Але то все в теорії, а як воно на практиці? Завдяки Ernesto з сайту TorrentFreak мну розжився інвайтом на закрите бета-тестування цього сервісу, тому зміг помацати все своїми лапами Сам Spotify представляє собою конгломерат iTunes та Last.fm (підтримувані ОС: Win32 та Mac): він складається з інтернет-сервісу, що представляє собою здоровенне сховище музики та легкого iTunes-подібного програвача (див мал.). Закачка медіаконтенту здійснюється по гібридній схемі: тобто як пряме потокове завантаження з сайту, так і по P2P торрент-подібному протоколу (що і не дивно, адже один з розробників - Людвіг Стрігеус, автор відомого torrent-клієнту uTorrent) для найбільш популярних речей (клієнт має кеш завантажених даних, розмір якого користувач може варіювати; по замовчуванню - 10% від об’єму диску). Якість музики судячи з описів десь на рівні MP3 160kbps. Здається, що малувато, але насправді звук, ІМХО, дуже і дуже пристойний - у мене принаймні відчуття відрази не викликав.

Незадовго після реєстрації на сервісі користувачам видається 5 інвайтів, які можна роздати бажаючим. Вони і у мене є (віддам 4 з них в хороші руки, але перед цим дочитайте абзац до кінця ), так що прохання до бажаючих отримати інвайт та спробувати сервіс відписатися в коментарях до цієї статті на моєму основному блозі, тобто тут Але увага! тут є невеличка проблема: із-за деяких ліцензійних приколів Spotify зараз недоступний в більшості країн. Тобто зараз абсолютно легально ви можете скористатись ним лише з Великобританії, Швеції, Фінляндії, Іспанії та Франції. Навіть зі США не можна. Особисто у мене чи то був вдалий момент, чи ще що, але зайшовши про присланому інвайту мені сказали, що з моєї країни (Україна) реєструватися не можна. Я поставив Hotspot Shield (безкоштовний VPN в США з лімітом 5ГБ в місяць) і через нього зареєструвався. Це при тому, що для США цей сервіс найбільш обмежений. Наприклад, для України доступний принаймні платний аккаунт з помісячною абонплатою в 9.99 євро, а для США і його нема. Не знаю як так вийшло, але факт залишається фактом - I’m in В Інтернеті вже з’явилась пара мануалів з тим як обходити ці проблеми, наприклад, тут чи тут. До речі, останній варіант описує як можна зареєструватись на Spotify без інвайту, тому якщо вам не ліньки - спробуйте спочатку цей варіант і розкажіть чи реально це зробити

Зареєструвавшись на сервісі можна скачати власне програвач. На жаль, зараз це просто окремий додаток (зовні чимось нагадує iTunes), але ніяких плагінів для існуючих плеєрів зараз немає… Хоча до його честі треба сказати, що він малесенький за об’ємом та працює реактивно швидко і, що мене просто розчулило, там є навіть вбудована підтримка Last.fm. Також в софті є схожа на ластфмівську система радіо. Ви задаєте роки випуску та жанр і слухаєте що вам там рендомом навикидає (див мал.). Звісно, пісні, що вам не подобаютсья можна пропускати. Швидкість роботи приємно вразила. Якщо при роботі через американський VPN була маленька затримка перед стартом пісні та при перемотці, то якщо пустити трафік напряму (я пробував як з домашнього, так і з робочого інету), то здається, що всі ці пісні лежать у вас на диску і граються локально. За весь час використання сервіск у мене лише двічі заїкнулося вдома і один раз на роботі. ІМХО, це більш ніж круто. Наступне, що я спробував - пробити по гуртам та виконавцям. Наповнення колекції мене теж вражає, хоч воно і далеко не ідеальне. Наприклад, там легко знайшлася повна дискографія Draconian та принаймні один альбом Qntal, але не було нічого з творчості Haggard. А от з українськими виконавцями ситуація взагалі жалюгідна. Спробував заради цікавості Океан Ельзи. Софт хоч і знає про існування такого гурту, але не має жодного запису з ними. Потім спробував ввести в пошуку Руслану (переможниця на Євробаченні все-таки)… Якщо шукати кирилицею, то матимемо лише одну пісню - переможницю конкурсу, якщо латиницею - то є принаймні один альбом. Але, схоже, обмежена кількість попси - це єдине чим там представлена Україна Також кажуть, що у Spotify класно зроблена робота з плейлистами. Наприклад, кожен плейлист має свій URL, який ви можете відправити своїм друзям, що теж мають встановлений клієнт, а також можна навіть при бажанні редагувати його колективно. Але я поки не зміг цього випробувати як слід.

   

Ну от, в принципі, і все, що маю сказати на даний момент. Залишилось лише спостерігати що з того вийде. І особисто я сподіваюсь, що цей сервіс таки приживеться і я нарешті зможу форматнути 200-гіговий вінт з музикою Хоча перед тим також варто буде дочекатись плеєрів для 3G телефонів, щоб можна було так само зручно слухати музику мобільно.

Ще раз висловлю вдячність сайту TorrentFreak за новину, завдяки якій я дізнався про Spotify та Ернесто за інвайт.

Вчора мну показали одну класну пісеньку на YouTube… про Інтернет. Сьогодні я вирішив подивитись її ще раз (дуже вона вже чіпляє ) і шукаючи її на тій-таки “трубі” знайшов декілька інших прикольних відео від її виконавців - Avenue Q. Поліз на Вікіпедію читати матчастину, і виявилося, що Avenue Q - це насправді цілий кукольний м’юзікл (2 акти із загальбною кількістю в 25 пісень), зроблений під впливом американської освітньої програми “Вулиця Сезам” (“Sesame Street”). Але якщо “Сезам” - була програмою для дітей, то “Авеню” не зовсім дитячий (на думку сценаристів нижній віковий поріг перегляду - дорослі підлітки), адже там висміюються вже “дорослі” проблеми: расизм, порнографія в Інтернеті, тощо… Тексти чи то незважаючи на, чи то завдяки свої простоті вельми прикольні (як жартівливо-іронічні типу “Everyone’s A Little Bit Racist”, так і сопливо-ліричні на кшталт “There’s a Fine, Fine Line”). Та і сам формат - ляльковий м’юзікл з ляльками та з живими персонажами - вже неординарний і при тому просто чарівний: я, наприклад, не уявляю як того ж Трекі (Trekkie) може зіграти людина, та і намалювати його таким неможливо, а от ляльковий персонаж - просто чудовий (і чимось мені Альфа нагадує ). Коротше кажучи, знімаю перед його авторами віртуального картуза: це один з чудових екземплярів того, яким я бачу ідеальне мистецтво (навіть популярне): гармонічне в усьому. Тобто викинь, чи зміни один з фрагментів - і все, сам шедевр розсиплеться як картковий будиночок до рівня типової посередності, але разом саме цей набір складових входить в резонанс і отримуємо по-справжньому чудову річ. Жив би в США - обов’язково сходив би, щоб побачити це все на власні очі (навіть при тому, що вартість там немаленька).

 

Нижче - перше відео, про яке я згадував з самого початку

The Internet Is For Porn:

Цікавинки року

Royal Hunt. Paradox II Collision Course. Цей альбом мене порадував в цьому році найбільше. Взагалі, Рояли - мої улюбленці в прогрессіві (ані Dream Theater, ані Symphony X мене так не зачіпають своєю грою як ці хлопці з Данії) і, що найприємніше, вони не лише виправдали, а й перевищили мої сподівання і зараз друга частина “Парадоксу” стала найулюбленішим альбомом в їхньому творчому доробку, а відповідно і в цьому жанрі взагалі. Тут все, що можна очікувати від прогу: і цікаві гітарні та клавішні партії, і ненав’язливі, але доречні вставки класичних творів, і домішки з інших стилів, і приємний вокал… Коротше кажучи, бомбовий коктейль з високоякісних інгредієнтів. Альбом слухається на одному диханні бажання перемкнути не виникає, а практично кожна пісня запам’ятовується і легко пізнається. От єдине, в що я не вникав - це в тексти, але зрештою це прог, а тому who cares?


Draconian. Turning Seasons Within. Враження громадськосьті від нового творіння найкращого на даний момент (з моєї точки зору) готик-дум гурту зі Швеції сильно варіюються, але я все-таки стою на боці тих, кому альбом сподобався. Так, стиль знову трохи змінився, але як на мене між “Where Lovers Mourn” та “Arcane Rain Fell” набагато більше відмінностей ніж між “Arcane Rain Fell” та “Turning Seasons Within” і остання навіть мені здається якоюсь серединою між першими двома. Все той же сумний та мелодійний дум, вокальні партії Андерса та Лізи збалансовані (чисто суб’єктивно майже 50/50), в той час на попередніх двої були перекоси то в одну, то в іншу сторону (перекіс в сторону Андерса мені подобається більше ).

Звісно, не можу не сказати тут і про концерт Draconian в Києві (маю, до речі фірмовий диск з автографами всіх учасників гурту ). Відіграли тоді найкращий сет, який тільки можна було уявити. Відіграли абсолютно всі пісні які мну хотів почути (Heaven Laid In Tears та The Abhorrent Rays від першого до останнього слова горлав разом з гуртом), та і не лише я. Позитивніше них в цьому році виступили, мабуть, лише Haggard…


Haggard. Tales of Itheria. Поки Therion пішов у довгу відпустку як мінімум до 2010-го року німцям доведеться віддуватись фактично за весь симфонічний-метал. Поки справляються. Новий альбом з одного боку не вражає нічим новим (наче друга частина Eppur Si Muove) - все той же старий добрий Haggard, але і називати його самоплагіатом теж якось не хочеться, адже дуже вже він гарний вийшов. Хоча все-таки відрізняється… Не музично, але концептуально і великою кількістю вставок-оповідей. Голос на них, до речі, такий атмосферний, що місцями мурашки по тілу пробігають. Як і Draconian, Haggard почтив в цьому році своїм візитом Київ (везли-везли їх ще з 2006-го року і нарешті довезли). Концерт я нещодавно описував більш детально.


Shade Empire. Zero Nexus. На жаль, ці фінські індастріал-блекери нечасто радують новими релізами… Зате кожний новий альбом чекаєш з великим нетерпінням. Чесно кажучи, подобатись він мені почав лише після десь так десятку прослуховувань. В основному моє незадоволення викликане значним зменшенням акцентів клавішних партій в музиці. Я обожнюю їх перший альбом Sinthetic саме тому, що там клавіші фактично були основним інструментом, а гітари - то так, щоб звук важкіший був. Їх кількість зменшилась у “Intoxicate O.S.”, другому альбомі, але в останньому тут клавіші посіли типову для інших подібних команд майже другорядну роль. Але як би там не було, останній альбом “Імперії тіней” все-одно набагато цікавіший попси типу “Dimmu Borgir” та інших.


Полинове Поле. Чисті Душі (EP). Скажу чесно: писати про цей реліз мені найприємніше, бо все-таки співвітчизники Порівняно з позаминулим роком гурт помітно додав і сподіваюсь на цьому не спиниться, принаймні поки не заявить про себе на весь світ. Якщо раніше я б серед перлин української метал-сцени назвав би лише “Тінь сонця”, то зараз можу сміливо додавати і “Полинове Поле”. Це готик-дум метал, але з українською фолковою складовою, чим відрізняється від маси наших та закордонних клонів існуючих гуртів. Атмосферна музика, гарний вокал, гарні тексти. Деякі фрагменти мені дуже-дуже подобаються. Хоча по ним у мене є і невелике зауваження: повтори в текстах різних пісень дещо ріжуть вухо (наприклад, “матір порожнеча” у “відьмі” та “тій, що танцює на могилах”). А ще подяка за класний виступ на цьогорічній Рок-Січі. Шкода, що виступали в “не касовий” час і перед більш ніж скромною аудиторією… Але як би то не було, з нетерпінням чекатиму повноцінного альбому та наступного виступу в Києві


Edenbridge. My Earth Dream. Кажучи по правді, треба було б цей альбом посварити за комерціалізацію та спрощення музики, але не хочу. З останнього разу, коли я слухав Edenbridge пройшов рік як не більше, і зараз, почувши солодкий голос Сабіне, думки щодо сваріння якщо не відлетіли, то принаймні забились в далекий куток в очікуванні, коли ж я нарешті наслухаюся. Не знаю щодо її музичної освіти - вокал у неї, здається, все-таки псевдо-камерний - але відрізнити його можна з мільярдів, бо жодна інша вокалістка не може у мене самим лише співом так явно вибудувати якісь образи. А Сабіне може. Мну ніколи не читав і не вслухався в тексти, та вокал постійно малює в моїй уяві Гірське або Повітряне царство із дуже доброї та гарної іграшки Zanzarah. От хоч убийте не можу позбутися від цього відчуття… Але в попередніх альбомах (принаймні до Shine включно) цьому сприяла ще й музика, а в новому залишився лише голос. Шкода…


Amon Amarth. Twilight of the Thunder God. От за що мені подобаються ці скажені вікінги, так це за те, що примудряючись випускати несхожі один на одного альбоми, вони залишаються схожими самі на себе. От і “Сутінки” трохи більш агресивні і швикіші за їх хронологічного попередника “With Oden On Our Side”, але все-таки значно менш ніж ранній “Avenger”. Але все одно вмикаєш їх і думками переносишся на кілька століть назад, відчуваєш себе в лавах несамовитих північних варварів, які ось-ось виріжуть наступне поселення і повезуть на драккарах награбоване добро. Музика являє собою прямо таку есенцію люті, що здається її можна помацати. В цьому весь Amon Amarth і за це я їх просто обожнюю.


Septic Flesh. Communion. Після розпаду гурту в 2004-му в далекому у них, схоже, “закінчились гроші” як сказав Валдіс і група вирішила знову об’єднатися і підзаробити. Мотиви я не схвалюю (нагадаю, що ровал гурту мотивувався тим, що свій альбом “Sumerian Daemons” вони вважають своїм шедевром і що вище голови не стрибнеш) і хоч він і дійсно вийшов трішки гіршим за “Демонів”, але він тим не менш альбом на порядки кращий, аніж купа іншого одноманітного матеріалу, який пропонують інші гурти. Альбом сподобався ще й тим, що вони здебільшого залишились в тому ж руслі, в якому і творили, хоч і з певними новинками (наприклад, чоловічий чистий вокал), які тим не менш досить непогано вписались в їх музику. Хоча все одно найулюбленіший мною трек, однойменний альбому, виконано в кращих традиціях попереднього альбому.
А, ще одна приємність: по інфі, яка пробігала з Darkside’у, вони будуть хедлайнерами Чайки 2009. І я застрелюсь, якщо пропущу це


Також рік було сповнено приємними відкриттями інших гуртів, які, щоправда, в цьому році не релізили нічого (або я ще не чув цих релізів), тому я їх згадаю оглядово: Eluveitie (folk-death; про них я вже писав), Angels of Venice (new age), Arcana (dark ambient), Dargaard (dark ambient), Плач Єремії (rock; не сказати, що я їх раніше не знав чи не чув, але в цьому році я їх для себе саме “відкрив”, бо вони стали одразу одним з найулюбленіших моїх гуртів), Стари Ольса (medieval folk), Рун (irish folk).

Помиї року

Avantasia. The Scarecrow. Тобіас Саммет теж після виходу другої частини “The Metal Opera” божився, що більше не випускатиме нічого під цією назвою… Але не стримався - гроші таки беруть своє. Та на відміну від Septic Flesh, які витримали марку і випустили альбом за який їм не може бути соромно, то з Авантазією все навпаки. Після прослуховування виникає лише питання: what the fuck was that? Якесь рожево-підарське музло, яке хард роком назвати можна лише покрививши душею, я про метал вже не кажу. З усього альбому слухабельними є лише три пісні: Twisted Mind (з Роєм в якості другого вокаліста ^_^ ), Another Angel Down (цей трек вже був у EP Lost In Space) та The Scarecrow (трохи задовгий, але з приємними слуху фолковими вставками). Все інше жорстоко вирізається з мого плейлиста.


Norther. N. Чесно кажучи, я хотів спочатку залишити про нове творіння Петера нейтральні враження, бо цей гурт скочується в прірву комерціалізації по менш крутій траекторії, аніж їх “старші брати”. Але рендом плейлиста випадково попав на річ з піку їх творчості, альбому “Mirror of Madness”, і рішення про те, куди віднести нову платівку Норзера, стало очевидним. А шкода… Якщо CoB ще пару років тому дали зрозуміти, що чогось цікавого від них сподіватись вже марно, то Norther просто копіював сам себе. Так, їх можна було звинуватити у вторинності, але не у тому, що вони лабають хєрню. А тепер вже можна.


Children of Bodom. Blooddrunk. А можна я це лайно коментувати не буду, а? Качав альбом вже відчуваючи, що там буде, але глибоко в душі жевріла думка, що може все не так погано… Та перший трек одразу сказав, що все ще гірше. Для чистоти совісті пару раз я все-ткаи заставив себе прослухати це… Але дива не трапилось. Це лайно і воно смердить.

Інше

Все, що не увійшло в описані вище списки значить справило нейтральні враження і я не можу про них сказати нічого гарного чи поганого. Таких гуртів переважна більшість, але щоб згадати про все - треба було б тиждень, мабуть, убити.

Дві години концерту проминули в мить ока. За цей час ми ще встигли і поспівати фрагменти з “Heavenly Damnation” та “Final Victory”, нахлопатись в долоні та накричатись. Звісно, був і вихід “на біс”. Публіка теж порадувала. Востаннє я бачив щоб така невелика кількість народу здіймала стільки галасу - це на концерті Rage два роки тому. Завдяки такій самовіддачі залу і музикантів виступ видавався просто якимось “доманшнім”, чи що… Також серед публіки мною особисто не було помічено жодної неадекватної людини чи обригана. І це основна причина чого мене збісило відношення охорони в кінці концерту до публіки як до бидла. Гурт після завершення виступу сказав чекати їх під сценою, а ці квадратнопикі дибіли почали виганяти звідти людей (а я ще на початку концерту їх похвалив, що на вході вони були адекватними і під час концерту - видно готували “сюрприз” на кінець). Тому автографи та фото добувалися майже з боєм (ще раз наголошу: гурт був не проти - то це що? власна ініціатива охорони, чи організаторів? чому не можна провести нормальну автограф-сесію як на Draconian була, наприклад?). Через деякий час охорона почала відтісняти людей з-під сцени, чим дуже здивували Сюзанну, що давала автографи і яка навіть намагалася стати на захист фанатів безрезультатно апелюючи до охорони… Благо, затримка, і бидлятська поведінка охорони під кінець - це єдині мінуси вчорашнього концерту про які зараз навіть не хочеться згадувати.

Ну і декілька фото з групою на пам’ять:

Сет-лист виступу:

The Origin
Tales of Ithiria
Per Aspera Ad Astra
In A Fullmoon Procession
The Observer
The Day As Heaven Wept
Origin Of A Crystal
The Sleeping Child
Statement zur lage der musica
Herr Mannelig
De La Morte Noir
Heavenly Damnation
The Final Victory
Upon Fallen Autumn Leaves
Epure Si Muove

Encore:
In A Pale Moons’ Shadow
Awaking The Centuries

P.S. Ну а тепер з почуттям виконаного обов’язку можна з’їсти цукерку, одну з яких Фіффі кидав в зал після завершення концерту, а мну примудрився спіймати

Фото та відео люб’язно надані Феррозером, за що йому величезна подяка. До речі, він теж не пішов з концерту голодним, бо отримав пачку чіпсів від гітариста

Ну і нарешті трохи фото… Шкода, правда, що на “Кому Вниз” було вже темно і жодна з фоток не вийшла

Весь альбом “Рок-Січ 2008″ та його слайдшоу.

P.S. Все, здається нарешті всі фото з різних подій, що назбиралися за півроку повикладав. Тепер постараюсь бути оперативнішим.

P.S. Ті, хто мають last.fm’івського клієнта можуть клацнути на наступний лінк, щоб прослухати їх пісеньку Your Gaulish War

Це один момент. Інший момент - те, що раніше розкрутка гурту була справою майже виключно купи грошей продюсерів. Зараз все дещо легше, хоча, звісно, до рівня “зірок” з телеекрану не дотягнути, але це питання того, що цінніше: обгортка чи цукерка. Якщо цукерка смачна, то її шлях до тих, кому її смак буде до вподоби, значно спростився. Саме зараз, в епоху бурхливого розвитку другого вебу і соц мереж. Раніше, ще 3-4 роки тому, гурти могли викладати свою творчість на власних чи спеціалізованих сайтах… Але потенційні слухачі в першу чергу мали знати адреси цих сайтів та й інет був значно менш доступним. Що ми маємо зараз? А зараз ми маємо як мінімум MySpace та Last.fm, куди можна завантажувати ті ж само треки. Завдяки першому сервісу я часто цікавився останніми новинками відомих мені гуртів, а завдяки другому - знаходив купу нових цікавих команд. Наприклад, про Draconian, гурт який у мене якщо не в п’ятірці, то в десятці найулюбленіших, я дізнався саме звідти. Але повертаючись до Майспейсу та розкрутки… Мене на цей допис надихнула одна цікава новина з Дарксайд.ру: “Nuclear Blast Records и MySpace объявляют конкурс на заключение контракта с лейблом!”. “Алло, мы ищем таланты!”? Ось так воно має бути: лейбли шукати гурти, а не навпаки

P.S. Фото з концерту позичено звідси. Сподіваюсь власники не проти, а то мені ліньки питати
P.P.S. Ще декілька фоток виклали на Фростері у відповідній темі.

Так от… Йшов я туди, власне кажучи, на Samael (правда чув раніше лише два їх перші альбоми), Tristania (знову ж таки в надії на старі речі) та Overkill (скачав буквально за пару тижнів до WRS і встиг прослухати лише 4-5 альбомів), але було цікаво послухати Enslaved також. Але про все по порядку…

На концерт я свідомо йшов з великим запізненням (приперся вже за четверту годину, а увійшов до зали взагалі майже в п’ять) спеціально, щоб не гвалтувати свої вуха першими двома командами, але тим не менш все одно застав другу - “Devilish Impressions“. І, чесно кажучи, команда справила на диво приємне враження. Хоч я подібний блек і не люблю, але хлопці (і дівчинка на клавішах ) дійсно непогано грали. Можна було б і весь сет відслухати спокійно.

Далі на сцену вийшли Enslaved. Одразу зауважу, що лаштували апаратуру гурти (окрім Оверкілу) досить швидко - на все про все 30 хвилин плюс-мінус п’ять. Енслейвд, в принципі, зіграли очікувано непогано, але все ж в записі вони мені подобаються більше.

Samael. Після Оверкілу однозначно боги вчорашнього вечора. Не знаю як там їх творчість в записі, але вживу це було супер - потужно, мелодійно, драйвово. Навіть на відміну від попередніх груп було трохи шоу: барабанщик-клавішник, який то за клавішами постійно підстрибував, то дуже натхненно грав ударній установці. Правда із-за цього всього основна ударна партія була фанерою. Але то пофіг. Вокаліст теж приодівся в якісь червно-чорні шмотки, чим мені постійно нагадував головного героя Готики 2 у формі магів вогню Коротше кажучи, Самаель рулили.

Tristania. Один жах та розчарування. По перше музика вживу була не дуже, але це не найстрашніше - коли їх нова вокалістка відкрила рота хотілось щільно забити свої вуха ватою. Це був жах. Плюс її поведінка на сцені мені нагадала стриптизерш з новорічного корпоративу на роботі. Така вульгарщина… Фе. Одна з цитат на Фростері її дуже точно характеризує: “извивающееся шалаво, не умеющая петь ВАПЩЕ“. Та і грали свої останні речі здебільшого. І я дуже-дуже радий, що Evenfall вони все ж не зіграли, бо спаскудити одну з найкращих своїх пісень цимим воплями… Та ну нафік…

Overkill. Оверкілл - папіки. Після снодійного у вигляді Трістанії, на якій люд розлігся в кріслах і дрімав собі, вони на першій же пісні попідривали людей на ноги. На Оверкілл здалося, ніби потрапив на 20 років назад: прикид (кучерявий вокаліст - один в один ніби з фоток хард-рок та хеві-метал гуртів того часу) і характерна поведінка на сцені. Раніше я подібне бачив лише на старих записах та фотках. А тут ось вам: вживу. Ну і грали теж класно: карколомно швидкі та потужні рифи… Але як Попелюшці довелося після третьої пісні руки в ноги та топати на зупинку, аби встигнути дохати до метро… Отаке.

Тож загалом виступом задоволений. До звуку претензій нема (правда цього разу ми стояли в парі метрів від пульту ), а от до часу та затримок є. Йопт, коли Global Promotion нарешті навчиться закінчувати концерти об 11 веочра?!? Але все одно організація набагато краща ніж миулих разів була. Це не може не радувати.

UPD: кажуть, що в затримці про яку в абзаці вище вини GP немає, так що мої вибачення…