Сабжевий фест хоч був і набагато менш розкрученим аніж “Країна Мрій”, яка відбувалась тижнем раніше, тим не менш зібрав дуже багато народу. Враховуючи чутки та величезну чергу на автовокзалі організатори самі не очікували на таку кількість бажаючих. Вцілому дуже позитивний фестиваль, хоч і далеко не бездоганний по організації. Серед промахів і згадана проблема з транспортом, і відсутність нормальної їжі в достатній кількості: 2-3 палатки з харчами на декілька тисяч людей – то все-таки малувато. Наплив бажаючих перетворювався у величезну чергу. Це вже не кажучи про ціни. Мій обід, наприклад (хоча “обід” – це голосно сказано), в перший день обійшовся в більш ніж у 80 грн. 😕 Ще не дуже сподобалась взаєморозташування об’єктів, занадто велика площа фестивалю і відповідно значна відстань між “експозиціями” так би мовити. Та й від наметового містечка пиляти до головної сцени потрібно було декілька хвилин. Хоча це вже дрібниці…

Інші фото можна побачити у альбомі “Трипільське Коло 2008. Вода”. І навіть у вигляді слайд-шоу.

Ну а з позитиву варто відзначити по-перше, власне музичну складову. Мну залишився задоволеним виступами гуртів “АтмАсфера”, “Дахабраха”, ще пари, назв яких я зараз вже не пригадаю, але найліпші враження і найбільше вражень в перший день все-таки залишив гурт “Рун”, що майстерно грає шикарну кельтику, а на другий – “Тінь Сонця” (мну навіть горлянку зірвав на них). До речі, в перший день під час виступу гуртів біля лівого краю головної сцени тусувалися молоді танцюристи, які вчили оточуючий люд всілякого роду танцям. Але найбільш класно витанцьовували троє дівчат і один хлопець під той-таки “Рун”. Ірландські танці під ірландську музику… Це було прекрасно (і пофігу, що не пов’язано з основною тематикою фестивалю 🙂 ). Можна було лише стояти з відкритими ротами, дивитись, слухати та насолоджуватися видовищем. Плюс до того всього, було цікаво повештатись колом майстрів (а бажаючим і спробувати себе), подивитись на побудову трипільської хатки, видертись на скелелазильну стінку чи спуститись на троллеї (канатний спуск такий, якщо хто не в курсі). Ще з приємних спогадів – це трансляція фестивалю “Відкрита Ніч”. Ми приперлись туди зі спальниками, постелили їх у високій траві і дивились короткометражки під відкритим зоряним небом. Враження словами не описати. Визирати в прохолодну ніч із теплого спальника, дивлячись кіно по великому екрану, а поруч купа таких само глядачів… Взагалі – це була б шикарна ідея влаштувати нічний кінотеатр десь на полі під відкритим небом.