Сьогодні о третій годині ночі додивився Мадлакс до кінця – за вечір одним махом продивився 11 серій. Нічого не міг з собою зробити – воно мене причарувало. Крім того, я не можу змовчати про аніме після завершення перегялду якого я ще з півгодини не міг заснути, бо знов і знов переживав фрагменти з нього, а у вухах бриніли сумні мелодії пані Каджіури. І зрештою єдине – що мене заспокоїло і я таки заснув – це коли я подумки почав наспівувати “Wolf’s Whistling Song” – пісеньку-ендінг до “Spice and Wolf” 🙂 Вони як два протилежних полюси нейтралізували один одного і це згасило дивне відчуття всередині, яке виникає в мене після перегляду деяких анімех.
Як я вже писав трохи раніше, я вважаю Мадлакс страшенно недооціненим спільнотою. Мене бісить недалекість поглядів людей, які примудрялись ставити шістки за персонажів та сюжет… Чорт, я не знаю як взагалі писати цю рев’юху не заспойливши сюжет, бо практично все, що мені сподобалось, або ні є його ключовими моментами. Але я спробую все ж передати загальне враження.
Отож, почнемо з сюжету. Так, він не є якимось одкровенням чи ще чимось – зрештою це хоч і драматичний, але екшн, він дуже повільний (це якщо об’єктивно судити, бо для мене особисто все пролетіло миттю), також мені дещо не сподобалась риторика в кінці між головною героінею та головним злодієм (так, тут є просто самий-злий-дядько), бо хоч я в певному сенсі і підтримував позицію Маргарет, але я страшенно не люблю використання слова “гріх” 😕 Десь першу третину серіалу нас поступово знайомлять з головними персонажами та готують зав’язку сюжету: Газ-Соніка (Gazth-Sonika) країна, в якій вже 12 років з невідомих причин триває кровопролитна громадянська війна. Точніше там є одне місто – демілітаризована зона, але все інше охоплено війною. Туди прибуває найманий агент, якому доручають різноманітні, здебільшого направлені проти уряду завдання. Це 17-річна дівчинка, яка граючись перестрілює навали солдатів і лишається неушкодженою (ті, хто бачили Noir побачать багато чого схожого з Кірікою), але ця дівчинка втратила пам’ять 12 років тому. Тим часом в далекій і дуже мирній країні Нафрес (Nafrece) живе інша дівчинка, яка теж втратила пам’ять ті ж 12 років тому 🙂 Вона постійно витає десь у хмарах, інколи бачить те, чого не бачать інші, а ще в неї є книжка, написана на якоюсь невідомою мовою. В книжці є плями крові, а одна сторінка була вирвана. Ця страшенно дорога дівчинці, бо вона відчуває, що вона якось пов’язана з батьком, який загинув був у Газ-Соніці, коли там почалась війна. Крім них є ще вже дорослий керівник однієї великої компанії, який теж… так! втратив пам’ять 12 років тому 🙂 Отака “мексиканська” зав’язка 🙂 Відчуваю, що багато вже скривилось. Ну і дарма 😉 Бо я, наприклад, люблю містику і не страждаю упередженим ставленням до деяких кліше, а тому отримав масу задоволення при перегляді. Не скажу, що там все так вже заплутано, бо мну вгадав як пов’язані дві дівчинки вже після кількох перших серій. Точніше навіть не так: я не стільки вгадував, скільки думав як би мені хотілося б щоб було. І дуже радів, коли автори сценарію одну за одною реалізовували мої думки, бо якби я писав сценарій, то багато чого там так і було б. Хоч, звісно і не все: були багато речей, які мене страшенно дратували типу постійного двобою Мадлакс з Лімельдою. А особливо порадувала розв’язка: закінчується все своєрідним хепі-ендом, але все ж досить сумненьким.
Персонажі теж дуже навіть нічого. Не ідеал, але і відверто злитих немає. Ну, хіба що окрім головного злодюжки 🙂 Багато з них якби і позитивні, але в перерахунку на суспільну мораль досить суперечливі. Найкращий з них – Каросса До, людина яка є правою рукою головного злодія. Ну і сама Мадлакс (хоча кажучи відверто по стилю мальовки та її напівфансервісній поведінці видно, що на це дуже розраховували; але нічого не можу вдіяти: приціл дизайнерів був вірним), Ванесса Рене та Нал (знову ж таки, пам’ятаєте Клое з Нуару – ну от маєте її аналог, але в якості цілком позитивного персонажа) – теж цілком пристойні. Зірок з неба не хапають, але і посередністю їх не назвеш.
По малюнку нічого особливого не скажу. Думаю десь середній рівень, який був в 2004-му році. Але бої за участю Мадлакс хоч і абсолютно нереальні, зате страшенно красиві. Її постійна опонентка, Лімельда, в одній з серій назвала їх двобій танцем. От так його і треба сприймати – як танець. Не більше і не менше 😉
Музика та звук… Ну, тут все висловити можна всього двома словами: Юкі Каджіура. Для прикладу раджу послухати один з найкращих, як на мене, треків ОСТу:
До речі, так вже вийшло, що я скачав цей серіал з torrents.net.ua з російським дубляжем від NAG. І маю сказати, що це вже третій дубляж, який мені сподобався (мені також подобається російський дубляж “Gunslinger Girl” та “Last Exile”). Жіночий голос, такий повільний, тихий та сумний, страшенно пасував самому твору.
Після перших 5 серій я поставив цій анімесі на MyAnimeList об’єктивні на то час 7 балів. Після закінчення перегляду я виправав оцінку на 10, хоча об’єктивно вона набрала б десь 8. Найвищої оцінки у мене заслуговють зазвичай не об’єктивно гарні речі, а ті, що зачепили особисто мене і я під час перегляду жив життям персонажів. Тобто ті речі, які певним чином входять в резонанс чи то з моїм світосприйняттям, чи то просто з моїм ставном під час перегляду.
Тепер аж до початку виходу другого сезону Code Geass (а це буде вже в цьому місяці 😈 ) присягаюсь не дивтись драматичних аніме, бо мізки не витримають. Оно в мене якраз є недопереглянуті “Excel Saga” та “Azumanga Daioh” 😆 Якраз те, що треб аби розвантажити мізки та підготувати їх до наступного удару (сподіваюсь другий сезон Код Гісу мене не розчарує)…
P.S. А Мадлакс все-таки кращий витвір за Нуар. Більш глибокий, цілісний та завершений.
P.P.S. Ввечері з дому нароблю ще класних скріншотів та додам до статті 😉