Щоденник
Кендо на Країні мрій
Отож, всім зацікавленим і не дуже хочу повідомити, що Київська федерація кендо буде робити показовий виступ на цьогорічній “Країні мрій” 27-го червня. Судячи з програми фестивалю, відбуватиметься це все в 15-00 по 16-00 на так званій галявині “Ярило” - там де братство козацького бойового звичаю “Спас” влаштовуватиме різноманітні конкурси і виступи. Ласкаво просимо подивитись що воно таке на власні очі 
До речі, якщо до суботи нічого не зміниться, то серед представників КФК буду і я.
До речі, коли минулого року там Курокі-сенсей робив показовий виступ з іайдо я ще подумав, що прикольно було б, аби на наступній “Країні мрій” і ми там виступили - і ось 
Так що не проґавте - має бути цікаво.
Кіт у чоботях… :)
Просто не можу не поділитися цим кавайним створінням. Це фото зробив мій друг (каже, що згодом викладе більше з цієї “фотосесії”).
Google datastore sucks…
Ну, не так щоб взагалі, але сьогодні сівши після півторатижневої перерви (співбесіди і все таке) за згаданий нещодавно новий веб-проект остаточно зрозумів, що для моєї задачі воно абсолютно не підходить. Google App Engine - непогана штука, але для простих проектів типу того ж Jaiku. У мене ж структура даних досить насичена відношеннями many-to-many та ще й має велику ієрархічну структуру, яку легко можна описати засобами Datastore, але працювати практично нереально із-за відсутності хоча б якоїсь подоби join’ів. Плюс до того, я під час написання минулого проекту на Django став вельми балуваним і те, що тут інтеграція з цим фреймворком через дупу і з купою обмежень мене кумарить. Сама робота полягає більше в тому як так ви**нутись, щоб хоч якось отримати отримати в Datastore те, що за допомогою Django Models робиться в один рядок. Коротше кажучи, мну вирішив вибиратись з цього болота, поки не пізно. Буду портувати те, що понаписував на нормальну Джангу. Сподіваюсь, на наступному тижні буде достатньо вільного часу і я встигну до кінця місяця швиденьку портувати код. Потім проект розгорну на тому ж хостингу, де і цей блог. Щойно перевірив: воно чудово працює і через mod_python, так що поки буду розробляти можна навіть не доплачувати за FastCGI (правда треба буде не забути сам хостинг проплатити, а то це, здається, останній місяць). Отаке… :-/
Потроху про різне
Щось писальна муза мене знову покинула (або це негативний вплив клятого Твітера ) і це при тому, що останні пара тижнів були вельми насичені різноманітними приємними і не дуже подіями. Тож щоб розім’яти пальці та трохи самому привести думки до ладу (на папері чи екрані вони набагато чіткіші, аніж коли живуть лише в голові) вирішив зробити такі собі підсумки…
Read the rest of this entry »
Веловихідні. Продовження…
Зализавши трохи поранення та перепочивши після суботньої веловилазки недільним вечером мну поїхав з Джоллі та Фером за квитками до Криму де в середині травня у нас заплановано тижневий туристичний похід Бахчисарай - Ялта. Квитки були успішно взяті, а під час посиденьок після покупки ми вирішили в понеділок вибратися знову на великах. Мда… Суботні покатушки були лише тінню того, що мені довелося витримати в понеділок. Знову переїзд через дурний південний міст, зустріч з Джоллі на Видубичах, та з Сашком в парку неподалік, обід бутербродами в безлюдному мальовничому місці на Трухановому, парк Дружби Народів, Десна, Троєщина і моторошна дорога додому (величезна дяка Сашку, що довів мене майже до метро Позняки - я з Троєщини і до того місця майже невідступно висів у нього на колесі бо їхати по тих дорогах - це звіздєц). Загалом намотав за показами велокомпа 59,8 км. Передні гальма підтягнули - тепер велик принаймні веде себе прогнозовано Найкращі враження від вчорашніх покатушок - це від місцини на північ від парку Дружби Народів - там просто велосипедний рай (принаймні для тих, у кого велосипеди cross-country) - можна класно польотрати на рівчаках та вибоїнах і пейзажі там гарні: поля, дерева, вода… Ех… Якщо плани не зміняться - на наступних вихідних треба буде ще кудись вибратись.
P.S. А ще я з цього тижня на роботі вже типу як тім-лід… Цікаво буде. Більше відповідальності і новий досвід.
Невдалий, але гарний велопохід
Щойно повернувся з невдалого велопоходу. Невдалого, бо планували ми при гарному збігові обставин покататись два дні, виїхавши з ночівлею в Пархомівку володарського району київської області. Чи точніше ми збирались з Вітьком, моїм другом і колишнім однокласником, спочатку з’їздити в Пирогово, бо за 6.5 років, які ми вже пробули в Києві ми там жодного разу ще не були, а потім вдень поїхати електричкою до Білої Церкви, де і мала бути відправна точка власне походу. Насправді нас мало бути принаймні троє, але, всі інші знайомі, кому пропонували поїздку з тих чи інших причин не змогли. Як неважко здогадатись, частину планів, які були пов’язані з виїздом за Київ було анульовано. Роз’їхатись по домах було вирішено із-за мого браку практики і хвізичних кондицій - мну, на жаль, ще не готовий до довгих вилазок. Але про все потроху… Примітка: люди, які багато часу проводять у велосипедному сідлі можуть подальший опис цуценячого щастя і скавчання від невдач від невеликої веловилазки не читати, бо це, як я вже писав якось раніше, мої перші нормальні спроби осідлати велосипед, поки що зі змінним успіхом - я і досі роблю достобіса помилок, але і прогрес теж помітний 
Цікава статистика і контакт без слів
Кинутий сьогодні в корпоративну конфу лінк на цю картинку мене сьогодні дуже потішив. Цікаво, правда, як рахувались числа.
Ну і раз вже пішла така тема з картинками, то ще одна, яка у Френдфіді сьогодні проскочила:
Про картини
'Коли щастя приходить в сутінки'
© Каламєєць Надія.
По дорозі на роботу сьогодні вирішив таки відвідати міні-виставку фотокопій картин Надюхи, однієї з моїх так би мовити сестер по зброї (шінаю). Впродовж тижня все не було часу, а сьогодні останній день експозиції і тому хоч здоровий глузд казав взяти лікарняний і відлежатись, трудоголізм та обіцянка відвідати виставку перемогли і мну шмаркаючи зібрав речі та почесав до метро.
Виставка, на щастя, була мені якраз по дорозі: вона проходить на 15-му поверху (ліфт не шукав - піднімався пішки, це звіздєц) педагогічного університету ім. Драгоманова (вул. Тургенівська 8/14). В самій експозиції близько 15 картин, деякі з них я вже бачив в електронному вигляді (є на Deviantart), але це геть не те, нема чогось незримого, що відчувається навіть у фотокопії, але відсутнє чи не помітне на моніторі. В якому стилі вони намальовані - можете судити з картинки справа. Як сьогодні виявилося, мені особисто така манера виконання дуже до вподоби. Треба буде фотокопії двох картин, які мені найбільше сподобались попросити Самій художниці бажаю натхнення, нових гарних та цікавих робіт і справжнього визнання.
Війни з ISP
В суботу Годен Телеком (чи то пак вже Білайн) пішов лісом. Такого відношення до клієнтів я ще не зустрічав. Одразу після переїзду подав заявку на підключення Інтернету. Написано було, що впродовж 2-3 днів передзвонять. Не передзвонили. Я протупив і відправив ще одну. На наступний день передзвонила якась тітонька і спитала чи я збираюсь проводити два Інтернет-канали. Сказав, що ні і друга заявка була помилковою. Тітонька сказала, що скоро зателефонують з відділу підключення. Ноута у мене тоді ще не було, тому я особливо не кіпішував, що не передзвонили. З моменту розмови пройшов тиждень, у мене вже з’явився ноут і я подзвонив в Білайнівський супорт і чемно пояснив ситуацію. Там сказали, що дадуть копняка повідомлять відділу підключення і ті за пару днів передзвонять. Пройшло ще три дні, знову дзвоню в супорт, пояснюю ситуацію, знову кажуть, що впродовж двох днів передзвонять. Пройшло ще два дні і зрозумів, що час комусь “смугастому” піти самі знаєте куди. Якого біса це я ще маю ганяти за провайдером, коли це вони мені мають дупу лизати, аби я підключився до них, а не до когось іншого? В суботу гроші пішли в IpNet. Тариф там не набагато гірший, єдине, що у них занадто вже дорогий статичний зовнішній IP (аж 50 грн., хоча ще роки так півтора тому було всього 10), тому поки обійдемося без нього. Термін підключення до 15 днів, хоча, звісно, постараються швидше. Отож в мене ще купа часу передивитись всякого аніме та фільмів, що назбирались на дисках
В сухому залишку: майже три тижні коту під хвіст (якби одразу пішли в айпінет, то вже були б з інетом), неприємний осад і крайнє жахливе ставлення до однієї компанії.
Робочі будні 2
Здається, нарешті доробили те нещастя над яким довелося працювати останні два з половиною тижні. Провтикали дедлайн на 4 дні, але принаймні зараз вже нарешті можна зітхнути з полегшенням. Сподіваюсь, що наступний тиждень буде полегше - треба ж нарешті піти на тренування, а то рюкзак з обладунками біля робочого столу припадає пилом. Переїзд плюс форс-мажор на роботі і виходить, що мну не був на тренуваннях вже рівно три тижні (в мене закрадається підозра, що до атестації в кінці цього місяця мене можуть і не допустити - тут залишилось всього то нічого 
).
А ще у нас на роботі знову реорганізація: відділ розробки софту зараз переживає свої не кращі часи (читай: останнім часом приносить компанії найменше прибутків) і поки перебудовуватиметься процес продажу цього софту від нас відділили купу супутніх відділів і перекинули на більш прибуткові. Взагалі цікавий зараз поділ обов’язків у колишньому віндеві, але про це я розказувати не можу - NDA і все таке 
До речі, ще цікавий факт: якраз незадовго після останньої великої реорганізації звільнили половину співробітників. Хе-хе.
Anyways… Life goes on.