На сам фестиваль мну приїхав навіть трохи спізнившись (на квитку було вказано, що початок сеансу о 23:50), щоб потім ще 40 хвилин чекати власне початку сеансу. У приміщенні кінотеатру на другому поверсі стояла задуха – купа людей чекала, коли ж нарешті пускатимуть в зал, та ласувала круасанами (я так зрозумів безкоштовними, враховуючи, що вони були розставлені по залу без нагляду). Щоб хоч трохи врятуватись від сонливості довелось вистояти в черзі за кавою, але після 10 хвилин в цій духоті з одночасним гвалтуванням моїх вух надмірно гучною та одноманітною клубною музикою, довелося тікати на двір дихати свіжим повітрям. Коли нарешті пустили в зал мну побачив, що у мене вельми навіть непогане місце (я просто думав, що воно буде більш віддалене від центру), а от з сусідами мені не дуже повезло – справа сиділи якісь занадто балакливі студенти, яким навіть я пару разів за сеанс хотів сказати, що вони все-таки не в гуртожитку, а в кінотеатрі, і слухати їх ідіотські коментарі не всім приємно, але як тільки я повертався в їх бік вони замовкали. Зліва ж коло мене сиділа компанія 4-5 французів, які інколи мене своєю поведінкою ставили в ступор: так чувак, що сидів поруч зі мною десь опівночі стягнув з ніг кросівки та виставив ноги на бильця крісла перед ним, на якому сидів його товариш Благо, шкарпетки у нього були чисті, тому ніякого дискомфорту я не відчував, а просто тихо афігєвал (і навіть дещо заздрив ) від того, наскільки деякі норми поведінки прийняті у нас не притаманні європейцям. Ну, принаймні сучасним. От. Але все таки про кіно (якщо я знаходив, то вставляв відео з трейлерами або фрагментами, щоправда там практично все без сабів, але навіть так думаю варто поглянути).

Перша програма

Відкривалося дійство україно-французьким фільмом “Дніпровський крокодил” (2010), дія якого відбуваєтсья в Києві біля річкового порту. Француженка, що приїхала по справах вирішила знайти будинок в якому вона зростала, але його зруйнували і на його місці побудували торгівельний комплекс “Крокодил”, який рекламує купа молодих людей і відповідних костюмах. І хоч серед них всі з вищою освітою, але із-за кризи вони не могли знайти роботу за спеціальністю. Але сам фільм не сподобався. Якось… не знаю… награно і беззубо вже все було. Та і ідея мною зрозуміла не була. Тому 3/5 з натяжкою.

“Ліжко біля вікна” (2008). Гарний фільм про трьох старих чоловіків прикутих до ліжка. Кожного дня один з них розповідає що відбувається на вулиці за вікном, але кожен хоче побачити все на власні очі. Він мені в певному сенсі дуже нагадав “Велику рибу” Бертона, але, звісно ж, геть з іншими акцентами. Особиста оцікна 5/5.

“Тоні вухань” (2007). Історія про хлопця Тоні, у якого в наслідок сімейної мутації надмірно великі вуха та загострений слух. Йому майже 30 і він досі шукає свою половинку, та всі жінки, яких він зустрічає, не турбуються про зовнішній вигляд лише на словах. Батьки знаходять йому подружку з Канади з такою само ознакою і з якою вони довгий час спілкуються лише по телефону…

Не любитель подібного, але ти не менш подано гарно. Оцінка 4/5. Трейлер фільму:

“Бункер” (2008). Бункер – це ім’я головного героя, негра у якого біла мати (не знаю як це, але принаймні він її так називає). Його постійно дістають расисти, медсестра його матері відчуває до нього ніжні почуття, але він не зважає на все це уваги – його цікавить лише його мати, що нездужає.

Чесно кажучи, не зовсім зрозумів про що власне фільм і яка у нього ідея. Знято теж нічим не особливо. Не сподобалось 3/5.

“Копія Коралі” (2008). Вірджінія працює в копіювальному центрі, яким володіє пан Конформ (гра слів у назві центру: Conform Copy – виходить щось типу Копію затверджено). Він осів у місті 30 років тому чекаючи на жінку з якою познайомився в потязі і домовився зустрітись в кафешці, яку згодом викупив, а потім переробив у копі-центр. Вірджінія вирішує допомогти Конформу вирватись із пастки минулого, зробивши копії єдиної фотографії незнайомої жінки та розклеївши містом.

Викликало суперечливі відчуття. Не те, щоб він геть поганий, але не зачепив абсолютно, хоч цыкаві задумки там є. Той же, Конформ розповідає свою історію віршами і навіть трохи наспівуючи. Оцінка: 4/5. Ось трейлер:

“Повія та курча” (2008). Дівчину проти її волі висаджують посеред довгої дороги. Із-за її короткої спідниці всі зустрічні вважають її повією, що її дуже дратує. Але один з перехожих сам виглядає досить дивно, бо їде на велосипеді у костюмі курчати – так над ним п’яним познущалися друзі, забравши одяг. От вони удвох і повертаються додому на велосипеді.

Легка і незважаючи на назву геть не вульгарна комедія. 5/5. Уривок з фільму:

Друга програма

“Гарно зіграно” (2008). Єдиний фільм, який я пропустив повністю (я якраз в цей час купував каву) і не знаю про що він взагалі. Судячи по опису ніби щось непогане мало бути.

“Це неділя” (2008). Ібрагіма, 13-річного школяра, виганяють зі школи із-за низької успішності, але боячись накликати гнів батька він не зізнається йому, та каже, що отримав диплом. Батько забирає справку зі школи, але він не вміє читати, тому повіривши сину влаштовує йому справжнє свято – купує дорогий костюм і веде хвастатись друзям успіхами свого сина.

Батьки і діти… Нуднуватий і сюжет, і зйомки. 3/5.

“Сок” (2008). Мультфільм про власника фабрики по виробництву бомб, який замінив своїх працівників на роботів. Але один радикальний працівник не був згодний з таким станом справ.

Дивна і незрозуміла фігня. 2/5 в базарний день.

“До” (2008). Мати здає доньку вчитись грі на фортепіано одній відомій викладачці не знаючи наскільки маніакальна у тої любов до музики і яка не цурається рукоприкладства як покарання за неправильно зіграні ноти. Але донька знаходить свій шлях втечі з цієї клітки.

Не до кінця зрозуміле, але тим не менш досить цікаве кіно. Під час перегляду згадалась пісня гурту Los Colorados “Ненавиджу піаніно” Фільм оцінив би в 4/5.

“Обрас” (2004). В кінозалі взагалі не зрозумів що це таке було. Якась урбаністична анімація. 1/5 – краще поспав би.

“Зупинка за вимогою” (2007). Чоловік і жінка, знайомі три години завалюються до неї в квартиру з цілком зрозумілими намірами, та виявляється, що вона не була до кінця відверта з ним: насправді вона давно одружена і чоловік якраз дуже невчасно прийшов з роботи. Вона встигає виставити коханця за двері, віддавши його речі, але вони… не його, а її. Невдаха має повернутись додому вбраний у жіночий одяг…

Комедія кльова своїми діалогами та деякими пікантними ситуаціями. Там типу влітають вони в квартиру, катаються по стіні, він бачить картину якогось чоловіка. Здивованим поглядом дивиться на неї. Вона: “Це мій брат!”, катяться далі, він бачить наступну картину, він здивовано: “Ти одружилась на своєму братові?!?” Ну і так далі. Весела штука. Після попередніх фільмів заставила мене прокинутись. 5/5.

“Французька печеня” (2008). Анімаційний фільм про скнару, який прийшов у кафешку забувши гаманця.

Звичайний мультик, нічого особливого, 3/5. Подивитись весь можна ось:

Друга програма

“Вбивати важко навіть в понеділок” (2000). Історія невдавшогося серійного маньяка Чувак хотів прославитись – стати першим французьким серійним вбивцею жінок. Вибрав жертву, вивчив її повадки, купив зброю. І ось нарешті день вбивства… Та з самого початку все не заладилось і кінець фактично перетворився на криваву комедію. Головний герой такий невдаха, що його навіть трохи шкода.

Сподобалось, але не так щоб аж-аж-аж: 4/5. Трейлер можна подивитись тут.

“Таксі Вала” (2007). Надміру добрий таксист кілька годин возить жінку, яка їде додому. Її домашня адреса вказана на листку, але вона не вміє читати. На листку кілька адрес: будинку за першою адресою вже навіть не існує, по кільком іншим вона не впізнає місця, де вона жила. Пригадує лише, що з вікна було видно колію.

Така нудятина, дивуюсь, що не заснув… Якщо там була якась ідея, то вона пройшла повз мене, тому 2/5. Уривок:

“Зіграй” (2005). Кажуть, що фільм знятий за мотивами реальних подій. Під час першої світової війни одному з підрозділів англійців дають наказ штурмувати німецькі укріплення (хто пам’ята історію, то там війна була в основному перестрілками між окопами, бо ломитись на укріплення – це самогубство). Командиру підрозділу, капітану Невіллу треба мотивувати своїх вояків на атаку. Він це робить проводячи паралель з футбольним матчем – і воїни кидаються в атаку.

Здавалося б нічого особливого, але фільм чомусь дуже сподобався: 5/5. Взагалі персонаж Невілла вийшов кльовий і харизматичний як на мене – таким як і має бути лідер, який власним прикладом може повести людей за собою. незважаючи на те, що перші 5 хвилин фільму я проспав – здається там начальник Невілла нуним монологом філософствував відносно того як мотивувати вояків йти на вірну смерть, а прокинувся я коли Невілл сказав, що знає що їм сказати: “Сьогодні гарний день”. Далі продовження вже було в окопах серед його людей. “Сьогодні гарний день, чи не так? Такий день став би окрасою фіналу кубку по футболу. Пам’ятаєте останній матч нашої команди?” Трейлер:

Play the Game (Trailer)

Stéphane | MySpace Video

“Манон на асфальті” (2007). Дівчину збиває машина. Вона повільно помирає на асфальті, бачить стурбованих навколо людей, розуміє, що їй не вижити. Вона згадує своїх друзів, думає що вона хотіла б їм подарувати зі своїх речей, які їй вже не потрібні, думає про те, що вона не встигла зробити…

Під час перегляду сподобалось, але не так щоб дуже. Але зараз ось згадую епізоди та мурашки по шкірі пробігають. Все таки гарна річ: 5/5. Нижче фільм повністю, з російським перекладом:

“Секрет Саломона” (2007). Комедійна ілбстрація відомого анекдоту: “- докторе, мене всі ігнорують. – наступний!” З якоїсь пори Саломона раптом перестають помічати оточуючі люди. не одразу, а потроху (хто дивився аніме “Shakugan no Shana” – той зрозуміє про що я). Виявляєтсья, що це у них сімейне – його батько таким чинов вижив у Другій світовій війні. Під час розстрілу німці його поросто не помічали. Батько сказав, що це із-за того, що він боїться себе і це пройде, коли прийде час, а зараз ця невидимість відкриває купу можливостей.

Після слів про купу можливостей Саломон цілком очевидно одразу ж опинився в жіночому душі (капєц, в чомусь мужики таки однакові – невидимість одразу ж асоціюється з душем, я коли вчора кільком знайомим розповідав про фільм, так вони одразу ж спитали чи пішов він? ). Фінальна сцена фільму взагалі викликала овації залу, це було справді епічно. Кльова комедія, 5/5. Трейлер:

Четверта програма

“Скотч” (2002). Ще одна комедія, цього разу дещо вульгарненька як сучасні американські молодіжні комедії, але теж непогана. Два сусіди щоднія вибираються на ранкову пробіжку – один розповідає, що жінка постійно жалієтсья на нього, бо він “дерев’яний” в ліжку. Другий намагаєтсья йому щось радити, але ледь не кожу фразу закінчує хвастливими зявами про те як у нього все чудово. Тут починається злива і вони прибігають додому дещо раніше, а там…

Враховуючи, що середній вік відвідувачів залу на рівні 22-23 років, то сміх не вщухав практично весь фільм. Французам поруч зі мною здаєтсья він сподобався найбільше, бо під кінець вони аплодували як скажені. Не шедевр, але комедія теж гарна: 5/5 з невеликю натяжкою. Трейлер:

“Свята неділя” (2007). Брєдовий мультик про огра-людожера, який виявився не таким уже і поганим дядьком 1/5.

La Saint-Festin from AnneLaure & Léo on Vimeo.

“Улоз” (1989). Брєдовий фільм про хлопчиків, якиїх не взяли в кіно на різдво, 1/5.

“Над веселкою” (1997). Атмосферний, але знову ж брєдовий фільм про закоханого канібала, 2/5.

“Людина – єдиний птах, що сам носить свою клітку” (2008). Шикарний атмосферний та ідейний мультик. Світ людей, які замість голів носять клітку з повітряною кулькою. Всі живуть однаково, газети вкахують їм куди йти (шикарний епізод з цим). Комусь набридає і вони збивають замок на клітці та злітають своїм шариком, але їх збивають хижі птахи, що літають над містом. Але один з них знаходить як обійти цю перепону…

Кльова як мінімум атмосфера. Але до того всього тут ще є кілька штрихів, які мені дуже сподобались: 5/5. Трейлер (раджу подивитись):

Man is the only bird that carries his own cage from lcp-united on Vimeo.

“Бог із машини” (1993). Фільм про будні фотографа в будці, який специфічно виконує свою робюоту дозволяючи собі певні вільнощі. Чесно скажу, половину фільму я проспав, тому судити можу лише по його початку (нуднувато, хоча таке собі відчуття постапокаліптичного світу досить прикольне) і кінцю (останні клієнти: хлопець з дівчиною – кумедний фрагмент). 4/5 з натяжкою.

Все! Здається я вже казав, але я аніскілечки не пошкодував, що сходив туди. Причому те, що я практично не спав там (навіть враховуючи попередній напружений день) означає, що фільми здебільшого справді були вартими уваги. Якщо буде можливість сходити в іношму місті (думіаю подібні сенси мають бути не лише в Києві), то це варто зробити. Я наступного року піду обов’язково.

В “Аватарі” все просто: є абсолютно “хороші” сині здоровані і майже поголовно абсолютно “погані” людці, традиційна лав сторі №123456 і т.д., і т.п. Характери персонажів занадто шаблонні і ніякі – як на мене, то непоганий персонаж лише у “Ріплі” та вельми колоритний, хоч і знову ж багато в чому шаблонний, у полковника. Головний герой і всі “сині” ж дуже прісні. Як я вже писав у своїх враженнях щодо “Аватару”, що мені сподобалось, так це операторська робота і як результат – таке собі занурення в оцю атмосферу дикого життя на’ві (я би мабуть з не меншим задоволенням подивився просто якби кілька годин просто показували як вони там полюючи бігають по своїх лісах та літають на дракончиках).

“Танці з вовками” геть інші. Тут все з точністю до навпаки. Ніякого занурення не було – більшу частину фільму я все-таки відчував себе спостерігачем, а не учасником. Операторська робота мені принамні нічим особливим не запам’яталась. Навіть навпаки – місцями як на мене ракурси були дуже невдалі. Але…

Але самі елементи сюжету при загальній схожій канві значно відрізняються. Індіанці не змальовуються ідеальними. Так, там стверджується, що вони живуть в гармонії з природою, вбивають тварин лише при потребі, але в той же час для них нормальним є напад на “блідолицих”. В якості ілюстрації дозволю собі процитувати фрагмент з фільму, де ГГ занотовує один з днів собі у записничок:

“І тут я повністю зрозумів, що відбулося. Серце моє стиснуло, я намагався переконати себе, що білі мисливці, яких вбили індіанці, були поганими людьми та заслуговували на смерть. Та це було марно. Я намагався переконати себе, що мої друзі Вітер у волоссі та Тріпочучий птах, які приймали участь у вбивстві, не раді тому, що скоїли. Але вони були раді. Я дивився на їх обличчя і розумів, що провалля між нами куди ширше та глибше, аніж мені здавалося раніше.”

І от цій різниці у світоглядах і живе фільм. За цим цікаво спостерігати. Там є шикарний момент де Вітер у волоссі пропонує Танцюючому з вовками з’їсти сире серце вбитого останнім кілька хвилин тому бізона і те як важко переступити білій людині, вихованій в іншій системі цінностей, цей невидимий поріг. Взагалі сам розвиток головного персонажа гарно продуманий – йому постійно доводиться балансувати на межі двох світів. Персонажі теж гарно пророблені – є адекватні білі, але вони військові і підкоряються наказам, а є покидьки. Двоє основних персонажів серед індіанців теж цікаві: один – кмітливий та допитливий, другий – сильний та прямолінійний. Перший одразу зацікавився “дивним білим”, другий спочатку хотів вбити його, а потім став найкращим другом. Не скажу, що історія затягує, бо за чотири години, що йде фільм я пару разів ставив на паузу і вільно йшов зробити собі чаю чи пообідати, але в той же час йде легко – бажання припинити перегляд не виникало. А ще там був прикольний вовк Франт, але на жаль мало. Та завдяки одному епізоду з його участю головний герой фільму і отримав своє “індіанське” ім’я.

Отак можуть два фільми з діаметрально протилежні за своїми сильними і слабкими сторонами однаково подобатись

Але все ж про сам фільм… Багато хто казав, що сюжет нічим не виразний і взагалі повна фігня. В певному сенсі це і дійсно так, оскільки щось аналогічне часто можна побачити в інших творах, але зазвичай у подіях, які відбуваються на Землі, тобто у протистоянні люди-люди. На моїй пам’яті це чи не перша екранізована річ, коли люди виступають в ролі раси засранців з крутими техногенними досягненнями, а не навпаки (“День незалежності”, “Війна світів”, тощо). Але на тому вся “нестандартність”, звісно, закінчується (от було б круто аби ніхто із Землян на сторону На’Ві не ставав ). Далі пройдемся про графіці. Скажу чесно: після стількох росказней про нове слово у кінематографі я все-таки чекав більшого. Як сказав один мій друг: “Я думав, що дракони будуть навколо мене літати, а там…” Так, багато 3D, воно виглядає прикольно, але не так уже і революційно. У мене на початку перегляду було дежавю: в середні 90-х років вийшла одна з перших на той час 3D-іграшок для компів, Cyberia (94-й рік), а потім її продовження Cyberia 2: Resurrection (95-й рік). В останню мені тоді довелося трохи пограти. Так от там теж, по-перше, був перший вау-ефект від графіки (нічого з баченого мною тоді навіть близько не стояло), а по-друге, інтро-ролик починався з показу космічного корабля, а потім головний герой вивалювався з кріокамери, яка відкривалася аналогічним чином А за пару хвилин мну вже дививувся, що літальні апарати землян на Пандорі були майже точними копіями Кіберійських (я не брешу: спеціально пруфпік знайшов) Та повертаючись до “Аватара”… Можливо виною тому було розташування – 10-й ряд і збоку, тому враження скоріше нагадували розглядання акваріуму, а не занурення (це якщо брати суто технічний аспект). Не сподобались помітні пласкі “задинки” в ландшафтних 3D-сценах. Хоча я розумію, що це скоріше навіть обмеження поточної технології, а не халтура. Загравання з глибиною різкості у 3D-фільмі теж виглядає досить дивно. Хоча тут фіг його знає – чи це був художній засіб, чи обмеження технології, але якщо перше, то з ним переборщили – в деяких сценах могли залишити “природне” сприйняття оком. Кажуть, що в тому ж Аймаксі якщо сидіти до 6-го ряду і по центру, то все відбувається прямо перед тобою. Думаю коли трохи спаде ажіотаж сходити вдруге, щоб подивитись з гарніших місць. Ще одна з дрібних неприємностей – це окуляри. Перші півгодини в них здавались не те щоб каторгою, але було досить неприємно. Потім очі, схоже, адаптувались. Для інших людей ефект навпаки був зворотінм: спочатку все гаразд, а потім очі ставали швидко втомлюватись.

З написаного вище може здатись, що фільм мені не сподобався. Але це не так Більшість оглядачів мислять так вузько, що мені інколи стає їх шкода. Їх послухати, так фільм взагалі складається з двох частин: сюжету та графіки. Це така само маячня, як оцінювати пісні виключно за технічність музики та філософську цінінсть текстів. Щоб дати зрозуміти, що це неправильно мну і вирішив поділити огляд на дві частини: на те, на що традиційно звертають увагу, і те, що я ціную у музиці, книжках та кінематографі окрім їх змістової та технічної складової: атмосфері та цілісності картини. І в цьому аспекті Камерон взуває багато чого. Як на мене найкраще, що може дати вам фільм – це мисленне занурення у події що там відбуваються, адже у максимальні 3 години які длиться повнометражка дуже складно затиснути якісь філософські вчення, нє? Для нестандартних сюжетів є купа артхаусного кіно, але ж “критики” його зазвичай не дивляться. Так от, 3D у “Аватарі” – це не самоціль, а засіб самих глядачів відчути себе так би мовити “операторами аватарів” (тут я маю на увазі всих персонажів, а не лише псевдоНа’Ві), що ходять на екрані, прожити з ними три години життя. Нехай пасивними, але дивитись на світ навіть чиїмись очима набагато краще ніж просто спостерігати зі сторони. Навіть з описаними вище недоліками технології цього вистачило, щоб просочитись до світу Пандори. Для мну часто достатньо сюжету, що вписуєтсья в мій світогляд, щоб відчути щось подібне в звичайнісінькі мальованій анімації (аніме, ага), а художню літературу взагалі фізично неможлио читати без цього. Що вже казати про такі каталізатори як реалістична об’ємна картинка, деталізований світ та… напівдикі істоти ? Останнє, до речі, справжній ключ до мого (теріантропного?) серця – тим, хто мене знає відомо, що мені і самому своє відношення до чогось набагато легше висловити мімікою, проричавши чи прошипівши, аніж обернувши це все у слова. Так що я був дуже розчарований, коли три години швидко промайнули і фільм закінчився. Хотілось побути там трохи ще, і тому обов’язково піду туди вдруге, бо мну ще не наситився біганиною по красивенному лісу та поїздками на драконах

Отакі вовчі враження від останнього хіту 2009-го року. Якщо чесно, мою нон-конформістську частину душі завжди дратує маса позитивних відгуків громадськості і тому в популярних речах мну завжди підсвідомо намагається знайти недоліки. Та за тиждень до перегляду я вичитав/почув купу відгуків які можна назвати вцілому негативними, тож на момент перегляду я ще не визначився вишукувати мені негативні чи позитивні риси. Довелось перші хвилини сприймати нейтрально як є, а ричання Нейтірі згодом різко перехилили чашу ваги на “світлу сторону” Так що з наступившим вас 2010-м, а тим хто ще збирається дивитись цей фільм бажаю подумки під час перегляду побігати чарівною Пандорою

Сам гурт, якщо хто не знає складається з двох музикантів: Кайл Гесс (Kyle Gass) and Джек Блек (Jack Black). Останнього до того ж ви мабуть бачили як мінімум у фільмі “Школа року” (“School of Rock”), хоча насправді він знімався досить в багатьох картинах. Як виявилося принаймні одну їх пісню я почув ще десь на перших курсах університету, бо точно пам’ятаю як у нас по мережі гуртожитку гуляв оцей відик на пісню “Fuck Her Gently” На минулих же вихідних пісня, яку я вперше почув була Kickapoo, що в свою чергу не що інше, як інтро до фільму “The Pick of Destiny” де музиканти самі ж зіграли головні ролі. Фільм, до речі, теж досить непоганий. З одного боку багато дикого тупняку і “туалетного гумору”, але з іншого мені чомусь дуже подобаються такі малобюджетні речі, та ще й з гарною музикою і веселими текстами (там, правда, помітно кидається в очі просто захмарна кількість слів “fuck”, “cock” та інших ). Під час перегляду мені ще постійно “Шестиструнний самурай” згадувався, у них навіть кінець схожий в тому, що в обох фільмах в кінці відбувається дуель між рок-н-ролом та мяталом Нижче для затравки причеплені пара Youtube-роликів з фрагментами фільму.

Самий початок фільму, пісня Kickapoo (з англ. сабами, бо без розуміння про що співається в піснях половина кайфу пропадає), вона сама по собі як окреме творіння навіть дуже прикольна:

А ось для прикладу рок-дуель із фіналу (тут музика поважча аніж в усіх інших піснях з фільму), все-таки основна партія тут у Вельзевула

P.S. А ще останні три дні досить швидко і на диво без ступорів іде по вечорах робота над сайтиком (якась дивина: вдень не можу заставити себе щось робити, а от десь так після восьмої вечора – аж гай шумить). Так що якщо все продовжиться в тому ж темпі, то наближений до фінального вигляд проекту з точки зору користувача мої радники по його розробці (Мінус-один, Фінве та Савеленко) при бажанні зможуть помацати в кінці цього-на початку наступного тижня. Хоч і цей варіант буде все одно ще далеким від остаточного…

Все ж таки добре, що ТБ в поточному вигляді відмирає і заміщюється інетом, бо ексклюзивне право на істину поступово, крок за кроком, відбирають у телемереж. Хоча і з інетом не все так просто, адже медіа в будь-якому випадку будь-то телешоу чи блоггерський запис (а чим це не медіа?) все одно є тим чи іншим засобом маніпулювання свідомістю, а колективний розум, до чого, власне, веде web 2.0 зі всякими ком’юніті та рейтингами, – це не далеко не істина в останній істанції (згадується відома фраза про мільйони мух та лайно). Але тут хоч іде двосторонній зв’язок і можна почтути та висловити альтернативні думки і лише той, хто не робить висновки однобоко має шанс осягнути істину. Тримайте свої очі та вуха відкритими.

Скачати його можна або з torrents.net.ua: http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?p=649272#649272 (тут версія з російським дубляжом; непоганим, але в голосі перекладача пафосу забагато – значно більше ніж в оригіналі, який чутно в фоні), або оригінал з офіційного сайту: http://zeitgeistmovie.com/dloads.htm. Можна також подивитись її прямо на сайті на головній сторінці (клік на картинці вище веде якраз туди). Фільма абсолютно безкоштовна. Також на 15 березня цього року запланований масовий його показ в неприбуткових кінотеатрах та кіноклубах. Назвали цей івент Z-Day

Отож… Сюжет – сопливий бойовик. Кароч, після об’єднання Японії під проводом Іеясу Токуґави час постійних воєн завершується. Відповідно необхідність в послугах кланів найманих вбивць поступово відпадає, але щоб винищити два самих майстерних з них Іеясу стравлює їх один з одним (а їм тільки того і треба – у них там типу ворожнеча вже 400 років, але їм хтось там заборонив воювати напряму). Тож він пропонує їм виставити по п’ять (в аніме – по 20, там серій багато ) воїнів з кожної сторони. Той клан, який переможе вирішить хто буде спадкоємцем Іеясу: старший чи молодший син. Ну і тут, звісно, любофф-маркофф між вихідцями з двох ворогуючих кланів шінобі. Звісно, вони попадають в ці п’ятірки, але з різних сторін… Отакеось.

З реальністю нічого спільного не має, хіба що окрім імені Іеясу та бажання останнього знищити подібні поселення, що виховували найманих вбивць Точніше знищити, але по можливості переманити на свою сторону і трохи з іншою специфікою діяльності. Навіть якщо закрити очі на всю ту фантастику з якої складаються бої (анімешники, Наруто бачили? Ну, вважайте, шо ви приблизно здогадуєтесь про арсенал прийомів цих “шінобі”). Історичний факт, що в чистому полі шінобі програвали самураям на раз. Вбити десь там в спину тишком-нишком (сюрикеном, отруєним дротиком, тощо) – так, але обличчя в обличчя проти катани – без шансів. Ну і про якість там секретні техніки, звісно, теж маячня.

Графіка викликає суперечливі враження. З одного боку маса гарнющих краєвидів (лише зарадни них вже варто було б подивитись його), з іншого хоч і вельми гарні бої, але з нереалістичністю в рухах (компова графа занадто кидається в очі). На музику уваги не звернув…

До речі, рекомендую оце відео: http://torrents.net.ua/forum/viewtopic.php?t=56018
Якість – супер та ще й є японська та російська доріжки і англійські субтитри ^_^