Подорожі
Карпати 2010: Свидовець, Петрос та Говерла
В неділю мну повернувся із чергового походу. Цього року в мене їх вже було два, сподіваюсь традиція продовжиться і в наступному 
Так як Чорногірський хребет ми вже пройшли в 2007-му, то цього разу для подорожі був вибраний Свидовецький. Гори там низькіші і не такі колоритні, але які ж там озера… ^_^ Цього разу з різних причин йшли з провідником. Окрім того, що він чудово знав ті місця і ми завжди знали куди йти, з нас було знято відповідальність за наповнення харчами і коли ми перепаковували рюкзаки були приємно здивовані тим, що вага рюкзаків навіть після перепакування майже не збільшилась. Крім того ми дізнались, що життя в походах без тушонки і консервів таки є! Коротше кажучи, з точки зору досвіду на майбутнє це було дуже добре. Завдяки тому, що рюкзаки були набагато легші аніж зазвичай, ми в перший же день (як і усі наступні) показали які ми сайгаки значно випередивши запланований час. Завдяки цьому у нас було набагато більше часу на привалах (наприклад, на озерах ми могли вдосталь накупатися, а проходячи полонини – постійно закупати свіжого молочка), а також на фотки. Наша швидкість укупі з тим, що ніхто з нас не скиглив і не вередував по дорозі видно переконали Андрія (нашого провідника), що з нами можна відважитись і на схід з маршруту – так ми ввечері передостаннього дня попали на говерлянські водоспади – місце звідки починаєтсья річка Прут. Як він потім казав, це у них дуже нечаста практика, коли групу ведуть не по запланованому маршруту, бо Андрій сам на водоспадах був лише один раз і то в листопаді, коли там вже був сніг. Коротко про маршрут та інші фото – під катом, а ось вам ранкова краса озера Ворожеска:
Невдалий, але гарний велопохід
Щойно повернувся з невдалого велопоходу. Невдалого, бо планували ми при гарному збігові обставин покататись два дні, виїхавши з ночівлею в Пархомівку володарського району київської області. Чи точніше ми збирались з Вітьком, моїм другом і колишнім однокласником, спочатку з’їздити в Пирогово, бо за 6.5 років, які ми вже пробули в Києві ми там жодного разу ще не були, а потім вдень поїхати електричкою до Білої Церкви, де і мала бути відправна точка власне походу. Насправді нас мало бути принаймні троє, але, всі інші знайомі, кому пропонували поїздку з тих чи інших причин не змогли. Як неважко здогадатись, частину планів, які були пов’язані з виїздом за Київ було анульовано. Роз’їхатись по домах було вирішено із-за мого браку практики і хвізичних кондицій – мну, на жаль, ще не готовий до довгих вилазок. Але про все потроху… Примітка: люди, які багато часу проводять у велосипедному сідлі можуть подальший опис цуценячого щастя і скавчання від невдач від невеликої веловилазки не читати, бо це, як я вже писав якось раніше, мої перші нормальні спроби осідлати велосипед, поки що зі змінним успіхом – я і досі роблю достобіса помилок, але і прогрес теж помітний 
Покатушно-вихідневе…
Хоча основна тематика допису трохи інша, я зроблю спочатку невеликий відступ і захоплю ще події, які відбулися в четвер. Справа в тому, що ми витягали нашого друга, у якого був у п’ятницю день народження на пиво в “Докер”, що на Богатирській. Причому витягали з пригодами, бо по-перше, хотіли зробити сюрприз, а по-друге, хотіли уникнути компанії його дівчини і просто випити пива в нашій старій добрій чоловічій компанії, тому до самого останнього моменту сам іменинник думав, що їде допомагати Карасю привезти новий диван 
От. А посиділи гарно… Офіціантка ще й на вухо Ігорю сказала, що це у неї вперше на очах стільки пива замовили та випили – типу раніше максимум набирали 21 келих, а ми умудрились майже вдвічі перевиконати рекорд – 36 темних(!) Ньюкаслів (по шість на брата) фактично без якої б то не було закуски (по одній її порції з самого-самого початку – то не рахується). До речі, пиво кльове: п’ється гарно і на ранок майже не сушило, а голова практично не боліла… Та в той же час стан принаймні у мене практично цілий день якийсь такий дивний був, ніби ще досі трохи п’яний. Коротше кажучи, ми ще й колективно вирішили, що йти після такого на роботу – моветон і дружно “захворіли”… Так от до чого то я? Вихідні у мене фактично почалися ще у п’ятницю, але стан був такий, що взятись щось робити – нереально…
А на суботу у нас з Вітьком були заплановані велосипедні покатушки. Спочатку хотіли поїхати у парк Дружби Народів, але потім передумали і поїхали у Вишгород. Особливу пікантність нашій вилазці надає те, це фактично мій перший в житті веловиїзд. Тобто: я на велосипеді їжджу дуже погано і за сьогодні проїхав принаймні вдвічі більше, аніж за все своє попереднє життя 
Але, чорт забирай, мені сподобалось. Тут ще велика подяка Вітьку, по-перше, за те що витягнув мене в цю поїздку, а по-друге, що всю її терпів мене Бо так як я ще не те щоб їжджу, а скоріше просто тримаю рівновагу, я принципово уникав виїзду на дорогу і тому ми за цей день дуже багато їздили збоку від дороги і по багнюці (то ще нічого) і по мерзлій рихлій землі (а це тупо задниця), і по снігу з льодом (складно, зате найбільш весело, коли це подалі від машин та людей). Плюс так як у мене взагалі не страшенно погано виходить заїжджати на бордюр, то аби уникнути неприємностей коли нам потрібно було перейти дорогу мну це робив пішки – на всяк випадок… 
Ну, це все передмова, а власне подорож розписано нижче. Але для тих, кому ліньки читати і може задовольниться маршрутом на Google Maps та фотками, то може відкрити опис подорожі на Every Trail.
Read the rest of this entry »
Друзі туриста-ITшника
Спочатку я хотів лише описати один цікавий туристам і мандрівникам стартап, але потім подумав і вирішив взяти ширше та зробити огляд сайтів та засобів, що стануть в нагоді подібним мені любителям ходити в походи з рюкзаком за плечима, або просто мандрувати містами. Отож як якщо вам цікаво як сучасні інформаційні технології можуть допомогти мандрівникам і туристам, ласкаво прошу.
Read the rest of this entry »
Суботній автотур (Канів, Моринці, Будище)
Як я вже писав, запросили мене на вилазку в Канів в кінці позаминулого тижня, а як воно то все пройшло і досі не описав 
Отож… Насправді вилазка була не лише в Канів, а взагалі це був цілий автотур тематично пов’язаний з Тарасом Григоровичем (як не як їхали 8-го числа, в переддень його дня народження ). Оскільки місця не знайомі, то керувалися описом туру на сайті Андрія Тичини. І от з цим описом були пов’язані практично всі наші пригоди впродовж цілого дня…