"C:\Program Files\7-Zip\7z.exe" a django.zip ^
django\__init__.py ^
django\bin ^
django\core ^
django\conf ^
django\db ^
django\dispatch ^
django\forms ^
django\http ^
django\middleware ^
django\shortcuts ^
django\template ^
django\templatetags ^
django\test ^
django\utils ^
django\views ^
django\contrib\__init__.py ^
django\contrib\contenttypes ^
django\contrib\localflavor ^
django\contrib\markup ^
django\contrib\sitemaps ^
django\contrib\humanize ^
django\contrib\formtools

Зібраний цим скриптом архівний файлик я підклав у корінь новоствореного gae-проекту. Причому пакування в архів тут робиться не задля економії дискового простору. Просто у App Engine є обмеження на кількість файлів, а в проекті Django їх дуже багато. Тепер залишилась справа за малим: підмінити Django що йде у комплекті з GAE на нашу версію, яку ми завантажимо з архіву за допомогою фічі zipimport. Тут все досить просто (це мій поточний варіант скрипта, але думаю без якихось проблем має запрацювати і той, що виклдаений на офіційній сторінці інтеграції GAE та Django):

main.py

#!/usr/bin/env python
# main.py

import os, sys, logging
os.environ["DJANGO_SETTINGS_MODULE"] = "projectname.settings"

# Google App Engine imports.
from google.appengine.ext.webapp import util

# Uninstall Django 0.96.
for k in [k for k in sys.modules if k.startswith('django')]:
    del sys.modules[k]

# Add Django 1.0 archive to the path.
django_path = 'django.zip'
sys.path.insert(0, django_path)

# Force Django to reload its settings.
from django.conf import settings
settings._target = None

import django.core.handlers.wsgi
import django.core.signals
import django.db

def log_exception(*args, **kwds):
    logging.exception('Exception in request:')

# Log errors.
django.core.signals.got_request_exception.connect(log_exception)

# Unregister the rollback event handler.
django.core.signals.got_request_exception.disconnect(django.db._rollback_on_exception)

def main():
    # Create a Django application for WSGI.
    application = django.core.handlers.wsgi.WSGIHandler()

    # Run the WSGI CGI handler with that application.
    util.run_wsgi_app(application)

if __name__ == "__main__":
    main()

Але найцікавіша частина над якою я намучився найбільше – це налаштування файлу settings.py в самому Django. По-перше, треба повідключати модулі зав’язані на Django ORM, тобто видалити або закоментити Middleware-класи:

django.contrib.sessions.middleware.SessionMiddleware
django.middleware.csrf.CsrfViewMiddleware
django.contrib.auth.middleware.AuthenticationMiddleware
django.contrib.messages.middleware.MessageMiddleware

NOTE: SessionMiddleware варто замінити на той, що йде у комплекті з gaeutilities – тоді ви принаймні зможете скористатись портованим аналогом сессій.

Контекст-процесори:

django.contrib.auth.context_processors.auth
django.contrib.messages.context_processors.messages

Та додатки:

django.contrib.auth
django.contrib.sessions
django.contrib.sites
django.contrib.messages

Також, наскільки я зрозумів, портована версія Django має певні проблеми з підтримкою i18n, тому в конфігураційному файлі її варто відключити (але питання інтернаціоналізації для мене вельми актуальне, тому найближчим часом постараюсь цю проблему вирішити):

USE_I18N = False

Ну от в принципі і все. Мну черпав джерело натхнення з:

• Django on Google App Engine in 13 simple steps by Thomas Brox Røst
• Django приложение на Google App Engine by diadya_vova
• Using Django 1.0 on App Engine with Zipimport by Dan Sanderson

<script type="text/javascript" src="http://www.google.com/jsapi"></script>
<script type="text/javascript">
  google.load("jquery", "1.3.2");
</script>

Фрагмент вище дозволяє завантажувати потрібну версію jQuery прямо з Гугла і при виході нової версії не потрібно щось перезаливати на свій сайт – лише змінити в шаблоні заголовку сторінки номер версії і все готово.

Звісно ж таким чином можна завантажувати не лише jQuery, а й декілька інших Javascript-фреймворків. На сторінці Google AJAX Libraries API можна знайти всі бібліотеки та їх версії, що наразі підтримуються.

Більше того, таким чином можна також завантажувати Javascript’ові сервіси Гугла, наприклад такі як Google Maps, але для того доведеться звісно ж при завантаженні JSAPI вказати API Key, який отримується тут під конкретний домен. Тобто загальний вигляд підключення Google Maps API виглядатиме так:

<script type="text/javascript" src="http://www.google.com/jsapi?key=ABCDEFG"></script>
<script type="text/javascript">
  google.load("maps", "2");
</script>

Детальніше про роботу з JSAPI можна знайти на сторінці Google AJAX API.

Вчора вночі щось мене пробило і я до 2-ї ночі сидів писав одну штуку собі в допомогу, а сьогодні вранці, коли хотів вже залити виявилось, що це вже зробили до мене, причому найцікавіше, що виглядає все один в один як те, що зробив мну. Не розумію, правда, як я не знайшов його вчора – мабуть вже заспаний був, але суть не втому. Щоб робота марно не пропадала поділюся парою коротких сніпетів на пітоні.

Перший – для скорочення URL за допомогою сервісу bit.ly (перед використанням там треба зареєструватись, щоб отримати API key):

import urllib, urllib2
import json # є лише Python 2.6 і старше

bitly_login = "your bitly login"
bitly_apikey = "your API key"

def ShortenURL(url):
  try:
    request = urllib2.urlopen("http://api.bit.ly/shorten?version=2.0.1&longUrl=%s&login=%s&apiKey=%s" % (url, bitly_login, bitly_apikey))
    result = json.loads(request.read())
    return result["results"][url]["shortUrl"]
  except:
    return None

Другий – для публікації повідомлення в Twitter (тут використовується несек’юрна Basic HTTP Authorization, бо з oAuth це було б набагато складніше, а мені вночі було ліньки возитись).

import urllib, urllib2
import base64

login = "your twitter login"
passwd = "your twitter password"

secret = base64.encodestring("%s:%s" % (login, passwd))[:-1]

def Post(message):
  request = urllib2.Request("http://twitter.com/statuses/update.xml", urllib.urlencode({"status": message}), {"Authorization": "Basic " + secret})

  try:
    urllib2.urlopen(request)
    return message # returning message if it was successfully sent
  except:
    return None

Обожнюю python

Для початку створимо приблизно наступну систему підкаталогів з файлами, а потім почнемо її наповнювати:

+ / plugins
| |
| + / plugin1
| | |
| | - __init__.py
| |
| + / plugin2
| | |
| | - __init__.py
| |
| - __init__.py
|
- pluginmanager.py

Як неважко здогадатись, модуль plugingmanager.py – буде відповідати за завантаження плагінів. Папка plugins міститиме власне плагіни (кожен з яких буде займати окремий каталог) та файл ініціалізації пакету “plugins” (файл __init__.py) – його можна лишити порожнім, оскільки надпакет plugins використовується лише для групування.

#!/usr/bin/python
import os

plugins = []

def LoadModule(module):
    # build package name
    packagename = "plugins." + module
    # using built-in function __import__() to dynamically load modules; ensure that
    # directory containing "plugins" folder exists in python's sys.path list
    # if not, it can be specified by sys.path.append(path_to_plugins) command before calling __import__()
    mod = __import__(packagename, globals(), locals(), [])

    # if module import was successful
    if ( mod ):
        # try to get the plugin module itself
        components = packagename.split('.')
        for component in components[1:]:
            mod = getattr(mod, component)
        # add the instance of plugin-implemented class to the list
        plugins.append(mod.CreateInstance())

# dynamicaly load plugin packages
def LoadPlugins(pluginpath):
    # enum plugins directory
    for dir in os.listdir(pluginpath + "\\plugins"):
        # for each non-hidden file or directory
        if (dir[0] != "_") and (dir.endswith (".py")):
            # try to load corresponding plugin
            LoadModule(dir)

LoadPlugins(".")
for plugin in plugins:
	plugin.Say("Joey")

Сподіваюсь, коментарі зрозумілі (хоч і англомовні ). Отож, ми перебираємо папку з плагінами і для кожого файлу (тобто в нашому випадку каталогу) намагаємось імпортувати його по імені. В пітоні завдяки вищенаведеній структурі будується дерево пакетів. Тобто в нашому випадку у нас є пакет верхнього рівня plugins, який має два підпакети: plugins.plugin1 та plugins.plugin2. Для імпорту використовується вбудована функція __import__(). Вона повертає клас модуля верхнього рівня (в нашому випадку – “plugins”), але оскільки нам потрібно дійти до пакета нижнього рівня ми “занурюємось” далі використовуючи рекурсивно функцію attrib. В нашому випадку, звісно, можна було зробити простіше, оскільки вкладеність тут має лише один рівень і назва пакету будується в цій же функції, але код я трохи ускладнив спеціально, щоб дати більш загальну та гнучку реалізацію завантаження пакетів чи модулів.

Отримавши клас модуля ми викликаємо його глобальну функцію CreateInstance(), що поверне нам екземпляр реалізованого в модулі класу.

Тепер розглянемо реалізацію власне плагінів. Для нескладних випадків ми можемо запихнути її прямо в опис пакету plugin1 – файл __init__.py:

#!/usr/bin/python

class Plugin1():
	def Say(self, name):
		print "Hello, %s!" % name

def CreateInstance():
	return Plugin1()

По аналогії можна зробити і реалізацію plugin2. Тепер запустивши програму отримаємо наступне:

$ ./pluginmanager.py
Hello, Joey!
Konnichiwa, Joey!

Набір відповідних плагінів можна тепер збільшувати просто додаючи по аналогії інші підкаталоги-пакети. Звісно, можна переробити це все з підтримкою модулів, а не пакетів (чи не лише пакетів), але мені все ж така структура подобається більше.

Не дивлячись на те, що сабжева задача здається вельми і вельми тривіальною насправді все не атк просто. Мається на увазі URL, по якому переходить браузер, якщо ви введети якусь маячню в Location Bar (напр. набір слів, або неіснуючий домен). Точніше велику проблему це становить для IE6. Для Internet Explorer 7 все вирішується просто – URL для закачки міняється правкою ключа реєстру:

HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Internet Explorer\SearchScopes\{0633EE93-D776-472f-A0FF-E1416B8B2E3A}\URL

Міняємо прописаний там майкрософтівський Live search на щось типу:

http://www.google.com.ua/search?hl=uk&q=<strong>{searchTerms}</strong>&meta=

де {searchTerms} – макрос, на місце якого підставляється введені в рядку браузера лексеми. І все ОК. А от в IE6 такого ключа нема. І там все робиться через дупу. Саме цей романтичний шлях і буде далі описано…

Для визначення URL для підстановки в Address bar в разі, коли IE не може знайти протокол по якому потрібно працювати (ви не вказали його, а дреса не містить ніяких підказок, напр. у вигляді префікса “www.”) викликається COM-об’єкт, що реалізує інтерфейс IURLSearchHook. Цей інтерфейс має лише одну член-функцію: Translate. В комплекті з IE6 йде власна реалізація цього інтерфейсу, яка відкриває сторінку auto.search.msn.com. CLSID об’єкта, який відповідатиме за постачання URL прописано в ключі HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Internet Explorer\URLSearchHooks. По замовучуванню використовується об’єкт з CLSID {CFBFAE00-17A6-11D0-99CB-00C04FD64497}. Для того, щоб встановити власний URL для пошуку за замовчуванням нам потрібно замінити його своєю реалізацію.

Для цього створюємо звичанйий проект ATL:

Параметри залишаємо без змін. Далі в щойноствореному проекті через Class Wizard додаємо ATL Simple Object – клас, який і буде реалізацією інтерфейсу IURLSearchHook.

Даємо цьому класу якесь ім’я. Вкладку “Options” можна не чіпати і залишити все по дефолту.

Class Wizard зробив для нас практично всю брудну роботу і тепер можна, власне, дописувати необхідні дані.

Файл з описанням класу (в нашому прикладі Searcher.h) доводимо до наступного вигляду:

// Searcher.h : Declaration of the CSearcher

#pragma once
#include "resource.h"       // main symbols

#include <..\PlatformSDK\include\comdef.h>
#include <shlobj.h>

// ISearcher
[
    object,
    uuid("A548953B-21A1-490F-A189-0F9FD714BDE2"),
    dual,	helpstring("ISearcher Interface"),
    pointer_default(unique)
]
__interface ISearcher : IDispatch
{
};

// CSearcher
[
    coclass,
    threading("apartment"),
    vi_progid("IESearchHook.Searcher"),
    progid("IESearchHook.Searcher.1"),
    version(1.0),
    uuid("94D618D6-E6E7-4EE9-B1B7-24C0B2327853"),
    helpstring("Searcher Class")
]
class ATL_NO_VTABLE CSearcher :
    public ISearcher,
    public IURLSearchHook
{
public:
    CSearcher() {}

    DECLARE_PROTECT_FINAL_CONSTRUCT()

    BEGIN_COM_MAP(CSearcher)
        COM_INTERFACE_ENTRY(ISearcher)
        COM_INTERFACE_ENTRY(IDispatch)
        COM_INTERFACE_ENTRY(IURLSearchHook)
    END_COM_MAP()

    HRESULT FinalConstruct()
    {
        return S_OK;
    }

    void FinalRelease() {}

public:
    STDMETHODIMP Translate(LPWSTR lpwszSearchURL, DWORD cchBufferSize)
    {
        LPWSTR wszURL = new WCHAR[cchBufferSize];
        ::LoadStringW(_AtlBaseModule.GetModuleInstance(), IDS_URL404, wszURL, cchBufferSize);
        wcsncat(wszURL, lpwszSearchURL, cchBufferSize);

        ZeroMemory(lpwszSearchURL, wcslen(wszURL));
        wcsncpy( lpwszSearchURL, wszURL, cchBufferSize);
        delete [] wszURL;

        return S_OK;
    }
};

Далі створюємо ресурс в String table з ідентифікатором IDS_URL404 і змістом типу: http://www.google.com/search?q= (це пошук по гуглю) і збираємо продукт. Реєстрацію COM-об’єкта Visual Studio зробить за нас, але для того, щоб зареєструвати цю dll-бібліотеку на іншому компі потрібно буде виконати команду:

regsvr32 IESearchHook.dll

До речі, по коду ще прошу звернути увагу на рядок:

#include <..\PlatformSDK\include\comdef.h>

Справа в тому, що принаймні в Visual Studio .NET (2003) є два файли comdef.h і в одному з них не прописано GUID для IURLSearchHook. І тоді при компіляції в рядку:

        COM_INTERFACE_ENTRY(IURLSearchHook)

може видаватись помилка типу:

d:\Work\Other\IESearchHook\Searcher.h(49) : error C2787: 'IURLSearchHook' : no GUID has been associated with this object

Тому для того, щоб використовувати нормальний comdef.h пересвідчіться, що використовується саме той, який лежить в:

PATH_TO_VISUAL_STUDIO\Vc7\PlatformSDK\Include\

Ну і нарешті останній крок – це підстановка нашого COM-об’єкту замість експлорерівського. Для цього в ключі

HKEY_CURRENT_USER\Software\Microsoft\Internet Explorer\URLSearchHooks

видаляємо параметр, ім’я якого є CLSID поточного об’єкту, що видає рядок пошуку і створюємо параметр з іменем, рівним CLSID нашого об’єкту, обгонувши його в фігурні дужки. Для прикладу вище – це буде “{94D618D6-E6E7-4EE9-B1B7-24C0B2327853}”.

От і все. Запускаємо Internet Explorer і насолоджуємось пошуком в Google замість Live Search Цей спосіб випробувано для Internet Explorer версій 6 та 7. По ідеї має працювати починаючи з 4-го, але це не перевірялося.

Звісно, для реальної роботи функцію Translate треба буде дещо ускладнити, але то вже більш тривіальна справа.

За реалізацію цього завдання вчасно я мушу подякувати наявності наступних двох ресурсів:

1. Google Answers: Change Autosearch URL in IE6. Але спосіб описаний тут не зовсім працює Одна з помилок – це якраз описаний вище прикол з comdef.h
2. Якийсь китайський ресурс. Там добре, що була купа скрінів та багато коду і я інтуітивно здогадався в цій купі ієрогліфів в чому була лажа

Некрасиве, несек’юрне, але робоче:

SECURITY_DESCRIPTOR sd;
InitializeSecurityDescriptor( &sd, SECURITY_DESCRIPTOR_REVISION );
SetSecurityDescriptorDacl( &sd, TRUE, NULL, FALSE );

SECURITY_ATTRIBUTES sa;
sa.nLength = sizeof(SECURITY_ATTRIBUTES);
sa.lpSecurityDescriptor = &sd;
sa.bInheritHandle = false;

ATL::CEvent event;
event.Create( &sa, 1, 0, c_eventName );

В результаті маємо об’єкт Event з доступом для службового користувача “Everyone”. Отаке. Можна, звісно, позаморачуватись з токенами, видирати ім’я залогіненого користувача і виставляти доступ лише для нього, але то такий геморой…