Музика
Spotify: нарешті музична революція?
Все-таки відчуваєш себе хоч і маленьким таким, але пророком, коли твоє розуміння розвитку технологій знаходить підтвердження в реальному житті. Вже давно я і, звісно, не лише, казали, що нам скоро не знадобляться здоровенні за об’ємом HDD для того, аби зберігати інформацію, адже з ростом швидкості та доступності мережі Інтернет в цьому не буде аніякої потреби: все можна буде просто слухати в потоковому режимі не завантажуючи (в сенсі збереження) собі на машину і все поступово до того йшло. Але залишалася все одно “невеличка” проблема: правовий аспект. І ось, нарешті, знайшлися люди, які знайшли можливості подолати цей останній бар’єр простим і логічним чином: зробивши музику безкоштовною для слухачів, але змусивши їх за це розплачуватись рекламою. Взагалі тут, думаю, варто зробити один ліричний відступ. Мінус-один якось дуже гарно розписав морально-правові аспекти розповсюдження фансабів до аніме, але я візьму дещо ширше, хоча скористаюсь його аналогіями… Всі ми в тій чи іншій мірі дивимось, чи дивились ТБ або слухали радіо. Звісно, я маю на увазі звичайне, а не Інтернет. При цьому ви ніколи не платили за проглянутий конкретний фільм, чи прослухану музику. Питання прав на перегляд чогось вас ніяк не зачіпало. Ви платили лише фіксовану абонентську плату за користування каналами зв’язку (антена, кабельне, радіоточка, тощо), які не мають ніякого відношення до того, що по ним транслюється. Хоч насправді ви платили за проглянуті фільми та прослухане радіо переглядом реклами, тобто всякими там “тьотями асями”. І всі були задоволені. Телевізійні компанії виступали посередниками між вами як споживачем та кіноіндустрією як виробником. Але як радіо, так і телебачення - канали односторонні, тобто ви практично не можете впливати на те, що там транслюється. Зараз ми маємо Інтернет і, що найцікавіше, це не що інше ніж якісно новий виток колишніх ЗМІ. З тою різницею, що цей канал двонаправлений, завдяки чому досягається інтерактивність: ви можете слухати та дивитись не те, чим вас годують, а виключно те, що самі оберете. Інтернет-провайдери займають місце кабельних мереж як засобу доставки даних. Справа тепер лише у появі інтернет-аналогів 1+1 чи Інтеру (звісно у осучасненому вигляді), які візьмуть на себе посередництво між вами та кіностудіями та музичними лейблами. Зрозумійте: це революція, новий технологічний стрибок, який відбувається прямо на наших очах! Повертаючись до нашого барану, Spotify… Те, наскільки вдалим буде цей проект покаже наскільки зараз готове суспільство (принаймні в розвинутих країнах - нам поки що випало на долю лише спостерігати) перейти на цей якісно новий рівень доставки інформації. А що таке цей самий Spotify?
Read the rest of this entry »
Avenue Q
Це може для когось буде давно відомою річчю, але я все-таки поділюсь своїм невеличким відкриттям.
Вчора мну показали одну класну пісеньку на YouTube… про Інтернет. Сьогодні я вирішив подивитись її ще раз (дуже вона вже чіпляє 
) і шукаючи її на тій-таки “трубі” знайшов декілька інших прикольних відео від її виконавців - Avenue Q. Поліз на Вікіпедію читати матчастину, і виявилося, що Avenue Q - це насправді цілий кукольний м’юзікл (2 акти із загальбною кількістю в 25 пісень), зроблений під впливом американської освітньої програми “Вулиця Сезам” (“Sesame Street”). Але якщо “Сезам” - була програмою для дітей, то “Авеню” не зовсім дитячий (на думку сценаристів нижній віковий поріг перегляду - дорослі підлітки), адже там висміюються вже “дорослі” проблеми: расизм, порнографія в Інтернеті, тощо… Тексти чи то незважаючи на, чи то завдяки свої простоті вельми прикольні (як жартівливо-іронічні типу “Everyone’s A Little Bit Racist”, так і сопливо-ліричні на кшталт “There’s a Fine, Fine Line”). Та і сам формат - ляльковий м’юзікл з ляльками та з живими персонажами - вже неординарний і при тому просто чарівний: я, наприклад, не уявляю як того ж Трекі (Trekkie) може зіграти людина, та і намалювати його таким неможливо, а от ляльковий персонаж - просто чудовий (і чимось мені Альфа нагадує 
). Коротше кажучи, знімаю перед його авторами віртуального картуза: це один з чудових екземплярів того, яким я бачу ідеальне мистецтво (навіть популярне): гармонічне в усьому. Тобто викинь, чи зміни один з фрагментів - і все, сам шедевр розсиплеться як картковий будиночок до рівня типової посередності, але разом саме цей набір складових входить в резонанс і отримуємо по-справжньому чудову річ. Жив би в США - обов’язково сходив би, щоб побачити це все на власні очі (навіть при тому, що вартість там немаленька).
Нижче - перше відео, про яке я згадував з самого початку 
Read the rest of this entry »
Улюблена музика 2008
Так якось вже вийшло, що я з весни практично нічим цікавеньким не ділився і не робив рецензій. Тому вирішив виправитись просто підбивши під кінець року коротенькі тематичні підсумки проглянутого, прослуханого та прочитаного протягом року. Сьогодні це буде стосуватись музики. Як завжди, в році багато нових відкриттів, і багато розчарувань… Аби не нудьгували під час читання міні-рецензій ось підбірка треків з найбільш цікавих мені альбомів цього року (людям, які не дуже полюбляють “брутальний” вокал рекомендую припинити прослуховування після третього треку ). А ще там деякі пісні ідуть 30-секундними фрагментами, бо на Імімі не було повних версій.
Read the rest of this entry »
“The final victory has crushed the autumn silence” (c)
Перед тим як перейти до основної теми допису дозволю собі зробити невеличкий ліричний відступ. Ступінь очікування мною того чи іншого гурту легко визначити по часу, коли я беру квитки на їх концерт. На Within Temptation, наприклад, вони з’явились десь за пів року до виступу, а брав я їх менш ніж за місяць (щоправда, ледь знайшов), на Draconian - впродовж перших 2-3 тижнів як вони з’явились (але, з Драконами я не особливо поспішав, бо не думав, що на них прийде багато слухачів), на Haggard я брав квитки в перший тиждень їх появи… Гурт, правда, довелося чекати навіть більше, адже їх туровий автобус попав в Румунії у заметіль і тому концерт перенесли з понеділка на середу. Багато квитків від приїжджих, я впевнений, було здано і зал до виходу гурту на сцену виглядав досить порожнім. Але концерт відбувся… І це було щось.
Read the rest of this entry »
Рок-Січ 2008
Якось тихо і непомітно цього року підкрався цей фест… Я за нього дізнався трохи більш ніж за тиждень до проведення. Відвідуваність і розмах цього року були вельми вбогими… Але все ж мну залишився задоволеним виступами “Кому Вниз”, “Плачу Єремії” та “Полинового Поля” і особистим знайомством з Миколою
Ну і нарешті трохи фото… Шкода, правда, що на “Кому Вниз” було вже темно і жодна з фоток не вийшла 
Весь альбом “Рок-Січ 2008″ та його слайдшоу.
P.S. Все, здається нарешті всі фото з різних подій, що назбиралися за півроку повикладав. Тепер постараюсь бути оперативнішим.
Eluveitie
Сьогодні Джоллі в Last.fm зверув мою увагу на гурт під назвою Eluveitie. Врубив у через ласт.фм’івське радіопрослуховування і… здається, це любов з перших нот. Взагалі їх музику описати дуже просто: уявіть собі Dark Tranquillity, які рапотово свій готенбурзький melodic death перемішали з гарим кельтських фолком. Чесно кажучи, якби я не знав, що це інший гурт, то сказав би що це 100% якись сайд-проект DT - настільки воно схоже, але зі стародавіми інструментами і в результаті виходить просто бомба. Рекомендую.
P.S. Ті, хто мають last.fm’івського клієнта можуть клацнути на наступний лінк, щоб прослухати їх пісеньку Your Gaulish War
Інтернето-музичне
Кльові останнім часом тенденції намічаються у світі музики. Ледь не щотижня приходить інфа про те, що купа гуртів дозволяють безкоштовно слухати свою творчість по інтернету. Закачувати mp3 досі заборонено, але зі швидким розвиком інтрнет-каналів… “who cares?” Зрештою класно було б, щоб музику взагалі не треба було качати на комп - кажеш що хочеш послухати, а воно знаходить і програє прямо з інету і коли таки настануть часим вже якихось там 4G мереж (або принаймні дешевих 3G) mp3-плеєри в поточному вигляді просто вимруть. Так, наразі вже є або скоро будуть доступними останні альбоми Nine Inch Nails, Radiohead (хоча ці випустили таким чином один альбом на пробу, але потім сказали, що наступний вже буде суто комерційним), Portishead, Metallica… Будемо сподіватись, що тенденція продовжиться
Це один момент. Інший момент - те, що раніше розкрутка гурту була справою майже виключно купи грошей продюсерів. Зараз все дещо легше, хоча, звісно, до рівня “зірок” з телеекрану не дотягнути, але це питання того, що цінніше: обгортка чи цукерка. Якщо цукерка смачна, то її шлях до тих, кому її смак буде до вподоби, значно спростився. Саме зараз, в епоху бурхливого розвитку другого вебу і соц мереж. Раніше, ще 3-4 роки тому, гурти могли викладати свою творчість на власних чи спеціалізованих сайтах… Але потенційні слухачі в першу чергу мали знати адреси цих сайтів та й інет був значно менш доступним. Що ми маємо зараз? А зараз ми маємо як мінімум MySpace та Last.fm, куди можна завантажувати ті ж само треки. Завдяки першому сервісу я часто цікавився останніми новинками відомих мені гуртів, а завдяки другому - знаходив купу нових цікавих команд. Наприклад, про Draconian, гурт який у мене якщо не в п’ятірці, то в десятці найулюбленіших, я дізнався саме звідти. Але повертаючись до Майспейсу та розкрутки… Мене на цей допис надихнула одна цікава новина з Дарксайд.ру: “Nuclear Blast Records и MySpace объявляют конкурс на заключение контракта с лейблом!”. “Алло, мы ищем таланты!”? Ось так воно має бути: лейбли шукати гурти, а не навпаки
Dark Tranquillity
Трохи затягнув я з рецензією на концерт… Цього разу вона буде аніскілечки не об’єктивною, оскільки моральний стан в якому я перся на той концерт відрізнявся від звичайного. Я завжди чекаю подібних виступів з нентерпінням, ледь не рахуючи секунди (адже DT - один з найулюбленіших моїх гуртів), але цього разу, я ледь не проґавив його взагалі. Дякувати, що мені в день виступу поздвонили друзі і спитали о котрій ми збираємося. Я спочатку не зрозумів якого дідька я взагалі мав десь збиратись, але потім таки згадав. На виступ йшов теж геть без натхенення - сам по дорозі дивувався своїй абсолютній апатії. Причому сам не знаю чого так. Може із-за останнього тижня на роботі. Знаєте народну мудрість, що три переїзди прирівнюються до однієї пожежі? Ну от як на мене, то навіть одного вистачить: тижневий хаос на роботі якимось чином вплинув і на позаробоче життя: багато чого хотілось зробити, але в результаті ні на що не вистачало часу. Але по вернемося до наших баранів…
Read the rest of this entry »
Кейко Мацуї
А наступного після подорожі дня мну потопав на концерт відомої японської джазової музикантки. Жодного разу не пошкодував. Вживу, до речі, воно звучить набагато краще, аніж в записі. Перша половина концерту гралася просто: пані Мацуї то за фортепіано, то за синтезатором з декількома музикантами, що грали відповідно на бас-гітарі, гітарі, саксофоні, перкусії та за ударною установкою. Було шалено приємно чути вже знайомі мелодії от в такому виконанні. До речі, хоч я саксофон (як і всі інші металеві духові інструменти) ненавиджу - мабуть це і є основна причина, чому джаз досі не мій улюблений музичний жанр - тут я відносився до нього спокіно. В парі місць навіть подобалось. Але все ж коли грала електруха мну пробирало від задоволення - наскільки ріднний вже цей звук… Після десь 20-хвилинного антракту почалася друга частина - симфонічним оркестром. Отут у мене вже мурашки по шкірі не спадали майже годину. Особливо коли Кейко виконувала такі рідні “Чорнобривці”, але з легким джазовим відтінком та акомпанементом симфонічного оркестру. Виконання мотивувала тим, що готуючись до виступу майже тиждень провела в Києві - ходила до супермаркету навіть (принаймні так вона сказала ) і проникалася духом нашої країни. Англійська в неї, правда, зі страшенним японським акцентом та ще й вона то постійно вплітала у мову японські слова (англо-японський суржик - то страшне ), то заговорившись взагалі тараторила японською 
Кумедно було… Будемо чекати наступного візиту. Здається, їй у нас подобається 
Wacken Road Show. Післямова.
Вчора відбувся концерт, про який я вже писав трохи раніше. Сьогодні “Буду краток” (с) бо ще багато роботи, а я зараз сиджу на робочому місці.
Так от… Йшов я туди, власне кажучи, на Samael (правда чув раніше лише два їх перші альбоми), Tristania (знову ж таки в надії на старі речі) та Overkill (скачав буквально за пару тижнів до WRS і встиг прослухати лише 4-5 альбомів), але було цікаво послухати Enslaved також. Але про все по порядку…
На концерт я свідомо йшов з великим запізненням (приперся вже за четверту годину, а увійшов до зали взагалі майже в п’ять) спеціально, щоб не гвалтувати свої вуха першими двома командами, але тим не менш все одно застав другу - “Devilish Impressions“. І, чесно кажучи, команда справила на диво приємне враження. Хоч я подібний блек і не люблю, але хлопці (і дівчинка на клавішах ) дійсно непогано грали. Можна було б і весь сет відслухати спокійно.
Далі на сцену вийшли Enslaved. Одразу зауважу, що лаштували апаратуру гурти (окрім Оверкілу) досить швидко - на все про все 30 хвилин плюс-мінус п’ять. Енслейвд, в принципі, зіграли очікувано непогано, але все ж в записі вони мені подобаються більше.
Samael. Після Оверкілу однозначно боги вчорашнього вечора. Не знаю як там їх творчість в записі, але вживу це було супер - потужно, мелодійно, драйвово. Навіть на відміну від попередніх груп було трохи шоу: барабанщик-клавішник, який то за клавішами постійно підстрибував, то дуже натхненно грав ударній установці. Правда із-за цього всього основна ударна партія була фанерою. Але то пофіг. Вокаліст теж приодівся в якісь червно-чорні шмотки, чим мені постійно нагадував головного героя Готики 2 у формі магів вогню Коротше кажучи, Самаель рулили.
Tristania. Один жах та розчарування. По перше музика вживу була не дуже, але це не найстрашніше - коли їх нова вокалістка відкрила рота хотілось щільно забити свої вуха ватою. Це був жах. Плюс її поведінка на сцені мені нагадала стриптизерш з новорічного корпоративу на роботі. Така вульгарщина… Фе. Одна з цитат на Фростері її дуже точно характеризує: “извивающееся шалаво, не умеющая петь ВАПЩЕ“. Та і грали свої останні речі здебільшого. І я дуже-дуже радий, що Evenfall вони все ж не зіграли, бо спаскудити одну з найкращих своїх пісень цимим воплями… Та ну нафік…
Overkill. Оверкілл - папіки. Після снодійного у вигляді Трістанії, на якій люд розлігся в кріслах і дрімав собі, вони на першій же пісні попідривали людей на ноги. На Оверкілл здалося, ніби потрапив на 20 років назад: прикид (кучерявий вокаліст - один в один ніби з фоток хард-рок та хеві-метал гуртів того часу) і характерна поведінка на сцені. Раніше я подібне бачив лише на старих записах та фотках. А тут ось вам: вживу. Ну і грали теж класно: карколомно швидкі та потужні рифи… Але як Попелюшці довелося після третьої пісні руки в ноги та топати на зупинку, аби встигнути дохати до метро… Отаке.
Тож загалом виступом задоволений. До звуку претензій нема (правда цього разу ми стояли в парі метрів від пульту ), а от до часу та затримок є. Йопт, коли Global Promotion нарешті навчиться закінчувати концерти об 11 веочра?!? 
Але все одно організація набагато краща ніж миулих разів була. Це не може не радувати.
UPD: кажуть, що в затримці про яку в абзаці вище вини GP немає, так що мої вибачення…