Тарифне питання, підприємництво і освіта

Час від часу в розмовах чи то з друзями, чи то з родиною розмова спливає за життя в його земних проявах: високих тарифах та цінах, маленьких зарплатах та поганій владі і все таке. Типові кухонні розмови, одним словом. Я вже трохи підзамахався повторювати все по кілька разів, тому вирішив звести свій погляд на цю тему в одному місці. І, здається, я чи не вперше писатиму щось про політику і економіку (хоча я, звісно ж, і близько не є експертом в цих питаннях 🙂 )

Далі тут можливо будуть для когось написані неприємні речі так як я їх бачу зі своєї дзвонарні: я працюю в ІТ галузі, мої прибутки здебільшого прив’язані до валюти, оскільки я є експортером послуг на західний ринок. Мені часто закидають, що я теоретизую і мені з мого положення легко судити, оскільки в мене фінансових проблем по суті немає (на відміну від більшості простих людей). Ага… Не так давно був популярним жарт стосовно всякого роду тренінгів особистого зросту, що “житель Каліфорнії розповідає жителю Магадану про те, як вийти із зони комфорту”: і всі такі ржуть і плещуть в долоні — смішно ж. За цим всим вони тільки забувають подивитись звідки родом той самий житель Каліфорнії, а він часто-густо родом з того-таки Магадану. Так от мене звати Сергій і сьогодні я буду вашим “каліфорнійцем”.

Нещодавно в Києві мали відмінити планове підвищення тарифів (цей пост я почав писати саме в той день, коли з’явилась ця новина). Окрім небагатьох тихих воплів волаючих в пустелі, більшість почала кричати “ура” і кидати в повітря “чепчики”. Здавалося б, перемога! Проблема лише в тому, що є висока вірогідність, що поточні ціни на комунальні послуги все ще не є економічно вмотивованими. Що означає невмотивована ціна? Всього лиш те, що собівартсість видобутку та транспортування більша за ціну, яку сплачує кінцевий споживач, а жоден бізнес не працює собі в збиток. Хто компенсує різницю? Як і всі інші дефіцити — з бюджету, який наповнюємо ми своїми податками. Тобто по факту ми самі платимо за це, але не по квитанції, а податками та добробутом. Причому оплата ця здебільшого не поточна: основний рахунок прийде в майбутньому. Бюджет України теж дефіцитний, тому аби його вирівняти треба або робити позики (які треба віддавати з того ж таки бюджету, який поповнюється знову ж таки через податки та інші збори), або вмиканням друкувального станка, що спричинює інфляцію, або по-простому новим ростом цін. Так-так, сьогоднішні “низкі тарифи” оплачуються тим, що завтра ви будете ахати-охати, що в магазині знову хліб подорожчав. Так чи інакше ви заплатите за все ринкову ціну. Як не сьогодні, то завтра. Як не прямо, то опосередковано. Але насправді краще платити сьогодні, бо завтра вже набіжать проценти.

Звісно, не всі заробляють достатньо коштів аби покрити свої видатки (в т.ч. комунальні платежі). Для цього є механізм субсидій. Він у нас делеко не ідеальний: я не в курсі деталей, але чув що принаймні раніше були певні бюрократичні труднощі з оформленням, і там теж може бути певна корупційна складова. Але це одні зі справжніх проблем, з якими треба боротися на противагу міфічно-популістичній проблемі “високих тарифів”. Механізм субсидій кращий за низькі ціни якраз тому, що дозволяє збалансувати платежі по факту неплатоспроможності, тому що по дешевим тарифам платять всі: і бабуся-пенсіонерка, і айтішник, і олігарх. З цих трьох не може дозволити собі оплатити підвищені тарифи лише бабуся. Іншим двом це може не подобатись (кому ж подобаєтсья збільшення ціни?), але вони можуть собі дозволити. І мають платити.

Тобто ціни мають прямувати до ринкових (=економічно вмотивованих), які дозволять бізнесу працбвати без “штучного дихання” у вигляді дотацій. А працювати треба не над зменшенням цін, а над збільшенням доходу. Але тут є інша проблема. Так, ми зараз чи не найбідніша нація Європи і багато хто каже, що незаслужено. Кажуть про мільярди які розкрадаються олігархами та чиновниками і все таке. Така проблема дійсно є, але як це не дивно, вона не настільки впливає на обсяг вашої заробітної плати як така нудна штука як “ВВП на душу населення” (підніміть руку хто знає що це таке). За оцими даними його показник в 2015 році гірше нас був лише у Молдові, Арменії та Грузії з якими у нас, сюрприз-сюрприз(!), співставні середні заробітні плати. І різниця з тою-таки Грузією якраз можна списати на різницю в обcягах корупції. Можна викорінити корупцію і можливо ваша заробітна плата зросте ще на 1000 грн. Але для того, аби ваше життя стало достатньо комфортним і зрівнялось принаймні з Польщею цього буде замало. Для суттєвого і економічно обґрунтованого зросту заробітних плат треба піднімати ВВП. ВВП — це сукупна вартість всього що створюється і продається в країні. Якщо трохи спростити, то воно рахується просто: ви зшили платтячко, витратили 500 грн на китайські матеріали і все таке, продали за 700 — вітаю, ви щойно власноруч додали 200 грн у ВВП України (до речі, ця різниця ще називається доданою вартістю). Чим більше, краще і ефективніше ви працюєте — тим більше зростає ВВП країни. Так от, щоб досягти ВВП Білорусі нам треба пахати або вдвічі більше, або вдвічі краще. Мені більше до вподоби другий варіант.

Нещодавно під час візиту до Малайзії Президент України сказав, що у нас дешева і кваліфікована робоча сила. Багато кого обурило, що він сказав “дешева”. Але це факт. Мене більше обурило, що він сказав “кваліфікована”. Я, звісно, вибачаюсь, але кваліфікована робоча сила дає велику додану вартість. Кваліфікована робоча сила дає більшу ефективність. У нас ефективність, прямо скажем, так-собі, а тому у мене є великі сумніви у її кваліфікації. В цьому відношенні трохи осторонь стоїть хіба що ІТ (там Європейського рівня заробітні плати і, в принципі, непогана ефективність, але це все одно сировинний експорт — вершки доданої вартості все одно збираються не в Україні) і, можливо, авіакосмічна галузь та оборонка (тут не є експертом, тому не впевнений). І з цим треба щось робити, але це не зробить за вас ані президент, ані прем’єр, ані мер, ані голова сільради (ну хіба що трапиться чудо і пенделями заставить рухатись у вірному напрямку). Можливо це зробить ваш прямий роботодавець, адже він найбільш вмотивована особа (звісно якщо ми говоримо про приватний а не державний сектор). Але я точно знаю одну людину, яка здатна з цим щось зробити. Ви її знаєте, вона на вас дивиться з дзеркала щодня.

На жаль, економічна грамотність у населення зараз не те що низька, вона здебільшого просто відсутня і тут згадується традиційне українське замкнене коло: “Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні.” Це замкнене коло треба розривати і зараз, в 2016-му році це можна зробити дуже просто: віддалена онлайн освіта зараз здебільшого безкоштовна. Тому частина “Чому дурні? Бо бідні” вже не відповідає дійсності. Доступ до цієї освіти знаходиться на відстані витягнутої руки, вона постійно поруч з вами у вашому телефоні. Було б бажання. За останні пару років з’являєтсья все більше курсів доступних онлайн в Україні на платформі Прометей (Prometheus), а при поганих знаннях англійської знайти ще російськомовні (наприклад МФТІ). Вони безкоштовні і якщо вам не потрібна “корочка” їх можна проходити з таким темпом як вам подобається. Але ще краще вивчити англійську і для цього є чудовий мобільний додаток DuoLinguo або Memrise (дякую Шаннару за наводку), завдяки яким і, звісно ж, наполегливому і систематичному навчанню можна вийти на базовий рівень зання мови, який вже далі можна досхочу полірувати читанням книжок та переглядом фільмів (я, наприклад, зараз так намагаюсь вчити німецьку). З англійською там взагалі розкриються надможливості: на Coursera та інших MOOC ресурсах є просто величезна кількість матеріалів для самостійного вивчення, у мене аж очі розбігаються, але на все що я хочу вчити не вистачає часу, тому доводиться зупинятись на 2-3 максимум.

Якщо ж повернутися від філософії до конкретики в розрізі основ екомноміки, рекоменедую курс “Економіка для всіх” від Києво-Могилянсьої академії на Прометеї. Так, в цьому курсі все подано з точки зору капіталізму, але ми намагаємось знайти своє місце на світовому ринку, тому нам так чи інакше треба освоюватись у капіталістичній моделі. Пройдіть курс, він невеликий, але дуже корисний. Якщо у вас багато вільного часу, то можна взагалі справитись за тиждень. Якщо менше — можна розтягнути на місяць. Пройдіть його і повідомлення в новинах заграють для вас іншими фарбами. Далі можна при бажанні піти ще глибше і пройти серію курсів про підприємництво. Бути підприємцем кльово — тоді ви сам стаєте одним з генераторів ВВП і робите внесок у розбудову Української держави значно більший, аніж проклинаючи владу у кухонних бесідах та пишучи гнівні пости на Фейсбуку. Я починаю цю серію курсів сам і вам теж рекомендую. Освіта і працелюбство врятують Україну 😉