Наш похід тривав шість днів. В перший день ми з села Чорна Тиса пробрались до озера Ворожеска. По дорозі проходили через полонину, де затарились смачнющим свіжим молоком, а також прйшли через чарівний, ну майже таки ельфійський, ліс із найгарнішою ковдрою з моху яку я колись бачив. Стежку по якій ми йшли кожні 10-20 метрів перетинали маленькі струмочки. Також на привалах ми постійно ганяли у ліс частувати чорницею. На озері Ворожеска нас взагалі чекав гарний сюрприз: там паслося стадо коней (поки вони влітку не потрібні на хазяйстві – їх виганяють в гори на пасовище і вони там самі собі живуть). Саме озеро – крижане, хоч, ІМХО, і не настільки як Несамовите. На другий день ми побували також на озерах Апшинець (здається, але в назві не впевнений) та Догяска (прямо під однойменною горою). Третій день ми майже весь пройшли в тумані. Гору Стіг обійшли по траверсу (аби не погода – можливо варто було б залізти, бо я з неї взимку на лижах катався – цікаво було б на неї взітку подивитись ^_^), видерлись на Близницю (на Великій Близниці заодно пообідали) та спустились зі Свидовецького хребта. Під кінець спуску нас накрила злива і на наше щастя ми якраз підійшлми до колибки лісників. Вона була зачинена, але якісь не свідомі туристи до нас вибили там вікно Та ми вирішили все-таки цим скористатись і залізли туди сховатись від дощу. Там також була маленька грубка на якій можна було зготувати вечерю та сніданок, а повітря в колибці настільки прогрівалось, що речі сохли дуже швидко. На наступний день ми остаточно спустились із хребта, пройшли мальовниче село Кваси, де набрали смачної мінеральної води (на жаль, вона швидко видихалась – і вже під кінець дня не так смакувала як із самого початку), та дуже близько підійшли до Чорногірського хребта і заночували в кемпінгу (там нас під кінець дня знову застав дощ і із-за специфічної поверхні довелося рити навколо палатки дренажну систему ). Передостанній день був самий пригодницький і цікавий. Ми без проблем піднялися на Петрос (там був дуже пологий схил), спустилися з нього, на перемичці між ним і Говерлою пообідали і вирушили в сторону останньої, як нас накрила злива з градом. Це було щось. Обувка змокла хвилини за дві, мої бєрци стали важчими десь так рази в три і по дорозі не було нічого, що могло б послугувати укриттям. Тільки ми дійшли до кордону лісників – град вщух і виглянуло привітне сонце. Біля каплички неподалік ми зупинилися позливати воду із взуття та викрутити шкарпетки, і тільки ми вирушили в дорогу – злива розпочалася знову. На підході до Говерли думали пересидіти у придорожній колибці, але там уже було стільки народу, що ми вирішили не спинятись і просто йти до кінця. На Говерлі виявилося дуже людно і галасливо Виповзши наверх ми чхали й плювались, бо це було схоже на АйПетрі тільки без кафешок Зате краєвиди були дуже гарні: внизу по долинках стелився туман, це було дуже гарно. Якби ще сонце, а не хмари зверху… Тут зі сторони Чорногори знову почала насуватись хмара і всіх туристів, в тому числі і нас, з вершини як вітром здуло – і ми перестрибуючи з каменя на камінь понеслись вниз в сторону Заросляка. Ми мали спинитись на по дорозі до нього на рівній галявині, щоб вранці піти на водоспади, але по дорозі хтось помітив стежку яка звертала до водоспадів і ми вирішили ризикнути пройти по ній. Це було весело, бо ця стежка дуже заросла і гілля постійно чіплялося за дощовик та дряпало ноги (ми всі йшли у шортах ). Перед долинкою, куди спускався водоспад – взагалі довелося продиратись майже навкарачки допомогаючи один одному проштовхувати рюкзаки що чіплялись за гілля Зате ми були винагороджені – стали прямо під водоспадами, в місці з чудовим краєвидом та… чорнично-малиновим раєм На ранок наступного дня ми зганяли на самі водоспади пофотографувати і спустилися до бази Заросляк, де нас мав забрати автобус до Івано-Франківська.

Ну і власне найкращі фото з того, що зараз оброблені:

Весь альбом “Карпати 2010. Свидовець” на Флікрі, або у вигляді слайдшоу.

Під катом ще кілька…

Young Timber Wolf, Trans-Labrador Highway (east of Churchill Falls), originally uploaded by Richard McGuire.

Каваїіі… Моя улюблена порода істот.

Блін, хочу в якийсь заповідник теж диких звірів пофоткати, правда перед цим треба буде взяти скло нормальне (на наступний рік пускаю слюні на Canon EF 70-200mm f/4.0 L USM, але не знаю чи вистачить грошей на VR-версію, чи доведеться брати простий). А ще дивився на ціни екскурсій по Асканії-Нові – по-моєму це шара, думаю можна буде навіть в цьому році вибратись. Щоправда вовчиків там нема… Вони “… повсемеместно истреблены … последний в 1954″ :’-( Тому за вовками я колись-таки поїду в Йєлоустоун.

На вході в парк бажаючих покататись чекає ось такий веселий тракторовоз

Алейками парку…

Комплекс “Руїни” та Дзеркальний ствок з лебедями та водоспадом

Китайський місток

Статуї

Зробив з них ч/б – так гарніше вийшло.

Всі фото з нашої Першотравневої веловилазки ось тут, або у вигляді слайдшоу.

Повертались додому через Троєщину – там заскочили в магазин купити морозива та води і поки жерли морозиво до нас підійшли два гопніки та запропонували купити “пижжений” (вони самі зізналися ) USB-модем від People.Net і ще якийсь дріб’язок. Отака комерція серед біла дня.

А додому я тоді приїхав по-перше напівмертвий, бо погано поснідав вранці, а по-друге, став палким прихильником Greenpeace та всякого роду гібридів та електродвигунів, бо їхати за цими тракторами по бульвару Перова – це був повний аут. Коли ходиш пішки і близько не відчуваєш наскільки стиснене повітря на дорозі, бо пішохід по-перше, іде трохи далі від дороги, а по-друге він практично не навантажує себе фізично, а той час як на велі, особливо коли ти вже і без того стомлений, на рахунку ледь не кожна молекула кисню, якого на дорозі практично нема. І якщо за легковушками ще нічого, можна їхати, то коли я двічі було стояв на світлофорі за Боданами – це капець, думав зараз з місця не зрушу. Потім вже виїхавши на Русанівську набережну та Наддніпрянське шосе стало набагато легше, бо машин там було 3-5 разів менше, а сама дорога ширша, плюс вода все-таки поруч.

Але на цьому мої фото вихідні не закінчились, бо я ще в неділю витягнув батьків до нашого білоцерківського парку “Олександрія”, так що буде ще один фотозвіт, але коли я пообробляю трохи фоток.

Тепер трохи про сам парк. Навідатись туди я збирався ще наприкінці літа минулого року, але тоді з фінансами не склалося… Так що надолужував в цьому році. Маю сказати, що сама його ідея шикарна. На мапі нижче ви можете побачити що зрештою має вияти з того парку, коли будівництво завершиться. Це, щоправда, довгобуд – воно розписане на 10 років і зараз фактично готове лише передмістя з ристалищем. Але задумка вельми грандіозна – сподіваюсь у них все вийде.

Ми приїхали туди дещо ранувато, тому до години дня, коли мала початись основна програма вдосталь навештались територією парку. Людей на мій подив було досить мало. Причому якщо вранці ще зрозуміло чому, то помірна кількість людей навіть на початку основної програми мене здивувала. І якщо основній дорозі було порівняно людно, то крок в сторону – за палатки ремісникиків – і вуаля, практично нікого. Знову ж здивування було двояким – коли менше людей лазити там приємніше, а з іншого, відвідуваність фестивалю є лакмусовим папірцем необхідності його розбудови, а скоріш за все ще й одним із джерел фінансування будівництва. Не хотілося б, щоб така ініціатива була загублена.

Атмосфера панувала дуже класна – принаймні п’яту, а то і четверту частину складали власне учасники фестивалю, тому відчуття, коли опиняєшся в оточенні князівської дружини та гарненьких русинок, були дуже і дуже приємними Знаю, це не єдиний і скоріш за все в поточному стані далеко не найкращий в Україні фестиваль пов’язаний з істроичною реконструкцією, але я був на подібному дійстві вперше (давно хотів попасти на щось подібне, але з різних причин пропускав), тому не судіть строго, що я тут дуже емоційно все описуватиму. От… І як завжди в подібних стиуаціях дуже хотілось і самому бути не лише пінгвіном-споглядачем, а повноцінним учасником – мене взагалі-то давно подібні думки тривожили, та вільного часу катастрофічно мало – я тут і так ніяк не можу на тренування по кендо повернутись вже три місяці, але це вже зовсім інша історія…

Прикольна штука була на вході – майданчик для дітей, де постійно проводились якісь естафети, відбувались бої на подушках, тощо. Причому цими забавами не гребували і дорослі Шкода, що не поїхали Фер та Джоллі – будь хоч один з них там впевнений ми б теж пострибали б у мішках із дітьми.

Як і завжди на подібних заходах були ряди з майстрами, де можна було придбати різноманітні рукотворні вироби. Біля однієї з палаток натхненною грою сереньовічних мелодій радували перехожих білоруські музики з гурту Cornucopia. Ми там постояли та прослухали кілька творів. Дуже сподобалось…

Відкриття фесту почалося з танців учасників на ристалищі. Потім було театралізоване дійство про заснування Києва. Дуже сподобалось, але тут я пошкодував, що у мене лише фотик (на якому ще й до всього того сіли аккумулятори), а не відеокамера. Постановка була гарна, ідейна, хоч і багато відвертих сюжетних дурниць було. Але якщо судити все окрім нього, то це було фантастично. Класно передавали образи та символізм.

Ще з виступів запам’ятались кінний театр “Анкор”. Хлопці та дівчата там часом виконували такі трюки, що у мене хололо всредині – коли один хлопець піднімав капелюха з підлоги на повному скаку кінь зайшов трохи невдало – можливо навіть наступив на капелюха замість того, щоб проїхати трохи поруч – і мені на мить здалось, що рука хлопця попала під копита. Але все було гаразд. Взагалі побачивши це наживо розумієш наскільки все-таки складні ці трюки, бо вправи у них не завжди у них виходили – коні все таки не механізми, які підкорюються лише законам фізики. У переві між виступами Анкорівці катали бажаючих на конях, чим скористався і я заодно поспілкувавшись із однією з чарівних вершниць та твердо вирішивши піти вчитись кататись на конях у травні.

Весь альбом “Парк Київська Русь” фоток можна знайти тут, або продивитись його у вигляді слайдшоу.

Сьогодні я вирішив пробігтись по обох ботанічних садах. В старому навіть не діставав фотика, бо по всьому парку хоч і майже не було відвідувачів, але на кожному кроці були по декілька людей, що прибирали доріжки і спіймати гарний кадр без червоної куртки прибиральників було проблематично. Цвітучі магнолії вони взагалі обступили ледь не колом, тому там я просто пробігся в своє задоволення. Фотика я дістав лише в парку Шевченка. Там було гарно – мені подобається блиск і колір мокрих вимощених доріжок, над якими майорить соковита зелень кущів, а над цим всим сіре похмуре небо. Але фотки все одно не вийшли – треба було клацати трохи на інших налаштуваннях, та і об’єктив мій не для такого роду фоток призначений.

Далі я проїхався до нового ботанічного. Людей там було очікувано дуже мало, але все ж не настільки мало, наскільки мені хотілося б. І все ж знайти тиху та безлюдну стежинку для того, аби поблукати трохи навмання було досить просто. Цвіт магнолій мені сьогодні не дуже сподобався. Хоча можливо це із-за погоди – всі минулі роки я був там у більш ясні дні, а фоткати квіти та малнькі листки на фоні блакитного неба набагато приємніше, ніж на блідо-молочному та хмарному. Плюс з усіх магнолій розпустилася лише біла.

До речі, це була перша піддощова фотографія з Кеноном. Сподіваюсь, що ми з ним переживемо ще більше подорожей та пригод, аніж з Фуджиком

Повертаючись додому я вже майже розклав свої думки по поличках і зрозумів чого цілий день кішки душу скребли. Кілька років тому мну в своїй фортеці швиденько вибудував одну оборонну стіну навпроти гарної та стрімкої річки і потім роками спокійно сидів у її затінку не маючи клопоту лише зрідка перевіряючи надійність та підкріплюючи. Одного разу необхідність у ній майже відпала, оскільки русло ріки змінилося і тому мну перестав проводити ремонти, від чого стіна трохи розвалякалась. Пройшло кілька місяців і стіну довелось нашвидкоруч знову відбудовувати та укріплювати. Здавалося, що все просто повернулося на свої місця. Але схоже, що безтурботне літо приспало пильність і взимку я навіть не помітив, що в стіні з’явилися шпарини і через них потекла вода. Лише чи то вчора ввечері повернувшись додому, чи то вже сьогодні вранці зрозумів, що сиджу в ній по пояс. Підійшовши до стіни я побачив купу пробоїн через які просто фонтанувала вода. Деякі з них виявилося складно залатати – думки дивним чином чіплялись за якісь примарні згадки в пам’яті, яким вони приписували більше значення, аніж вони мали насправді, а може і взагалі щось вигадане. Та заліпити шпарини було ще просто, а от вихлюпувати воду що вже натекла і чого я свого часу так боявся…

Бажаю бути завжди гарними, щоб навіть накрасивіші квіти не йшли ні в яке порівняння з вашою красою, щоб життя було сповнене радості та тепла і ніякі негаразди та сніг навколо не могли їх згасити. Зі святом! І, до речі, все ще діє старий лінк на цю невеличку флікрову привітальну листівку.

А щодо фото… Це я майже випадково потрапив до оранжереї ботанічного у суботу, а там зараз якраз цвітуть азалії, камелії та орхідеї, і трохи відвів свою фотодушу. До речі, відкрита вона буде до 24-го квітня, вхід всього 10 грн., так що небайдужим до квітів або принаймні їх фотографій раджу відвідати Ось ще трохи цієї квітучої краси:

P.S. І так, я теж приймаю вітання (звісно, геть не з 8-м березня ) і будь-ласка, ну будь-ласочка щиро побажайте мені, щоб він мені і лише мені прослугував принаймні стільки ж років, скільки колишній тижнів

Horo the Wise cosplay, originally uploaded by Wolfhowl.

Ще на початку жовтня занесло мене якось на “Другий Всеукраїнський фестиваль японської анімації”, я там нафоткав всякого і навіть збирався викласти якусь подобу фотозвіту, але більшість фоток були не дуже вдалими та плюс лінощі і мну забив на кілька місяців. А це хотів в Лайтрумі спробувати одну фішку, то треба були фотки для експериментів. От під руку і попались ці фото з фесту.

Так що вашій увазі шикарний косплей Богині Хоро Мудрої і просто дуже красива дівчина. На жаль, повноростові фотки, що фоткались у залі, не піддаються обробці. Ну, в сенсі, що спробувати витягти з них хоч якусь естетичну цінність як фотографії важкувато із-за високого ISO на якому воно знімалося. Але повірте на слово костюмчик дуже гарний. Ну а те, що дівчинка гарненька – то і так очевидно по фото вище

Ще пара фоток оброблених нашвидкоруч (суто щоб оцінити костюмчик ):

Лише кілька прикладів: