Таке собі...

Підходить до кінця література, яку я взяв з собою почитати додому. Власне кажучи, це те чим я займаюсь весь останній місяць до роботи, після роботи і на вихідних – галопом ліквідую свою безграмотність по купі фронтів. Я навіть перед страшними екзаменами в універі ніколи так не ботанив як зараз. А взагалі, якби не студентська звичка робити все в останній момент, то зараз не прийшлось би дивитись як весна швидко пролітає повз тебе. А все, чорт забирай, нове призначення на роботі (ні, насправді я не жаліюся 😉 ). Мну вже півтора місяці як “senior developer”. Щоправда це не за якісь там особливі заслуги, а просто варіантів не було. І в мене вперше за багато років з’явилася жага до змагання та перемог (до речі, впевнений, що не в останню чергу завдяки кендо, але то геть інша історія…). Ну, в тому сенсі, що я тепер буду відстоювати свою посаду пазурами та іклами. Та для того треба спочатку підігнати свої знання до рівня адекватного ведучом розробнику, бо у мене практичні навички є, а от теорія шкутильгає на обидві ноги. А мені тепер треба і розробляти нормальні архітектурні рішення, і відповідати на питання інших девелоперів та давати їм поради, вести технічні співбесіди (перша моя – це був кошмар, я геть не знав, що питати 😕 ).

Сьогодні от тепер думаю – продовжити читати Дж. Ріхтера з компа (хоч я цього страшенно не люблю) чи влаштувати нарешті собі відпочинок – я давно хотів вибратись в наш білоцерківський парк “Олександрію” пофоткати. Мабуть таки в парк, бо за останній майже місяць я лише два дні не займася робочими чи колоробочими справами у свій вільний час – коли у друзів дні народження були. Але то сумнівний відпочинок, бо останнім часом ніякого задоволення від алкоголю (окрім пива хіба що 🙄 ) я не отримую.

P.S. Пардон за литдибр вище, але це запис радше собі на пам’ять, аніж для когось.