Щоденник
Кінне
І ще трохи похвастаюсь раз уже руки і до блогу дійшли… 
Я ж тут час від часу коли є можливість на вихідних ходжу на заняття по верховій їзді, задоволений як слон. Промчатись галопом верхи на живій істоті, зі своїм характером та поведінкою – це щось фантастичне. На останньому тренуванні пару тижнів тому мій інструктор навіть пофоткав мну, так що ось пруфпіки. Конячку, до речі, звуть Корнет. Він дуже компанійський, не любить їздити сам або спередуи колонни, тому у нас з ним спочатку виникали непорозуміння – він мене не слухався, але коли по дорозі з’явились його чотириногі дружбани, то став слухнянішим. Хоч і не завжди: на першому пробігу галопом при моїй спробі скинути швидкість – він мабуть помітивши мою тимчасову слабкість зробив все навпаки, став ще більше розганятись, але мну втримався та насолоджувався скаженою (принаймні як для мене на той момент) швидкістю з якою він мене ніс.
Під катом ще кілька…
Read the rest of this entry »
Трипільське Коло 2010: Вогонь
За півтори години відправлюсь на сабж. Палатку цього разу вирішив не брати, хоча судячи по погоді – можливо і дарма, але враховуючи, що ночуватиму лише одну ніч (в суботу ввечері вже повернутаюсь), а рюкзака з лахміттям мені буде де пристроїти, то сподіваюсь, що нічний кінозал буде сухий І без неприємних ексцесів як минулого разу :-/ Зате тепер з власним нормальним фотиком, тому має бути купа фоток. Сподіваюсь навіть гарних
От… До речі, по лайнапу враження суперечливі: з одного боку там буде Піккардійська Терція, яку я таким чином почую вдруге за останні 3 місяці (танцює дикий танець), плюс там знову буде буде АтмАсфера, але… Нема Рун та Тіні Сонця :’-(
P.S. Повертаюся я завчасно бо хочу хоч трохи зачепити виступ своїх кендошників у парку Дружби народів – там відбудеться фінал літнього кубку Київської Федерації Кендо. Я б там теж прийняв би участь (але правду кажучи після довгого неходження на тренування у фінальну частину я б навряд потрапив) Але як назло робота, довбаний реліз, та око як назло двічі за місяць посварилося з контактною лінзою і в результаті за місяць був лиш на двох тренуваннях 
Але Принаймні пофоткаю і вам рекомендую завітати на вогник 
UPD (неділя): Повернувся щасливий і сповенений вражень. Фотки будуть за день-два окремим постом
Підводна колія
Згадалось просто… Колись давно, коли я вперше подивився “Сен та Чіхіро в полоні у духів” (більш відомий в наших краях та буржуїв як “Віднесені привидами”/”Spirited away”), то була там одна сцена, яка навік закарбувалась у пам’яті. Як зараз згадую, що в день перегляду засинаючи ввечері мені ввижалася водна гладь, платформа, що стирчить посеред цього моря, і трамвай, що їде розсікаючи хвилі по зануреній у воду колії. І на наступного дня, і кілька днів потому… І цей епізод створював якесь дивне, але дуже приємне відчуття. За вже більш ніж п’ять років від нього залишилась лиш примарна згадка, але і досі, коли мова заходить про якісь незрозумілі, але приємні кадри у кінематографі/анімації, то я завжди згадую цей фрагмент.
І все б нічого – я створіння дивакувате, але… я не один такий, дале-е-е-еко не один. Тоді ж давно лазячи по форумах я пам’ятаю, що неодноразово читав відгуки саме про цей епізод. От і сьогодні мну знову про нього Льоха нагадав. Так мені стало цікаво, може у популярності цього образу є якесь розумне обгрунтнування, а?
P.S. Для тих, хто не в курсі про що мова:
Комікси про кицьку
Суто випадково вчора в ЛайвДжорналі надибав ще один фантастичний комік-стріп: “Янтарная Кошка”. Його робить дівчина із Санкт-Петербурга, причому я так зрозумів, що там вона зображає часто події або думки зі свого власного життя. Намальовано все в кавайному анімешному стилі а-ля манга і якість малюнку мені дуже подобається. Рекомендую для перегляду. Для затравки кілька картинок звідти, які мені сподобалися найбільше (під катом більше):
Чим вимірюється життя?
Сьогодні заради цікавості зайшов на сайт присвячений Брюсу МакЛарену (wiki). Справа в тому, що McLaren, команда яку він заснував, – це моя улюблена команда в Формулі 1 і сьогодні вони вшановували пам’ять свого засновника, який 2-го червня 1970-го року у 32 роки загинув під час тестування нової машини. Та написати цей допис мене змусив не цей факт, а те, що лазячи по сайту мну наштовхнувся на одну фразу Брюса, яку він свого часу присвятив своєму напарнику (що теж розбився) і яка однаково підходить йому також, але найголовніше, що вона насправді відображає словами мої власні думки, які я раніше просто не міг оформити в словесну форму, а тут це звучить гарно і ледь не поетично. Хоч цей переклад і не дослівний, але я намагався передати суть так, як я її розумію.
“Робити щось гарно – дуже важливо, настільки важливо, що намагання зробити щось якнайкраще, навіть якщо це веде до смерті, не є безумством. Не використовувати власні здібності – це марнотратство життя, бо я вірю, що воно вимірюється досягненнями а не самими лише роками.”
Вело-фото вихідні
Нарешті у мене знайшовся час, аби продовжити розпочатий вже майже місяць тому велосезон. Цього разу все було по плану – польотрати півдня у парку “Дружби народів”. Єдине, що було погано – з усією нашої велобратії в суботу вільними були лише JR та я. Кататись в компанії чоловік так 4-5 все-таки веселіше. Але як би то не було, поганяли класно. Хоч і не без прикрих ексцесів (суворий погляд в сторону Роджера). ПДН на вихідних нефігово так підтопило – нас раз по раз зупиняли рівчаки з водою, які ми об’їжджали-об’їжджали, але зрештою дістались аж до Дніпра – і об’їжджати вже не було кудою, тому далі довелося ще двічі брати водні перепони несучи велик на собі 
і один раз по щиколотку, а коли хвиля – то ледь не по коліна у воді (але на велі 
). Справа в тому, що дамбу на півночі парку вода накрила. Спочатку здалося, що води небагато – сантиметри 3-5 і можна нормально проїхати і навіть не захлюпавшись, якщо їхати повільно, але вже за кілька метрів я крутячи педалі діставав ногами воду, а коли порівнявся з АвтоВАЗом, що їхав назустріч та підніміав ще +20 см хвилі, то я вже думав, що мене ще чого доброго змиє з дамби нафіг, бо від першої хвилі моє переднє колесо з’їхало вбік сантиметів на 30. Якби я не перекинув вагу на переднє колесо та отримав би в бік ще 2-3 такі хвилі, то крутив би педалі вже під дамбою Але було весело. Правда, потім прийшлося ще більше години сохнути та вели змащувати. А ще я потренувався в роботі з рефлектором на рухомих об’єктах намагаючись підловити Андрюху в стрибку, але зрозумів, що 60см рефлектор для подібних цілей – це замало, треба буде замовляти на eBay ще принаймні 110см.
Всі фото з нашої Першотравневої веловилазки ось тут, або у вигляді слайдшоу.
Повертались додому через Троєщину – там заскочили в магазин купити морозива та води і поки жерли морозиво до нас підійшли два гопніки та запропонували купити “пижжений” (вони самі зізналися ) USB-модем від People.Net і ще якийсь дріб’язок. Отака комерція серед біла дня.
А додому я тоді приїхав по-перше напівмертвий, бо погано поснідав вранці, а по-друге, став палким прихильником Greenpeace та всякого роду гібридів та електродвигунів, бо їхати за цими тракторами по бульвару Перова – це був повний аут. Коли ходиш пішки і близько не відчуваєш наскільки стиснене повітря на дорозі, бо пішохід по-перше, іде трохи далі від дороги, а по-друге він практично не навантажує себе фізично, а той час як на велі, особливо коли ти вже і без того стомлений, на рахунку ледь не кожна молекула кисню, якого на дорозі практично нема. І якщо за легковушками ще нічого, можна їхати, то коли я двічі було стояв на світлофорі за Боданами – це капець, думав зараз з місця не зрушу. Потім вже виїхавши на Русанівську набережну та Наддніпрянське шосе стало набагато легше, бо машин там було 3-5 разів менше, а сама дорога ширша, плюс вода все-таки поруч.
Але на цьому мої фото вихідні не закінчились, бо я ще в неділю витягнув батьків до нашого білоцерківського парку “Олександрія”, так що буде ще один фотозвіт, але коли я пообробляю трохи фоток.
“Парк Київська Русь”
Тепер розповім трохи про другий пункт моїх суботніх пригод (хоча в хронологічному порядку він був перший). У подорожі до села Копачів Обухівського району, коло якого власне і розташовано “Парк Київська Русь”, і півдня лазання по ньому компанію мені склали RST зі своєю одногрупницею, які, на щастя, були більш пристосованими до вилазки в суботу порівняно зі мною, бо я поспіхом вискакуючи з дому геть забув і парасольку, і пончо (плащ-палатку), тому вони мене двічі рятували від зливи: один раз ще на Видубичах, звідки курсують автобуси до парку та один раз вже на місці, за що їм величезна подяка.
Тепер трохи про сам парк. Навідатись туди я збирався ще наприкінці літа минулого року, але тоді з фінансами не склалося… Так що надолужував в цьому році. Маю сказати, що сама його ідея шикарна. На мапі нижче ви можете побачити що зрештою має вияти з того парку, коли будівництво завершиться. Це, щоправда, довгобуд – воно розписане на 10 років і зараз фактично готове лише передмістя з ристалищем. Але задумка вельми грандіозна – сподіваюсь у них все вийде.
Ми приїхали туди дещо ранувато, тому до години дня, коли мала початись основна програма вдосталь навештались територією парку. Людей на мій подив було досить мало. Причому якщо вранці ще зрозуміло чому, то помірна кількість людей навіть на початку основної програми мене здивувала. І якщо основній дорозі було порівняно людно, то крок в сторону – за палатки ремісникиків – і вуаля, практично нікого. Знову ж здивування було двояким – коли менше людей лазити там приємніше, а з іншого, відвідуваність фестивалю є лакмусовим папірцем необхідності його розбудови, а скоріш за все ще й одним із джерел фінансування будівництва. Не хотілося б, щоб така ініціатива була загублена.
It’s been a hard day’s morning…
Нарешті я можу лягти дрихнути (чим негайно і скористаюсь) після рівно 24 годин на ногах. Вчора цілий день був в на 3-му відкритті парку “Київська Русь”, а потім цілу ніч дивився хранцузькі короткометражки. Вражень і звідти і звідти море, але писати зараз несила. Цю замітку залишаю як обіцянку собі ж скоро описати і те і інше, а то лінуюсь багато останнім часом. От…
Дощова фотопрогулянка навмання
Якась у мене вже погана традиція стала, що наступний день після дня, що приносить масу позитиву, завжди виявляється вельми похмурим. Вчора на роботі ввечері повеселились досхочу, а сьогодні практично на рівному місці день з самого ранку був не дуже, хоч нічого такого і не відбулось. Вранці з другом були заклопотані закупкою харчів на завтрашню вилазку, тому не особливо переймався поганим настроєм, але потім, коли все було зроблено мну вирішив прогулятись Києвом (я завбачливо вибрав той рюкзак, що був з фотоапаратом ). Загалом таку погоду як сьогодні я не дуже полюбляю – мені більше до душі сонце і теплий вітер, але сьогоднішня погода з неприємним холодним дощиком та рвучким вітром і мій настрій дивним чином пасували одне одному, тому крокуючи містом я навіть відчував себе в своїй тарілці. Фоткав я безцільно і шопопало, але саме “клац-клац-клац” спуску затвору чомусь піднімало мені настрій.
Дівчатам з найкращими побажаннями
Бажаю бути завжди гарними, щоб навіть накрасивіші квіти не йшли ні в яке порівняння з вашою красою, щоб життя було сповнене радості та тепла і ніякі негаразди та сніг навколо не могли їх згасити. Зі святом! І, до речі, все ще діє старий лінк на цю невеличку флікрову привітальну листівку.
А щодо фото… Це я майже випадково потрапив до оранжереї ботанічного у суботу, а там зараз якраз цвітуть азалії, камелії та орхідеї, і трохи відвів свою фотодушу. До речі, відкрита вона буде до 24-го квітня, вхід всього 10 грн., так що небайдужим до квітів або принаймні їх фотографій раджу відвідати Ось ще трохи цієї квітучої краси:
P.S. І так, я теж приймаю вітання (звісно, геть не з 8-м березня ) і будь-ласка, ну будь-ласочка щиро побажайте мені, щоб він мені і лише мені прослугував принаймні стільки ж років, скільки колишній тижнів 