивитись. Я такого ще не бачив…
Але все ж про сам фільм…
Read the rest of this entry »
Tenacious D and The Pick of Destiny
Практично випадково, завдяки тому, що JR вирішив на минулих вихідних показати мені пару пісень, які варто було б розучити до наступної здибанки, мну познайомився з творчістю гурту “Tenacious D” та проглянув кіно “Медіатор долі” (“Pick of Destiny”). Причому якось так вдало все склалося – мене якраз нещодавно потягнуло на старий добрий хеві та хард рок – мну на минулому тижні ранні альбоми W.A.S.P переслуховував по колу десятки разів, а до того ще Kiss, Motorhead (цих, звісно, під впливом їх живого виступу на Global East Open Air 2009), та інших, тож веселі “Tenacious D” дуже гарно вписались в загальну картину.
Сам гурт, якщо хто не знає складається з двох музикантів: Кайл Гесс (Kyle Gass) and Джек Блек (Jack Black). Останнього до того ж ви мабуть бачили як мінімум у фільмі “Школа року” (“School of Rock”), хоча насправді він знімався досить в багатьох картинах. Як виявилося принаймні одну їх пісню я почув ще десь на перших курсах університету, бо точно пам’ятаю як у нас по мережі гуртожитку гуляв оцей відик на пісню “Fuck Her Gently” На минулих же вихідних пісня, яку я вперше почув була Kickapoo, що в свою чергу не що інше, як інтро до фільму “The Pick of Destiny” де музиканти самі ж зіграли головні ролі. Фільм, до речі, теж досить непоганий. З одного боку багато дикого тупняку і “туалетного гумору”, але з іншого мені чомусь дуже подобаються такі малобюджетні речі, та ще й з гарною музикою і веселими текстами (там, правда, помітно кидається в очі просто захмарна кількість слів “fuck”, “cock” та інших 
). Під час перегляду мені ще постійно “Шестиструнний самурай” згадувався, у них навіть кінець схожий в тому, що в обох фільмах в кінці відбувається дуель між рок-н-ролом та мяталом 
Нижче для затравки причеплені пара Youtube-роликів з фрагментами фільму.
Read the rest of this entry »
Трієріада…
Сьогодні поки провалявся вдома лікуючись від застуди вирішив нарешті приступити до перегляду фільмографії Ларса фон Трієра. Так-так, збирався я це зробити ще більше року тому, але так вже вийшло… Дивитимусь все в хронологічному порядку, том у сьогодні першим “пав” “Element Of Crime” (1984). Ну, що я можу сказати? З одного боку він залишив мене практично байдужим з точки зору сюжету (не сказати, щоб погане чи нецікаве – якраз навпаки, класний авторський сюжет, але не моє), зате атмосфера і зйомки – просто супер. Такий моторошний, тьмяний, безрадісний і сюрреалістичний світ. Я, чесно кажучи, звик подібні речі бачити лише в аніме (Технолайз атмосферою схожий, до речі). Дуже дивно і настільки ж приємно було побачити щось таке в кіно. Тож наступний в черзі “Epidemic” (1987). Аппетит приходить під час їжі
P.S. А ще останні три дні досить швидко і на диво без ступорів іде по вечорах робота над сайтиком (якась дивина: вдень не можу заставити себе щось робити, а от десь так після восьмої вечора – аж гай шумить). Так що якщо все продовжиться в тому ж темпі, то наближений до фінального вигляд проекту з точки зору користувача мої радники по його розробці (Мінус-один, Фінве та Савеленко) при бажанні зможуть помацати в кінці цього-на початку наступного тижня. Хоч і цей варіант буде все одно ще далеким від остаточного…
“Телемережа”
Нещодавно я вже писав про таке документальне кінце як Zeitgeist (або “Дух часу”). В коментах до нього я також дізнався про сабж. Сабж – це художній фільм фрагменти якого були включені в “Дух часу”. Промови головного героя там були справді заворожуючими і я вирішив подивитись оригінал. Що сказати? Дві години пролетіли просто непомітно. Просто чарівна річ… Не віриться, що подібне могли зняти в Голівуді Хотілося б понакидати сюди цитат з нього, але думаю я краще-таки просто дам лінку на торрент в UA-IX.
Все ж таки добре, що ТБ в поточному вигляді відмирає і заміщюється інетом, бо ексклюзивне право на істину поступово, крок за кроком, відбирають у телемереж. Хоча і з інетом не все так просто, адже медіа в будь-якому випадку будь-то телешоу чи блоггерський запис (а чим це не медіа?) все одно є тим чи іншим засобом маніпулювання свідомістю, а колективний розум, до чого, власне, веде web 2.0 зі всякими ком’юніті та рейтингами, – це не далеко не істина в останній істанції (згадується відома фраза про мільйони мух та лайно). Але тут хоч іде двосторонній зв’язок і можна почтути та висловити альтернативні думки і лише той, хто не робить висновки однобоко має шанс осягнути істину. Тримайте свої очі та вуха відкритими.
Zeitgeist
З легкої подачі Смока, який просто в розмові по Асьці згадав, що качає цю фільму я її дістав теж і от щойно додивився. Отож, Zeitgeist (або “Дух Часу”). Це такий документальний фільм, який вийшов ще півроку тому і в якому розвінчується декілька “теорій заговорів”: релігія, трагедія 11 вересня (чимось схоже на Фаренгейт 9/11) та історія американського федерального банку. Ммм… Хоча наведені там дані хотілося б спочатку перевірити, бо не в моїх звичках сприймати все за чисту монету, але дуже цікава штука, хоч і не з усіма висновками в кінці я згоден. Вкторе нагадало, що власна голова на плечах буває не лише для шапки та їжі. Коротше кажучи, однозначно рекоменловано до перегляду. Ви можете вірити тому, про що там говориться чи не вірити, погоджуватись чи не погоджуватись, але подивитись варто.
Скачати його можна або з torrents.net.ua: http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?p=649272#649272 (тут версія з російським дубляжом; непоганим, але в голосі перекладача пафосу забагато – значно більше ніж в оригіналі, який чутно в фоні), або оригінал з офіційного сайту: http://zeitgeistmovie.com/dloads.htm. Можна також подивитись її прямо на сайті на головній сторінці (клік на картинці вище веде якраз туди). Фільма абсолютно безкоштовна. Також на 15 березня цього року запланований масовий його показ в неприбуткових кінотеатрах та кіноклубах. Назвали цей івент Z-Day
In The Name of the King: A Dungeon Siege Tale
Взагалі-то сьогодні у мене день був присвячений відсипанню після енерговитратних вихідних та заповненню обхідного листа (нарешті я сказав остаточне “прощавай!” гуртожитку: виписався та отримав штамп в обхідний). Але вранці подзовнив Вітьок – щось йому в голову стукнуло піти на сабж і, схоже, щоб не нудно було вирішив витягнути ще когось, наприклад мене. Чесно кажучи до дзвінка я взагалі не знав про існування цього фільму, але вирішив таки сходити – все одно на вечір ніяких планів не було. На сеанс ледь встигнув і змушений був висидіти 150 хвилин… А вердикт: фільм – лайно. Не сподобалось практично все: сюжет – нудятина і маячня, гра акторів – здавалось, що знаходишся в якомусь шкільному театрі (це при такому-то зірковому складі!), спецефекти – хлопці, схаменіться, на дворі майже 2008(!!!), а бійки (а їх там було багатенько) в “300 спартанцях” зняті і то набагато краще й видовищніше, масовка теж не радувала – якась сонна і нечисельна була. Не фільм, а самий натуральний непотріб. Зате дуже порадували титри. Вгадайте, що було саундтреком до них? Blind Guardian’івська балада “Skalds and Shadows” з нового альбому. Я йшов з залу наспівуючи її…
Радий лише, що все ж попатякали трохи з Вітьком про фотики там та про всяке різне по дорозі, а фільм – то скоріше так – був привід з другом зустрітись