Музика
Вовк з саду ангельських пісень…
Сад ангельських пісень.
Вітер носить пір’я золоте.
І до ночі шлях у сад пісень
Вітер знову пір’ям замете.
Соромно сказати, але ще якихось півроку тому мну знав про “Піккардійську терцію” лише назву. За ці півроку багато чого змінилось – і я не лише почув їх вперше, а й став палким прихильником їх творчості. Тому коли два тижні тому мну навідався до Білої Церкви у справах і побачивши все місто обклеєне плакатами з рекламою їх виступу, не міг пропустити таку чудову можливість. Коли я в той же день з острахом поцікавився наявністю квитків, був водночас і приємно і неприємно здивований тим, що квитків було повно, причому по більш ніж божеській ціні в 80-180 грн. (хоча для мого рідного це мабуть все-таки багатенько було). За пару днів потому я і сам дістав квиток. І потім ще півтора тижні з нетерпінням чекав п’ятниці.
Загадкова, загадкова, загадкова,
Без любові ти хотіла так любові,
Нині маєш і змовкаєш на півслові, загадкова,
Загадкова, загадкова, загадкова.
Щоб потрапити на концерт вчасно, довелось із запасом виходити з роботи і я прийшов до Палацу культури у якому мав відбутися концерт буквально за 10 хвилин до офіційного початку. Людей перед входом та у фойє виявилось на диво багато, тож мну перестав боятися, що зал буде напівпорожній. У тому-таки фойє ще й грали всякі класичні партії якісь музики: флейта, дві скрипки, віолончель, гітара та контрабас. Прикольненько так грали – я пару творів прослухав і пішов до зали. Концертна зала викликала дивні відчуття – за декілька останніх разів, що я був в ПК “Росава”, я звик дивитися на зал зі сцени 
Але це було так давно, що зараз ці спогади здавались спогадами з іншого життя… Та це все приказка, казка ж далі.
Read the rest of this entry »
Canta Per Me у виконанні ансамблю “Анатра”
В суботу я здійснив геройський вчинок і вперше потрапив на виступ ансаблю в якому грає Jolly Roger без запізнень. Грали вони традиційно багато класики (мну нарешті почув Гріга в їх виконанні – дуже сподобалось) та саундтреків до відомих радянських фільмів. Але цього разу у них для мене (і не лише для мене) був припасений сюрприз: Андрюха (все той же Роджер, на відео нижче він крайній зліва) кілька тижнів витратив на те, аби розписати партитуру Canta Per Me з “Нуару” під їх склад ансамблю, але, чорт забирай, воно було того варте. Звучало дуже і дуже кльово. Мну навіть не очікував, що аж так сподобається. Віолончелі були просто неперевершені (шкода на відео, ІМХО, їх звук досить зіпсований вийшов). Ну а ось власне запис (якість, на жаль, неабияка, але що є).
Якщо комусь треба, то можу попросити його викласти pdf’ки партій (вони і так є в інеті, але у форматі LyX по ходу, тому більшість їх просто так не прочитає). А скоро, сподіваюсь, в їх творчий доробок потрапить ще і Romance з того ж Нуару.
Anatra – Canta Per Me from Anatra on Vimeo.
P.S. До речі, скоро на Вімео та Трубі будуть викладатись і інші відео з концерту, то можете періодично перевіряти – може оціните та наступного разу теж завітаєте на концерт 
The Dresden Dolls
Моє знайомство із сабжевим гуртом відбувалося як мінімум в три етапи: спочатку хтось розшарив відик на їх пісню “Girl Anachronism” у FriendFeed’і, мну подивився, подумав: “Крейзі (в гарному сенсі). Причому що музика, що сам кліп” і… забив. Потім під час святкування Нового Року мені Роджер включив цей само трек (аудіоверсію). Я одразу згадав, що це щось знайоме, ми погуглили і знайшли кліп. Подивились знову. “Клас!” подумалося мені (іншим мабуть теж) і… знову забив. А на минулому тижні мені щось чи хтось нагадав про них і мну вирішив пошукати чи є вони на Spotify. Виявилося, що таки є, причому у нормальній кількості, і мну вже ознайомився з їх творчістю більш прискіпливо.
Цей американський гурт складається з двох осіб: вельми ексцентричної клавішниці та вокалістки Аманди Палмер та барабанщика/перкусіоніста Брайана Вігліона. Сценічний образ у них відповідний назві – косять під ляльок. Багато віршів – “parental advisory”. Хтось називає їх альтернативною попсою, хтось – альтернативним роком, а самі вони себе вважають панк-кабаре (назву видумала Аманда, бо за її словами боялася, що критики в назву їх музики вплетуть слово “готика” 
). Ну ось нижче відики з їх найбільш відомих пісень для того, аби оцінити музичку До речі, мені подобаються їх відики по-перше багатою мімікою персонажів (це вовча примха ), а по-друге дибровістю – у кліпі показується те, про що співається (і чхати вони хотіли на традиційні правила створення кліпів де котлети окремо, а мухи окремо).
Read the rest of this entry »
Tenacious D and The Pick of Destiny
Практично випадково, завдяки тому, що JR вирішив на минулих вихідних показати мені пару пісень, які варто було б розучити до наступної здибанки, мну познайомився з творчістю гурту “Tenacious D” та проглянув кіно “Медіатор долі” (“Pick of Destiny”). Причому якось так вдало все склалося – мене якраз нещодавно потягнуло на старий добрий хеві та хард рок – мну на минулому тижні ранні альбоми W.A.S.P переслуховував по колу десятки разів, а до того ще Kiss, Motorhead (цих, звісно, під впливом їх живого виступу на Global East Open Air 2009), та інших, тож веселі “Tenacious D” дуже гарно вписались в загальну картину.
Сам гурт, якщо хто не знає складається з двох музикантів: Кайл Гесс (Kyle Gass) and Джек Блек (Jack Black). Останнього до того ж ви мабуть бачили як мінімум у фільмі “Школа року” (“School of Rock”), хоча насправді він знімався досить в багатьох картинах. Як виявилося принаймні одну їх пісню я почув ще десь на перших курсах університету, бо точно пам’ятаю як у нас по мережі гуртожитку гуляв оцей відик на пісню “Fuck Her Gently” На минулих же вихідних пісня, яку я вперше почув була Kickapoo, що в свою чергу не що інше, як інтро до фільму “The Pick of Destiny” де музиканти самі ж зіграли головні ролі. Фільм, до речі, теж досить непоганий. З одного боку багато дикого тупняку і “туалетного гумору”, але з іншого мені чомусь дуже подобаються такі малобюджетні речі, та ще й з гарною музикою і веселими текстами (там, правда, помітно кидається в очі просто захмарна кількість слів “fuck”, “cock” та інших ). Під час перегляду мені ще постійно “Шестиструнний самурай” згадувався, у них навіть кінець схожий в тому, що в обох фільмах в кінці відбувається дуель між рок-н-ролом та мяталом 
Нижче для затравки причеплені пара Youtube-роликів з фрагментами фільму.
Read the rest of this entry »
Global East Open Air 2009
Ех, і все-таки я потрапив туди на вихідних і аніскілечки не жалкую. Нещодавно якраз прокинувся, бо вранці лише ліг відсипатись після безсонної ночі. Вцілому фест пройшов вельми гарно, хоч і не без косяків у організації (із-за чого фактично другий день вийшов догори дригом). За ці вихідні мну встиг відкрити для себе Crematory та Graveworm, цього разу насолодитися повним виступом Kreator, зірвати голос на Epica, добити його остаточно на Ensiferum, почути легенду хеві Motorhead, побачити і послухати голос Тар’ї Турунен, і закохатись в басистку Sonic Syndicate. Звук вцілому був середній: на деяких гуртах вельми гарний, а на деяких просто жахливий. Порадувала на диво адекватна охорона (вперше на Київських концертах). Але про все по порядку…
Read the rest of this entry »
Equilibrio. The rock opera
Давно щось про музику не писав. Чи це мені так здається? Як би то не було, сьогодні хочу поділитись однією цікавинкою, про яку просто не можу промовчати.
Вже стільки минуло часу з появи першої метал-опери Avantasia від Тобіаса Саммета, але не дивлячись на її успіх аналогічні проекти не почали створюватись як гриби після дощу. Я фактично можу пригадати лише російський “Ельфійський рукопис”, та він практично в усьому віддає вторинністю і в плюси можна записати лише те, що там голоси персонажів помітно відрізнялись на відміну від тої таки Авантазії. Все. Так, деякі гурти випускали так звані концептуальні альбоми, але це ж геть інше. Але нещодавно я суто випадково дізнався про голландський гурт Xystus. Випадково, бо вперше почув про нього в новині про перехід колишнього басиста After Forever (вони, як це не прикро розпались 
але про це вже я, здається, якось писав). Послухав їх на Spotify (на жаль, з трьох їх релізів там присутній лише самий перший: “Receiving Tomorrow”). Послухав… Грають досить таки пристойний прогресів, хоч до моїх улюбленців датчан з Royal Hunt і не дотягують. От… І тут буквально пару днів тому теж суто випадково десь прочитав, що Сімоне Сімонс з гурту Epica (а це так би мовити молодша сестра After Forever) була гостьовою вокалісткою на їх останньому альбомі “Equilibrio”, який, власне кажучи, є нічим іншим як рок-оперою в двох актах. І більше того, на відміну від тої-таки Авантазії вона існує не лише в аудіо-, а і в DVD-версії. Тобто її офіційно ставили на сцені. Не довго думаючи, мну скачав DVD-реліз і на свою голову вирішив “проклацати” його о першій ночі >_< Ну, “проклацував” я його майже дві години.
Los Colorados
Сьогодні десь так по обіді Твітер (точніше зафоловлена мною його частина ) розгудівся відносно тернопільского гурту “Los Colorados”. Я довго опирався бажанню поцікавитись що воно таке, але коли кількість коментарів перейшла певну межу, моя допитливість перемогла і я погуглив по назві. Те, що я знайшов виявилося вельми цікавим і, що найголовніше, дуже веселим панк-роком. Вони самі, правда, називають себе роком алкогольним і щось в тому таки є та не в тім суть. Настрій прослуховування піднімає неймовірно. Так що ділюся своїм гарним настроєм, а точніше однією з його причин, і з вами: ось тут викладені їх пісні.
В доробку хлопців є як жартівливі кавери на відомі гурти, як наприклад, “Рілля в ілюмінаторі” чи “Корова здохла з телям”, так і власні кумедні пісеньки типу “Помідори” (їх першого хіта) чи “Тьотя Люба”, яка заставила мене згадати славні студентські роки, коли доводилось посеред ночі дертися балконами у гуртожиток
Приємного прослуховування ^_^
Celtic Woman
Нещодавно суто випадково набрів у френдстрічці в ком’юніті thewolfpack прикольну відеонарізку з вовками. Але найбільше з неї запам’яталася музика: пісня The Voice у виконанні гурту Celtic Woman (а я до кельтської музики маю неабияку слабкість). До речі, сама пісня як можна прочитати по посиланню вище була переможницею Євробачення у 1996-му році і це лише її кавер. Сам гурт представляє собою п’ять виконавиць: вокалісток Клое Егнью (Chloë Agnew), Лінн Хіларі (Lynn Hilary), Ліза Келлі (Lisa Kelly), Алекс Шерп (Alex Sharpe) та скрипальку Майред Несбетт (Máiréad Nesbitt). Крім того, в одному з їх небагатьох альбомів співає і досить відома в цьому жанрі новозеландська камерна співачка Хейлі Вестенра (Hayley Westenra). Поки що мені найбільше сподобались пісні у виконанні Клое (до речі, їй зараз всього 19) та Лізи (дуже приємний вокал).
За останній тиждень це мій беззаперечний лідер по прослуховуванням (я з самого гурт інколи перемикаю лише на їх “Artist radio” у Spotify, де окрім пісень гурту є й пісні інших схожих виконавців). Сама музика дуже і дуже атмосферна, слухаєш – і прудко біжиш на чотирьох лапах (це особисте ) десь там далеко-далеко в густій росяній траві, а тут вуха аж ніби прикипають до навушників і їх не хочеться знімати В той же час альбоми не одноманітні – частина пісень нагадує пісні тої ж Вестенри, частина – Clannad чи Enya, а частина – взагалі норвезький Lumsk.
Тим, хто має аккаунт на Spotify може одразу ознайомитись з їх творчістю по цьому лінку.
Spotify: нарешті музична революція?
Все-таки відчуваєш себе хоч і маленьким таким, але пророком, коли твоє розуміння розвитку технологій знаходить підтвердження в реальному житті. Вже давно я і, звісно, не лише, казали, що нам скоро не знадобляться здоровенні за об’ємом HDD для того, аби зберігати інформацію, адже з ростом швидкості та доступності мережі Інтернет в цьому не буде аніякої потреби: все можна буде просто слухати в потоковому режимі не завантажуючи (в сенсі збереження) собі на машину і все поступово до того йшло. Але залишалася все одно “невеличка” проблема: правовий аспект. І ось, нарешті, знайшлися люди, які знайшли можливості подолати цей останній бар’єр простим і логічним чином: зробивши музику безкоштовною для слухачів, але змусивши їх за це розплачуватись рекламою. Взагалі тут, думаю, варто зробити один ліричний відступ. Мінус-один якось дуже гарно розписав морально-правові аспекти розповсюдження фансабів до аніме, але я візьму дещо ширше, хоча скористаюсь його аналогіями… Всі ми в тій чи іншій мірі дивимось, чи дивились ТБ або слухали радіо. Звісно, я маю на увазі звичайне, а не Інтернет. При цьому ви ніколи не платили за проглянутий конкретний фільм, чи прослухану музику. Питання прав на перегляд чогось вас ніяк не зачіпало. Ви платили лише фіксовану абонентську плату за користування каналами зв’язку (антена, кабельне, радіоточка, тощо), які не мають ніякого відношення до того, що по ним транслюється. Хоч насправді ви платили за проглянуті фільми та прослухане радіо переглядом реклами, тобто всякими там “тьотями асями”. І всі були задоволені. Телевізійні компанії виступали посередниками між вами як споживачем та кіноіндустрією як виробником. Але як радіо, так і телебачення – канали односторонні, тобто ви практично не можете впливати на те, що там транслюється. Зараз ми маємо Інтернет і, що найцікавіше, це не що інше ніж якісно новий виток колишніх ЗМІ. З тою різницею, що цей канал двонаправлений, завдяки чому досягається інтерактивність: ви можете слухати та дивитись не те, чим вас годують, а виключно те, що самі оберете. Інтернет-провайдери займають місце кабельних мереж як засобу доставки даних. Справа тепер лише у появі інтернет-аналогів 1+1 чи Інтеру (звісно у осучасненому вигляді), які візьмуть на себе посередництво між вами та кіностудіями та музичними лейблами. Зрозумійте: це революція, новий технологічний стрибок, який відбувається прямо на наших очах! Повертаючись до нашого барану, Spotify… Те, наскільки вдалим буде цей проект покаже наскільки зараз готове суспільство (принаймні в розвинутих країнах – нам поки що випало на долю лише спостерігати) перейти на цей якісно новий рівень доставки інформації. А що таке цей самий Spotify?
Read the rest of this entry »
Avenue Q
Це може для когось буде давно відомою річчю, але я все-таки поділюсь своїм невеличким відкриттям.
Вчора мну показали одну класну пісеньку на YouTube… про Інтернет. Сьогодні я вирішив подивитись її ще раз (дуже вона вже чіпляє 
) і шукаючи її на тій-таки “трубі” знайшов декілька інших прикольних відео від її виконавців – Avenue Q. Поліз на Вікіпедію читати матчастину, і виявилося, що Avenue Q – це насправді цілий кукольний м’юзікл (2 акти із загальбною кількістю в 25 пісень), зроблений під впливом американської освітньої програми “Вулиця Сезам” (“Sesame Street”). Але якщо “Сезам” – була програмою для дітей, то “Авеню” не зовсім дитячий (на думку сценаристів нижній віковий поріг перегляду – дорослі підлітки), адже там висміюються вже “дорослі” проблеми: расизм, порнографія в Інтернеті, тощо… Тексти чи то незважаючи на, чи то завдяки свої простоті вельми прикольні (як жартівливо-іронічні типу “Everyone’s A Little Bit Racist”, так і сопливо-ліричні на кшталт “There’s a Fine, Fine Line”). Та і сам формат – ляльковий м’юзікл з ляльками та з живими персонажами – вже неординарний і при тому просто чарівний: я, наприклад, не уявляю як того ж Трекі (Trekkie) може зіграти людина, та і намалювати його таким неможливо, а от ляльковий персонаж – просто чудовий (і чимось мені Альфа нагадує ). Коротше кажучи, знімаю перед його авторами віртуального картуза: це один з чудових екземплярів того, яким я бачу ідеальне мистецтво (навіть популярне): гармонічне в усьому. Тобто викинь, чи зміни один з фрагментів – і все, сам шедевр розсиплеться як картковий будиночок до рівня типової посередності, але разом саме цей набір складових входить в резонанс і отримуємо по-справжньому чудову річ. Жив би в США – обов’язково сходив би, щоб побачити це все на власні очі (навіть при тому, що вартість там немаленька).
Нижче – перше відео, про яке я згадував з самого початку
Read the rest of this entry »