Вчора у мене весь день був навчально-анімешний… 🙂 Тобто то сидів розумні книжки читав, то дивився та перекладав аніме. Доробив нарешті 10-ту серію Бамбукового Клинка і треба буде розділ завантажень оновити. А також почав дивитись “Madlax”… У мене щось вимальовується погана звичка писати рев’ю до завершення серіалу, але чогось хочеться 🙂

Не пам’ятаю, що змусило мене його свого часу скачати, але вирішив таки подивтись. І воно виявилось дуже в тему після надихаючих “Прянощів” та веселої “Морської нареченої”. Перше враження від нього виникло: якого дідька у мене при перегляді постійно мурашки по шкірі пробігають. Зрозумів майже одразу: музика. Така да болю знайома і чарівна… Юкі Каджіура, одним словом. Поліз на анідб, пересвідчитись: і правда, вона. Це аніме ще й в 2004-му році отримало нагороду за найкращий саундтрек від anime-reactor. Заодно краєм ока глянув на оцінки. Вони були приголомшливо низькими – на рівні 6 балів. Тож починаючи перегляд другої серії я вже не нічого гарного від нього не чекав. Друга серія звернула увагу на інше: шалена схожість на Noir: дівчата-вбивці (навіть відмальовка схожа), страшенно депресивний світ, загадка, містика… Знову поліз на анідб і все стало на свої місця: сюжет та персонажі Мадлаксу розроблені творцями Нуару і малювала його та ж сама студія: “Bee Train”. “Цікаво…”, подумав я і включив третю серію… На початку третьої години ночі я заставив себе припинити перегляд на 9-й серії, бо зрозумів, що запросто так можу досидіти до ранку, а мені ще ж на роботу…

Як можна судити з вищесказаного – воно мені дуже сподобалося. Принаймні поки що 🙂 Мадлакс – це аніме з тих, які беруть не детальною проробкою персонажів, якимось оригінальним сюжетом чи ще чимось, що ціний більшість анімешників. Мене Мадлакс підкупив іншим, тим, що я ціню не менше ніж персонажів та сюжет: атмосферою. Раніше жодного разу у мене після закінчення серії, коли я відкладаю ноут в сторону та йду на кухню приготувати собі чаю, у мене не було відчуття, що я бачив жахи наяву. Світ Мадлаксу страшенно депресивний, майже як в Технолайзі, але там те, що світу капець підкреслюється всим чим можна: від кольорів до розгортання сюжетної лінії. Тут же світ красивий та яскравий: і мальвничі джунглі, і село в горах, і столичне місто, практично все. Маргарет, одна з головних героїнь, спокійно ходить собі в школу… І тільки Мадлакс (інша головна героїня) отримує чергове завдання та розстрілює всіх наліво та направо. Але цей світ страшенно душить: країна, в якій 12 років з невідомих причин йде громадянська війна, польовий командир, що замовляє власне вбивство, стародавня цивілізація, таємнича книжка з письменами, світова інформаційна мафія (полум’яний привіт, “Soldats” з Noir 🙂 ) і знову ж щось в минулому, що пов’язує головних героїнь твору. У режисерів взагалі мулька така є: вам показують персонажа, ви проникаєтесь до нього симпатією, а він чи то здихає, чи то йому промивають мізки. Плюс до того є купа приємних дрібничок, наявність яких надає йому особливу чарівність: скільки я задоволення отримав, коли служниця Еленор зламала руку (цього не показали, але по звукам, ІМХО, зрозуміло) однокласнику Маргарет (там було за що) і остання не кричала щось типу: “не треба!” і подібного, чим грішать практично всі позитивні песонажі, а мене просто страшенно нудить від не в міру “правильних” та “добрих”. Практично всі двобої як в Нуарі: Мадлакс ніби в сорочці народилась – кулі її обходять стороною, а вона стріляє з пістолета як зі снайперки 😆 Отож, тим, кому сподобався Нуар однозначно рекомендовано до перегляду. Воно хоч і вторинне, але тим не менш дуже цікаве як на мене. І взагалі, навіть якщо ви не проникнетесь його атмосферою, то можна подивтись хоча б заради музики Каджіури та красиво анімованих бойових сцен.