Equilibrio. The rock opera

Давно щось про музику не писав. Чи це мені так здається? Як би то не було, сьогодні хочу поділитись однією цікавинкою, про яку просто не можу промовчати.

Вже стільки минуло часу з появи першої метал-опери Avantasia від Тобіаса Саммета, але не дивлячись на її успіх аналогічні проекти не почали створюватись як гриби після дощу. Я фактично можу пригадати лише російський “Ельфійський рукопис”, та він практично в усьому віддає вторинністю і в плюси можна записати лише те, що там голоси персонажів помітно відрізнялись на відміну від тої таки Авантазії. Все. Так, деякі гурти випускали так звані концептуальні альбоми, але це ж геть інше. Але нещодавно я суто випадково дізнався про голландський гурт Xystus. Випадково, бо вперше почув про нього в новині про перехід колишнього басиста After Forever (вони, як це не прикро розпались 🙁 але про це вже я, здається, якось писав). Послухав їх на Spotify (на жаль, з трьох їх релізів там присутній лише самий перший: “Receiving Tomorrow”). Послухав… Грають досить таки пристойний прогресів, хоч до моїх улюбленців датчан з Royal Hunt і не дотягують. От… І тут буквально пару днів тому теж суто випадково десь прочитав, що Сімоне Сімонс з гурту Epica (а це так би мовити молодша сестра After Forever) була гостьовою вокалісткою на їх останньому альбомі “Equilibrio”, який, власне кажучи, є нічим іншим як рок-оперою в двох актах. І більше того, на відміну від тої-таки Авантазії вона існує не лише в аудіо-, а і в DVD-версії. Тобто її офіційно ставили на сцені. Не довго думаючи, мну скачав DVD-реліз і на свою голову вирішив “проклацати” його о першій ночі >_< Ну, “проклацував” я його майже дві години.

Отож, Equilibrio. Я б його все-таки назвав більше метал оперою, аніж просто рок, бо звучання все ж поважче. Музично це прог, що цілком очікувано, але місцями він там спрощується до звичайненького такого пауера. Окрім самого гурту задіяний симфонічний USConcert Orchestra (там десь в районі 100 чоловік в ньому). Звучить, зщнаєте, так помпезненько.

Персонажів в опері небагато:
Дієгу (Diegu) – Баз Долманс (Bas Dolmans, Xystus)
Леді Софія (Lady Sophia) – Сімоне Сімонс (Simone Simons, Epica)
Евелін (Aveline) – Мішель Сплітхольф (Michelle Splietelhof)
Прімос (Primos) – Джон Вуіжс (John Vooijs)
Смерть (Death) – Джордж Оосток (George Oosthoek, Orphanage)

Я так зрозумів, що чоловік та жінка, яких Мішель та Джон зіграли в другій сцені першого акту – це не Прімос та Евелін, хоча достеменно не зрозуміло. Пишуть, до речі, що вони відомі в Данії музичні актори. Співають і дійсно непогано, більше того, голос Мішель навіть чимось мені нагадав “один з голосів” Флоор Янсен (у Флоор вокальний діапазон широкий – вона в цій опері могла вільно виконати обидві жіночі партії 🙂 ), але може то так здалося. А от до Базу з Xystus‘у пара претензій по ходу перегляду була – місцями мені здавалось, що він так жорстко лажав… Скрімінг Джорджа мені сподобався, але його поведінка на сцені досить суперечлива: з одного боку він постійно корчив такі комічні (мабуть вони мали бути загрожуючими) гримаси, а з іншого вони додавали якогось певного шарму і незвичності. Вцілому музична частина мені дуже сподобалось, чого не можу сказати про сюжет та тексти – там все неоднозначно. Сюжет досить таки простецький, тим паче з хепі-ендом, що взагалі сакс. Та ж таки Авантазія мені в цьому плані набагато більше сподобалась – і закручено покраще, і самі тексти з одного боку ніби і примітивніші, але з іншого мені набагато ближче те, про що співав Саммет (одна моя улюблена балада “In Quest For” чого варта). До речі, офіційну PDF-ку з текстами Equilibrio можна скачати звідси.