graywolf's lair

Inhuman being's diary…

Травневий Крим 2011: Чатир-Даг, Долина Привидів, Джурла, Джур-Джур, Чигінітра

| 5 Comments

Ghost Valley

Залишу вдома свій годинник, втечу від справ і від погоди,
Усе забуду, все покину, і ніц мені не буде шкода.
Нехай мій гаманець порожній, моя дорога невідома,
Я стану вільним подорожнім, найголовніше вийти з дому.

Нарешті у мене дійшли руки обробити “кілька” фоток (якщо бути точним, то 84 🙄 ) і написати свої згадки про наш травневий кримський похід. Підготовка до нього як завжди велася в останні дні, але сам я майже не приймав у цьому участі. Склад потенційних учасників кілька раз змінювався і зрештою нас пішло шестеро. Компанія як завжди чудова і… дуже музична. Ми завжди співаємо всяке на маршах та привалах, і ввечері біля вогнища. Хоча цього разу із-за холоду доводилося горланити прямо в наметах. На цей похід основними темами були Піккардійська Терція (по старій добрій традиції) та пісні зі старих радянських мюзиклів (особливо дісталося “Мері Поппінс” :mrgreen: ). Тому щоб передати трохи атмосферу кожного дня я вставлятиму відповідні епіграфи. До речі, JR прихопив з собою в похід мелодику так що у нас ще й був живий акомпанемент (активне використання якого в поїзді впродовж трьох годин викликало незадоволення в сусідніх купе 😀 ).

Примітка. Я вирішив змилуватись над читачами та не кидати на сторінку всі 84 світлин 🙂 Кожен день я ілюстрував лише 2-3 фотками (не завжди найкращими 😉 ) зробленими в той день, тому кого цікавить: повний фотозвіт, або він же у вигляді слайд-шоу.

В центре города большого,
Где травинки не растёт,
Жил поэт – волшебник слова,
Вдохновенный рифмоплёт.
Рифмовал он что попало,
Просто выбился из сил.
И в деревню на поправку,
Где коровы щиплют травку,
Отдыхать отправлен был.

Перший день як завжди мав пройти “в розвалочку”, бо з одного боку прекрасна половина групи все-таки йшла в похід перший раз і наші типові марші на 25-30 км їм би навряд сильно сподобались, та і нам самим треба було втягнутися в похідний ритм. План на день був вийти на Перевальному (не доїжджаючи до Ангарського), пройти Чатир-Даг, злазити в печеру Еміне-Баїр-Хосар та заночувати десь на плато. Дівчат переконали, що пройдем за день не більше 10км, вони повірили 😀 Зрештою пройшли за 14, причому перша третина була наверх, хоч і не по крутому схилу. Новітні туристи справились. План на день ми виконали і навіть перевиконали: ночувати ми збирались із західної сторони Чатир-Дагу, але в перший же день підібрались одразу до верхнього плато на західному схилі, хоч і прийшлось тягти з собою воду з печери поперек через весь Чатир-Даг: там чудова стоянка – фантастичні види на море, є дрова, але, на жаль, без джерела води. Екскурсія по печері подарувала купу незабутніх вражень та локальних мемів на весь похід, але описувати їх – справа невдячна.

Crimean Landscape Crimean Sunset

Изменения в природе происходят год от года.
Непогода нынче в моде, непогода, непогода.
Словно из водопровода льет на нас с небес вода.
Пол года плохая погода. Пол года – совсем никуда.

Нічка була холодна до зубоцокотіння. У нас взагалі-то було три палатки (дві двушки і четвірка), але це був єдиний раз, коли ми ставили всі три – надалі ми вирішили використовувати лише одну двійку і одну четвірку, щоб було тепліше спати. Як побічний ефект – “четвірка” перетворилася у штаб-квартиру і концертну залу, де ми по ночах вили пісні. Початок дня був хоч і холодним, але обнадійливим: без опадів. Але не встигли ми поснідати як туман, дощик та очевидці, що проходили повз наш кемпінг просвітили, що на Еклізі-Бурун лізти не варто: вітер, сніг, собачий холод і все одно ні чорта не видно. Але все одно піднятись на верхнє плато нам треба було по маршруту. Підйом показав, що все було не так вже і кепсько як описували, але ялинки із сантиметровим льодовим покровом – це те ще видовище. Непідкорений Еклізі хотіли компенсувати це тим, щоб видертись хоч на Ангар-Бурун, але не дійшовши якихось 30м вирішили спускатись вниз. Вниз, вниз, вниз… Спуск був пекельним. Мокро, слизько, дощ, каміння… Я думав, що там нас будуть матюкати по чім світ стоїть за ці три години, але на диво новоспеченим туристам навіть сподобалось 😀 Спустившись вниз вирішили не геройствувати і дві зупинки проїхали на тролейбусі замість того, щоб чалапати по асфальту на своїх двох. Ночували під Фуною майже там де я був за три тижні до того.

Waterdrops Frozen Tree

Что же было потом,
Ясно всем, кто со львом знаком,
Стричь его, что играть с огнём,
Продолжать рассказ не будем.
Лев, остриженный как пудель,
Съел беднягу, словно пудинг,
Съел со всем инвентарём.

Третій день в горах розпочався з досушки мокрих речей з минулого дня та екскурсії по фортеці “Фуна”. Незважаючи на те, що лекцію я чув вже вдруге (і навіть приколи там екскурсовода були для мене вже баяном) не пожалкував, що сходив знову. На все про все у нас пішло майже півдня. На другу половину нам треба було пройти через Долину Привидів, Південну Демерджі та дійти до туристичної стоянки Джурла, що ми таки успішно виконали. Підйом через долину був довгим… але не через те, що він був складним, а тому, що ми досить часто кидали рюкзаки аби пофоткати ландшафти навколо. Там просто неймовірно гарно.

Cat at Funa Fortress Ghost Valley Clouds

Из миража, из ничего,
Из сумасбродства моего –
Вдруг возникает чей то лик
И обретает цвет и звук,
И плоть, и страсть!

Четвертий день був днем туманно-ельфійського лісу (я думав таке буває лише в Карпатах, але я помилявся). Мабуть це перший день, коли туман та підвищена вологість були нам в радість, оскільки цілий день ми йшли по лісу і майже не виходили на відкритий простір, де він заважав би оцінити красу краєвидів. В лісі ж все навпаки: туман – це так гарно… А зелене свіже листя та квітки з крапельками роси… Неперевершена краса. Я постійно зупинявся аби сфоткати щось із представників кримської флори. Із важливих місць через які ми мали пройти в той день були два водоспади: Джурла та Джур-Джур. Мене особисто Джурла абсолютно не вразила – занадто вже мілководна, хоча можливо із-за того, що туман тоді був дуже вже густий і ми не бачили ширшої картини. А от Джур-Джур вперше виправдав те, що ми пішли в похід на два-три тижні раніше ніж зазвичай: це шикарний повноводний шумний кількаметровий водоспад. Просто фанастика! До речі, поки ми до нього дійшли вже геть розвиднілося і навіть виглянуло сонечко 🙂 З мінусів того дня було те, що перехід і так виявився довгим і ми не дійшли до запланованої на той день кінцевої точки – турстоянки Ай-Алексій, а заночували недалеко від водоспаду.

Flowers Misty Forest Djur-Djur Waterfall

Но есть на свете ветер перемен
Он прилетит прогнав ветра измен
Развеет он когда придет пора
Ветра разлук, обид ветра

Недойдені кілька кілометрів в попередній день змусили переглянути маршрут і довелось відмовитись від того, аби пройти останній повний день в горах по плато Карабі, тому ми пішли траверсом під ним. Не знаю які види відкривалися б зверху, але те що ми бачили знизу було кльово: по-перше, молочні хмари в долинах річок внизу, по-друге – хмари, що врізалися в саму Карабі і закручувались там у всілякі цікаві картинки. Сам по собі перехід в цей день був мабуть найпростішим – перепадів висот практично не було і ми досить рано дісталися до наміченої точки – туристичної стоянки Чигінітра.

Milky Clouds Karabi Plateu

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, о-о-о, старенький трамвай.

Останній день власне в горах чи точніше спуск з них до моря. Як на мене чи не самий нудний день походу. Погода була непогана, але фоткати особливо не було чого. З цікавого ми проходили лише виноградники, але фоткати там не було чого. Спуск був досить швидким і в обід ми вже мили ноги в холодній морській воді. Селище Рибаче до якого ми спустились було вельми непривітним: з населення там були лише будівники, які готували котеджі до туристичного сезону та алкаші, що тинялися по набережній. Тому після недовгої суперечки коли двигатись далі ми вирішили їхати до стоянки “Сонячна”, що поруч з містечком “Солнечноногорск”. День би був геть нудним, якби ця турстоянка не знаходилась прямо під вишкою прикордонників та не була огорожена по периметру написами “Територія що охороняється”. Коротше кажучи, ставлячи намети ми ще губилися в здогадках хто ж до нас підійде збивати гроші за стоянку: прикордонники з автоматами чи лісники з сокирами? 😀 А прийшов охоронець з цуциком. Сама по собі стоянка була б непоганою, якби не дві проблеми: дрова та питна вода… По воду довелося бігати в містечко, а з дровами нам неймовірно пощастило знайти невеличку повністю суху сосну.

Crimean Landscape The Pond

Я придумаю день, щоб встати з зорею
Й склавши мрії в торбину подамся на схід
Я придумаю дощ і вогні над землею
Я ітиму крізь них і зникатиме слід

На останній день по обіді ми таки наважилися викупатись в морі. Бррррр… Звісно, це не Несамовите в Карпатах з його +8-10°C, але теж довго не поплаваєш. Не встигли ми вилізти на берег як почалася злива і ми солідну частину дня провели в наметах – визираючи лише на короткі бездощові 20-хвилинки за які ми встигали скип’ятити води на чай та знову залізти до наметів. Оскільки за такої температури та погоди перебування на березі моря було задоволенням вельми сумнівним ми ввечері зібрались і поїхали до Маринки, Тьоми та Пломбіра у Севастополь (їм за гостинність здоровецьке таке дякуємо! – не багато знайдеться людей, які здатні так радо прийняти шістьох брудних туристів 😀 ), але це вже геть інша історія

Travellers at the Black Sea Travellers at the Black Sea

5 Comments

  1. класний відпочинок, та я б на таке не зважилась мабуть)) чудові фотографії, вірші потішили 🙂

    • а то! хе-хе. ти не зарікайся – у нас вже є успішні преценденти перетягування людей на темний бік – бік туризму 😛 та й насправді походи не така вже і складна річ як спочатку здається.

      дякую! 🙂

Залишити відповідь

Required fields are marked *.