Філософія
Міста та амбіції
Photo by Matt Olson
Вчора випадково наткнувся на одне цікаве есе відомого у ІТшних колах Пола Грема. Чесно кажучи, я раніше думав, що він пише лише про ІТ та LISP. Одна з найбільш надихаючих його статей на цю тематику – “Перемогти посередність”, а тут був дещо здивованим, що він досить цікаво пише і “за життя”. Звісно, не з усіма пунктами можна погодитись, але джерело для роздумів вельми цікаве.
Цікаво, а про що каже Київ?
Автор оригіналу: Пол Грем (Paul Graham)
Оригінал: Cities and Ambition
Великі міста приваблюють амбітних людей. Ви відчуваєте це, коли гуляєте таким містом. Сотнями тонких натяків місто каже вам: ти здатен на більше, старайся з усіх сил.
Дивує те, наскільки різними будуть ці послання. Нью-Йорк в першу чергу скаже вам: тобі треба заробляти більше грошей. Звісно, цих послань значно більше. Будь модним. Виглядай гарно. Але найголосніше лунають слова про те, що ти маєш бути багатим.
Що мені подобається в Бостоні (чи скоріше Кембріджі) це те, що його послання: будь розумним. Сядь і прочитати всі ті книжки, які тобі треба.
Інколи ти отримуєш дивні відповіді, коли питаєшся про що каже місто. Наприклад, Кремнієва долина насправді каже тобі: стань більш могутнім. Хоча те, що там поважають розум теж правда.
Але це не те саме, про що каже Нью-Йорк. Влада багато чого значить і в Нью-Йорку, але Нью-Йорк буде вражений лише вашим статком, навіть якщо він всього-на-всього дістався вам у спадщину. У Кремнієвій долині нікого не цікавлять ваші гроші, окрім, хіба що, агентів з нерухомості. Що цікавить Кремнієву долину – це міра твого впливу на світ. Причина, чому людей цікавлять Ларрі та Сергій – не їх багатство, а той факт, що вони володіють Google, від якого залежать практично всі.
Хто такий Джон Галт?
Присягаюсь своїм життям і любов’ю до нього,
що ніколи не житиму заради іншої людини
і ніколи не попрошу когось жити заради мене.
– Джон Галт
Нарешті я дочитав здоровецький опус від маловідомої у нас російсько-американської письменниці Айн Ренд “Атлант розправив плечі”. Згадки про цю книжку почали з’являтися останнім часом все частіше і від абослютно різних людей, що неабияк розігрівало мою цікавість. Я навіть ходив за друкованою версією в книжковий магазин, але їх не було, тому вирішив читати з телефону. Враховуючи, що читав я здебільшого по дорозі на роботу та з роботи і деколи перед сном, загалом на це пішов майже місяць. Але це не дивно – книжка в півтора рази більша за “Войну и мир”, писалася 15 років, з яких, здається, 2 роки пішло на промову Галта по радіо. Описуючи книжку важко втриматись від кліше. Типовий приклад – заголовок цього допису, бо так всі називаюсь свої статті чи відгуки про Атланта. Ще одна згадка, яку я не можу стримати – це те, що ця книжка за опитуванням читачів бібліотеки конресу США від 1991-року вважається другою книжкою після Біблії, яка змінила світогляд цих читачів. Особливо веселим в цьому контексті є факт, що цінності, які пропагандуються у книжці є ледь не повним антиподом біблійних 
Read the rest of this entry »
Землянин чи інопланетянин?
Кинули мене в мене тут нещодавно лінкою на одну вельми цікаву штуку. Ця штука – відетренинг “Харизма лідера у бізнесі. Імідж та містика, психологія та влада» товариша Гандапаса (я так зрозумів, що він досить популярний автор курсів та посібників у цій сфері). Але цікавість його не у власне тематиці та її розкритті. Насправді подача матеріалу місцями йде в дещо специфічній манері: мені особисто чомусь було схоже на різні на псевдонаукові передачі, що трохи дратувало. А оскільки мені про подібний тренінг ще ранувато думати, то хотів уже кинути перегляд як дійшов до частини, де вже просто прикипів до екрану. Мій світогляд багато чого запозичив із ніцшеанства та ЛаВеївського сатанізму, а тут у відику Гандапас починає виписувати в дві колонки характерні риси “землян” та “іншопланетян” проводячи паралель із “Трудно быть богом” Стругацьких і при цьому в колонці “землян” вийшов десь так відсотків на 80 сатаніст Там навіть риторика та обгрунтування людських якостей схоже на твори ЛаВея чи статті Варракса. Так що мені було вельми цікаво послухати, що і вам рекомендую. Ось самі цікаві фрагменти звідти. Для затравки: “Люди та боги”, інше під катом.
Чим вимірюється життя?
Сьогодні заради цікавості зайшов на сайт присвячений Брюсу МакЛарену (wiki). Справа в тому, що McLaren, команда яку він заснував, – це моя улюблена команда в Формулі 1 і сьогодні вони вшановували пам’ять свого засновника, який 2-го червня 1970-го року у 32 роки загинув під час тестування нової машини. Та написати цей допис мене змусив не цей факт, а те, що лазячи по сайту мну наштовхнувся на одну фразу Брюса, яку він свого часу присвятив своєму напарнику (що теж розбився) і яка однаково підходить йому також, але найголовніше, що вона насправді відображає словами мої власні думки, які я раніше просто не міг оформити в словесну форму, а тут це звучить гарно і ледь не поетично. Хоч цей переклад і не дослівний, але я намагався передати суть так, як я її розумію.
“Робити щось гарно – дуже важливо, настільки важливо, що намагання зробити щось якнайкраще, навіть якщо це веде до смерті, не є безумством. Не використовувати власні здібності – це марнотратство життя, бо я вірю, що воно вимірюється досягненнями а не самими лише роками.”