Перед тим як перейти до основної теми допису дозволю собі зробити невеличкий ліричний відступ. Ступінь очікування мною того чи іншого гурту легко визначити по часу, коли я беру квитки на їх концерт. На Within Temptation, наприклад, вони з’явились десь за пів року до виступу, а брав я їх менш ніж за місяць (щоправда, ледь знайшов), на Draconian – впродовж перших 2-3 тижнів як вони з’явились (але, з Драконами я не особливо поспішав, бо не думав, що на них прийде багато слухачів), на Haggard я брав квитки в перший тиждень їх появи… Гурт, правда, довелося чекати навіть більше, адже їх туровий автобус попав в Румунії у заметіль і тому концерт перенесли з понеділка на середу. Багато квитків від приїжджих, я впевнений, було здано і зал до виходу гурту на сцену виглядав досить порожнім. Але концерт відбувся… І це було щось.

Почався він як із традиційної солідної затримки (це при тому, що я сам спізнився на 15-20 хвилин), так потім ще й чекали близько години. Добре, що хоч була компанія і за теревенями під сценою час пролетів досить швидко. Я конкретно провтикав, що не заходив на Фростер перед концертом, бо виявилося, що там можна вільно фоткати, а я був без фоторушниці. Але ось гасне світло, чуються перші рядки епічної розповіді з “The Origin”, інтро до останнього альбому Хаггард “Tales of Ithiria”, під дещо мляві спочатку оплески (людей як я вже казав було порівняно небагато) гурт виходить на сцену. Далі вже нема слів – одні емоції. Звук був просто казковий (вже і не пам’ятаю, коли я востаннє в НАУ розрізняв кожен інструмент, а вокальні партії не зашкалювали) Під сольні партії Сюзанни у мене мурашки по тілу пробігали, бо чути – то одне, а от бачити на власні очі як вона витягує оті всі ноти, а потім в паузах ще примудряєтсья пританцьовувати та ментеляти білявим хаєром – то геть інше. Порадувала і чорнява вокалістка (не пам’ятаю імені), в неї дуже класне сопрано, але, на жаль, соло партій було мало… Обидва камерні волісти: Фіффі (тенор) та… ммм… імені не пам’ятаю, баритон, коротше кажучи теж відмінно виконували свої партії і постійно віджигали, а “баритон” ще порадував тим, що був вдягнений у футболку “Rhapsody”. Італієць як не як… 🙂 Клавішниця постійно підскакувала у відсутності власних партій та витанцьовувала по сцені. На Herr Mannelig гітаристи Азіз та Клаудіо спустились до проходу під сценою, де стояла охорона та фоторепортери і грали прямо перед фанами. Було кльово, а на власні очі можна побачити отут:

Дві години концерту проминули в мить ока. За цей час ми ще встигли і поспівати фрагменти з “Heavenly Damnation” та “Final Victory”, нахлопатись в долоні та накричатись. Звісно, був і вихід “на біс”. Публіка теж порадувала. Востаннє я бачив щоб така невелика кількість народу здіймала стільки галасу – це на концерті Rage два роки тому. Завдяки такій самовіддачі залу і музикантів виступ видавався просто якимось “доманшнім”, чи що… Також серед публіки мною особисто не було помічено жодної неадекватної людини чи обригана. І це основна причина чого мене збісило відношення охорони в кінці концерту до публіки як до бидла. Гурт після завершення виступу сказав чекати їх під сценою, а ці квадратнопикі дибіли почали виганяти звідти людей (а я ще на початку концерту їх похвалив, що на вході вони були адекватними і під час концерту – видно готували “сюрприз” на кінець). Тому автографи та фото добувалися майже з боєм (ще раз наголошу: гурт був не проти – то це що? власна ініціатива охорони, чи організаторів? чому не можна провести нормальну автограф-сесію як на Draconian була, наприклад?). Через деякий час охорона почала відтісняти людей з-під сцени, чим дуже здивували Сюзанну, що давала автографи і яка навіть намагалася стати на захист фанатів безрезультатно апелюючи до охорони… Благо, затримка, і бидлятська поведінка охорони під кінець – це єдині мінуси вчорашнього концерту про які зараз навіть не хочеться згадувати.

Ну і декілька фото з групою на пам’ять:

Сет-лист виступу:

The Origin
Tales of Ithiria
Per Aspera Ad Astra
In A Fullmoon Procession
The Observer
The Day As Heaven Wept
Origin Of A Crystal
The Sleeping Child
Statement zur lage der musica
Herr Mannelig
De La Morte Noir
Heavenly Damnation
The Final Victory
Upon Fallen Autumn Leaves
Epure Si MuoveEncore:
In A Pale Moons’ Shadow
Awaking The Centuries

P.S. Ну а тепер з почуттям виконаного обов’язку можна з’їсти цукерку, одну з яких Фіффі кидав в зал після завершення концерту, а мну примудрився спіймати 🙂

Фото та відео люб’язно надані Феррозером, за що йому величезна подяка. До речі, він теж не пішов з концерту голодним, бо отримав пачку чіпсів від гітариста 😀