Трипільське коло 2010: Вогонь

Говорячи про минулорічні літні вилазки за межі Києва не можна оминути, звісно ж, і традиційні українські етнічні фестивалі. Їх щороку проводиться декілька і не мені судити який з них кращий, який гірший. Ми з друзями сприймаємо вже як традицію відвідини саме Трипільського Кола (бо воно найближче розташоване, а також там діє заборона на вживання алкоголю, що значно зменшує кількість потенційних неадекватів серед відвідувачів). Але одне я знаю точно: ви втратили неймовірно багато, якщо не побували хоч на одному з них. Фестиваль – це місце, де із найвіддаленіших закутків душі на волю пробивається поклик язичницьких предків. Це буяння радісних емоцій та яскравих фарб. Це місце, де можна спробувати себе в іншій ролі: гончаря чи, може, художника? Це місце збирає абсолютно різних за своїм родом занять та переконаннями людей і крутить їх у хороводі нескінченних танців. Це просто треба хоч раз відчути… Всього пара днів на природі, з ночівлею в наметі чи під відкритим небом на копиці сіна (рекомендую саме другий варіант 😉 ).

Говорячи саме про Трипільське коло можна сказати, що це ще і місце, де можна доторкнутися до інших культур шляхом участі в танцювальних майстер-класах ірландських, болгарських, східних та багатьох інших культур. Окрім того, незабутні враження залишає перегляд кінофільмів на великому екрані під відкритим небом. Хоча ніщо вже не порівняються з фестивалем 2008-го року, коли проведення припало на київську “Відкриту ніч” і ми могли лежачи в теплому спальнику майже до самого ранку споглядати творіння молодих українських кінорежисерів та мультиплікаторів.

Але то все приказка. Казка ж далі… На мою думку фестиваль ТК: Вогонь вийшов найвдалішим з усіх проведених (Вода, Земля, Вогонь) з точки зору організації. Підбір гуртів дуже порадував: хоч ми і сумували за відсутніми “Рун” та “Тінню сонця” до яких вже встигли звикнути, але “Піккардіська терція”, “АтмАсфера”, “Осіміра” (кажуть ці білоруси вони були ще на першому фестивалі і я не розумію як? як?! як?!? ми могли їх пропустити) та “Дахабраха” не давали сумувати. Окрім музики елементами нашої культурної програми були ірландські танці, бої на мішках з тирсою над ямою з багном, стрільба з лука, файр-шоу і ще купа всього… Ну і звісно ж святе для мене – фоткати відвідувачів фесту… 🙄 Щоправда, цього року наклацав ніби і достобіса, але коли сів розгрібати вдалих фоток виявилось не так і багато (усе, що хоч трохи приглянулося – під катом, або у вигляді слайд-шоу).