Mercurial саторі. Частина 1
Скоро мені знадобиться знайомити одного майбутнього молодого розробника з таїнством користування системами контролю версій (надалі VCS, version control system) і тому щоб трохи систематизувати те, що я збирався розповісти, вирішив написати цей допис. Він розрахований на зовсім базовий рівень роботи і тому тут багато розжовувань, які більш досвідченим особам наврядчи будуть цікаві. Знайомство одразу буду проводити на прикладі сучасних розподілених систем, в нашому випадку Mercurial.
Навіщо воно треба?
Для людей які хоч трохи займались програмуванням відповідь має бути очевидною, але на всяк випадок нагадаю: під час роботи над чимось ви сто відсотків будете проходити якісь віхи розробки і контроль версій дозволить отримувати стан проекту на певний момент. Плюс можна створювати гілки розробки. Уявіть, що при побудові будинку ви вирішите добудувати якийсь незапланований поверх, але не впевнені чи все триматиметься як слід. Ви віртуально дублюєте поточний будинок, будуєте свій поверх, поки інші будівельники тим часом працюють по запланованому графіку. Потім ви вирішуєте, що результат вашої роботи вас влаштовує ви плеском в долоні вставляєте його у існуючий будинок. А може будівельники десь помилились при розрахунках і набудували якусь фігню, то вони можуть так само швидко відкотитись до місця коли щось пішло не так.
До речі, місце де зберігаютсья всі стани проекту в термінах VCS називаєтсья репозитарій, а місце в якому ви вносите правки – відповідно робоча копія. Процес відправки набору змін з робочої копії до репозиторію – це операція commit. Репозитарії часто зберігають десь подалі, не на робочих машинах, щоб у випаку коли у вас, наприклад, здохне комп, весь код можна буде повіністю відновити. У мене був гіркий досвід збереження єдиного екземпляру коду одного сайту на ноуті, який згодом сперли… З тих пір я не розлучний -з VCS та бекап-системами типу Dropbox і зберігаю всі важливі дані в інтернеті. Плюс зручно, що можна з легкістю отримувати точні копії на будь-яку машину.
І нарешті ще одна зручна штука в користуванні VCS, хоч і похідна від нього – це можливість робити code review – огляд змін які зробив розробник між версійми коду. Принципироботи code review-систем чудово накладаються на принципи роботи VCS і тому вони часто бувають нерозлучні, коли якість коду має велике значення.
Read the rest of this entry »
Культурний зсув
Давно щось я “Природних лих” не перекладав, а там час від часу все-таки чудові перли бувають. Сьогодні у мене гарний настрій і пара хвилин вільного часу – виправляюсь 
Оригінал тут.
Карпати 2010: Свидовець, Петрос та Говерла
В неділю мну повернувся із чергового походу. Цього року в мене їх вже було два, сподіваюсь традиція продовжиться і в наступному Так як Чорногірський хребет ми вже пройшли в 2007-му, то цього разу для подорожі був вибраний Свидовецький. Гори там низькіші і не такі колоритні, але які ж там озера… ^_^ Цього разу з різних причин йшли з провідником. Окрім того, що він чудово знав ті місця і ми завжди знали куди йти, з нас було знято відповідальність за наповнення харчами і коли ми перепаковували рюкзаки були приємно здивовані тим, що вага рюкзаків навіть після перепакування майже не збільшилась. Крім того ми дізнались, що життя в походах без тушонки і консервів таки є! Коротше кажучи, з точки зору досвіду на майбутнє це було дуже добре. Завдяки тому, що рюкзаки були набагато легші аніж зазвичай, ми в перший же день (як і усі наступні) показали які ми сайгаки значно випередивши запланований час. Завдяки цьому у нас було набагато більше часу на привалах (наприклад, на озерах ми могли вдосталь накупатися, а проходячи полонини – постійно закупати свіжого молочка), а також на фотки. Наша швидкість укупі з тим, що ніхто з нас не скиглив і не вередував по дорозі видно переконали Андрія (нашого провідника), що з нами можна відважитись і на схід з маршруту – так ми ввечері передостаннього дня попали на говерлянські водоспади – місце звідки починаєтсья річка Прут. Як він потім казав, це у них дуже нечаста практика, коли групу ведуть не по запланованому маршруту, бо Андрій сам на водоспадах був лише один раз і то в листопаді, коли там вже був сніг. Коротко про маршрут та інші фото – під катом, а ось вам ранкова краса озера Ворожеска:
Кінне
І ще трохи похвастаюсь раз уже руки і до блогу дійшли… Я ж тут час від часу коли є можливість на вихідних ходжу на заняття по верховій їзді, задоволений як слон. Промчатись галопом верхи на живій істоті, зі своїм характером та поведінкою – це щось фантастичне. На останньому тренуванні пару тижнів тому мій інструктор навіть пофоткав мну, так що ось пруфпіки. Конячку, до речі, звуть Корнет. Він дуже компанійський, не любить їздити сам або спередуи колонни, тому у нас з ним спочатку виникали непорозуміння – він мене не слухався, але коли по дорозі з’явились його чотириногі дружбани, то став слухнянішим. Хоч і не завжди: на першому пробігу галопом при моїй спробі скинути швидкість – він мабуть помітивши мою тимчасову слабкість зробив все навпаки, став ще більше розганятись, але мну втримався та насолоджувався скаженою (принаймні як для мене на той момент) швидкістю з якою він мене ніс.
Під катом ще кілька…
Read the rest of this entry »
Землянин чи інопланетянин?
Кинули мене в мене тут нещодавно лінкою на одну вельми цікаву штуку. Ця штука – відетренинг “Харизма лідера у бізнесі. Імідж та містика, психологія та влада» товариша Гандапаса (я так зрозумів, що він досить популярний автор курсів та посібників у цій сфері). Але цікавість його не у власне тематиці та її розкритті. Насправді подача матеріалу місцями йде в дещо специфічній манері: мені особисто чомусь було схоже на різні на псевдонаукові передачі, що трохи дратувало. А оскільки мені про подібний тренінг ще ранувато думати, то хотів уже кинути перегляд як дійшов до частини, де вже просто прикипів до екрану. Мій світогляд багато чого запозичив із ніцшеанства та ЛаВеївського сатанізму, а тут у відику Гандапас починає виписувати в дві колонки характерні риси “землян” та “іншопланетян” проводячи паралель із “Трудно быть богом” Стругацьких і при цьому в колонці “землян” вийшов десь так відсотків на 80 сатаніст 
Там навіть риторика та обгрунтування людських якостей схоже на твори ЛаВея чи статті Варракса. Так що мені було вельми цікаво послухати, що і вам рекомендую. Ось самі цікаві фрагменти звідти. Для затравки: “Люди та боги”, інше під катом.
Трипільське Коло 2010: Вогонь
За півтори години відправлюсь на сабж. Палатку цього разу вирішив не брати, хоча судячи по погоді – можливо і дарма, але враховуючи, що ночуватиму лише одну ніч (в суботу ввечері вже повернутаюсь), а рюкзака з лахміттям мені буде де пристроїти, то сподіваюсь, що нічний кінозал буде сухий І без неприємних ексцесів як минулого разу :-/ Зате тепер з власним нормальним фотиком, тому має бути купа фоток. Сподіваюсь навіть гарних
От… До речі, по лайнапу враження суперечливі: з одного боку там буде Піккардійська Терція, яку я таким чином почую вдруге за останні 3 місяці (танцює дикий танець), плюс там знову буде буде АтмАсфера, але… Нема Рун та Тіні Сонця :’-(
P.S. Повертаюся я завчасно бо хочу хоч трохи зачепити виступ своїх кендошників у парку Дружби народів – там відбудеться фінал літнього кубку Київської Федерації Кендо. Я б там теж прийняв би участь (але правду кажучи після довгого неходження на тренування у фінальну частину я б навряд потрапив) Але як назло робота, довбаний реліз, та око як назло двічі за місяць посварилося з контактною лінзою і в результаті за місяць був лиш на двох тренуваннях 
Але Принаймні пофоткаю і вам рекомендую завітати на вогник 
UPD (неділя): Повернувся щасливий і сповенений вражень. Фотки будуть за день-два окремим постом
Young Timber Wolf, Trans-Labrador Highway (east of Churchill Falls)
Young Timber Wolf, Trans-Labrador Highway (east of Churchill Falls), originally uploaded by Richard McGuire.
Каваїіі… Моя улюблена порода істот.
Блін, хочу в якийсь заповідник теж диких звірів пофоткати, правда перед цим треба буде взяти скло нормальне (на наступний рік пускаю слюні на Canon EF 70-200mm f/4.0 L USM, але не знаю чи вистачить грошей на VR-версію, чи доведеться брати простий). А ще дивився на ціни екскурсій по Асканії-Нові – по-моєму це шара, думаю можна буде навіть в цьому році вибратись. Щоправда вовчиків там нема… Вони “… повсемеместно истреблены … последний в 1954″ :’-( Тому за вовками я колись-таки поїду в Йєлоустоун.
Підводна колія
Згадалось просто… Колись давно, коли я вперше подивився “Сен та Чіхіро в полоні у духів” (більш відомий в наших краях та буржуїв як “Віднесені привидами”/”Spirited away”), то була там одна сцена, яка навік закарбувалась у пам’яті. Як зараз згадую, що в день перегляду засинаючи ввечері мені ввижалася водна гладь, платформа, що стирчить посеред цього моря, і трамвай, що їде розсікаючи хвилі по зануреній у воду колії. І на наступного дня, і кілька днів потому… І цей епізод створював якесь дивне, але дуже приємне відчуття. За вже більш ніж п’ять років від нього залишилась лиш примарна згадка, але і досі, коли мова заходить про якісь незрозумілі, але приємні кадри у кінематографі/анімації, то я завжди згадую цей фрагмент.
І все б нічого – я створіння дивакувате, але… я не один такий, дале-е-е-еко не один. Тоді ж давно лазячи по форумах я пам’ятаю, що неодноразово читав відгуки саме про цей епізод. От і сьогодні мну знову про нього Льоха нагадав. Так мені стало цікаво, може у популярності цього образу є якесь розумне обгрунтнування, а?
P.S. Для тих, хто не в курсі про що мова:
Комікси про кицьку
Суто випадково вчора в ЛайвДжорналі надибав ще один фантастичний комік-стріп: “Янтарная Кошка”. Його робить дівчина із Санкт-Петербурга, причому я так зрозумів, що там вона зображає часто події або думки зі свого власного життя. Намальовано все в кавайному анімешному стилі а-ля манга і якість малюнку мені дуже подобається. Рекомендую для перегляду. Для затравки кілька картинок звідти, які мені сподобалися найбільше (під катом більше):
Парк Олександрія на травневі свята
Нарешті у мене з’явився час та натхнення перебрати та викласти фотки, які я наклацав ще на травневі свята. За той тиждень у мене здається було чотири вилазки/поїздки і ось нижче перша з них. На жаль, в нашому білоцерківському парку “Олександрія” я був у будній день, тому сфоткати найгарніші місця типу руїн та китайського місточка без людей не вдалося, а оскільки я в той день ще витягнув на цю прогулку батьків, то і до Палієвої гори, яка розташована геть в іншому кінці парку ми так і не дійшли. От… До речі, незважаючи на те, що ніяких квітнучих дерев там вже не було, потонути в соковитій зелені було просто фантастично. Нижче багато фото, тому мну рекомендував би слайдшоу
