"The final victory has crushed the autumn silence" (c)

Перед тим як перейти до основної теми допису дозволю собі зробити невеличкий ліричний відступ. Ступінь очікування мною того чи іншого гурту легко визначити по часу, коли я беру квитки на їх концерт. На Within Temptation, наприклад, вони з’явились десь за пів року до виступу, а брав я їх менш ніж за місяць (щоправда, ледь знайшов), на Draconian – впродовж перших 2-3 тижнів як вони з’явились (але, з Драконами я не особливо поспішав, бо не думав, що на них прийде багато слухачів), на Haggard я брав квитки в перший тиждень їх появи… Гурт, правда, довелося чекати навіть більше, адже їх туровий автобус попав в Румунії у заметіль і тому концерт перенесли з понеділка на середу. Багато квитків від приїжджих, я впевнений, було здано і зал до виходу гурту на сцену виглядав досить порожнім. Але концерт відбувся… І це було щось.

Почався він як із традиційної солідної затримки (це при тому, що я сам спізнився на 15-20 хвилин), так потім ще й чекали близько години. Добре, що хоч була компанія і за теревенями під сценою час пролетів досить швидко. Я конкретно провтикав, що не заходив на Фростер перед концертом, бо виявилося, що там можна вільно фоткати, а я був без фоторушниці. Але ось гасне світло, чуються перші рядки епічної розповіді з “The Origin”, інтро до останнього альбому Хаггард “Tales of Ithiria”, під дещо мляві спочатку оплески (людей як я вже казав було порівняно небагато) гурт виходить на сцену. Далі вже нема слів – одні емоції. Звук був просто казковий (вже і не пам’ятаю, коли я востаннє в НАУ розрізняв кожен інструмент, а вокальні партії не зашкалювали) Під сольні партії Сюзанни у мене мурашки по тілу пробігали, бо чути – то одне, а от бачити на власні очі як вона витягує оті всі ноти, а потім в паузах ще примудряєтсья пританцьовувати та ментеляти білявим хаєром – то геть інше. Порадувала і чорнява вокалістка (не пам’ятаю імені), в неї дуже класне сопрано, але, на жаль, соло партій було мало… Обидва камерні волісти: Фіффі (тенор) та… ммм… імені не пам’ятаю, баритон, коротше кажучи теж відмінно виконували свої партії і постійно віджигали, а “баритон” ще порадував тим, що був вдягнений у футболку “Rhapsody”. Італієць як не як… 🙂 Клавішниця постійно підскакувала у відсутності власних партій та витанцьовувала по сцені. На Herr Mannelig гітаристи Азіз та Клаудіо спустились до проходу під сценою, де стояла охорона та фоторепортери і грали прямо перед фанами. Було кльово, а на власні очі можна побачити отут:

Herr Mannelig	Per Aspera Ad Astra (fragment)

Дві години концерту проминули в мить ока. За цей час ми ще встигли і поспівати фрагменти з “Heavenly Damnation” та “Final Victory”, нахлопатись в долоні та накричатись. Звісно, був і вихід “на біс”. Публіка теж порадувала. Востаннє я бачив щоб така невелика кількість народу здіймала стільки галасу – це на концерті Rage два роки тому. Завдяки такій самовіддачі залу і музикантів виступ видавався просто якимось “доманшнім”, чи що… Також серед публіки мною особисто не було помічено жодної неадекватної людини чи обригана. І це основна причина чого мене збісило відношення охорони в кінці концерту до публіки як до бидла. Гурт після завершення виступу сказав чекати їх під сценою, а ці квадратнопикі дибіли почали виганяти звідти людей (а я ще на початку концерту їх похвалив, що на вході вони були адекватними і під час концерту – видно готували “сюрприз” на кінець). Тому автографи та фото добувалися майже з боєм (ще раз наголошу: гурт був не проти – то це що? власна ініціатива охорони, чи організаторів? чому не можна провести нормальну автограф-сесію як на Draconian була, наприклад?). Через деякий час охорона почала відтісняти людей з-під сцени, чим дуже здивували Сюзанну, що давала автографи і яка навіть намагалася стати на захист фанатів безрезультатно апелюючи до охорони… Благо, затримка, і бидлятська поведінка охорони під кінець – це єдині мінуси вчорашнього концерту про які зараз навіть не хочеться згадувати.

Ну і декілька фото з групою на пам’ять:

Сет-лист виступу:

The Origin
Tales of Ithiria
Per Aspera Ad Astra
In A Fullmoon Procession
The Observer
The Day As Heaven Wept
Origin Of A Crystal
The Sleeping Child
Statement zur lage der musica
Herr Mannelig
De La Morte Noir
Heavenly Damnation
The Final Victory
Upon Fallen Autumn Leaves
Epure Si MuoveEncore:
In A Pale Moons’ Shadow
Awaking The Centuries

P.S. Ну а тепер з почуттям виконаного обов’язку можна з’їсти цукерку, одну з яких Фіффі кидав в зал після завершення концерту, а мну примудрився спіймати 🙂

Фото та відео люб’язно надані Феррозером, за що йому величезна подяка. До речі, він теж не пішов з концерту голодним, бо отримав пачку чіпсів від гітариста 😀