Три дні промайнули як мить з усіма своїми позитивними та негативними сторонами. Як завжди основний внесок у позитив зробили команди, що виступали на фесті (цього разу lineup був просто шикарним), негатив знову ж таки по традиції деякі недоліки організації.

Але все-таки позитивний настрій від виступів улюблених гуртів затьмарив собою всі мінуси фесту. Основний мінус – це як завжди звук. На багатьох групах він був далекий від ідеального. Так, наприклад, виступ Eluveitie був нефігово підпаскуджений постійним випаданням вокалу та скрипки. Ще з мінусів – пивна монополія Оболоні. Я звісно розумію, що вони спонсори фесту, але ж блін… 15 грн. за півлітри світлого – це не що інше як здирництво. Чай теж був ледь не золотий, при цьому кип’яток продавали по ціні чаю. Ох не заздрю я тим хто жили в палатках. З їстівного відносно адекватна ціна була лише на плов, тому доводилось від’їдатись в основному вранці перед фестом та опів на третю ночі після повернення з нього. До речі, цього разу нам пощастило з компанією – у нас був Антон з машиною, який вночі підкидав нас з Джоллі та Блеком до Шулявки 🙂 На фесті побачив купу знайомих, кого вже не бачив чорт і скільки, а також познайомився ще з кількома цікавими людьми, що було дуже і дуже позитивно. Але це все речі колофестивальні. Найцікавіше – це ж власне виступи. Я був присутнім не на всіх гуртах, тому нижче я згадуватиму лише тих, кого хоч трохи чув та бачив. По можливості буду здоблювати все відео з виступів. Ню Ютюбі їх уже багацько, щоправда звук в більшості випадків ніякий. Тож почнемо…

Перший день

Весь перший день я працював, тому приїхав вже коли грали Obituary і відповідно все, що було до них я не чув.

Obituary. Коли я приповз на фест, то вгони вже встигли відіграти пару пісень, але все одно більшу його частину я почув. Я їх слухав за день до концерту, але в записі вони якось не пішли, а от в живу були дуже навіть нічого. Не сказати, щоб там дах зірвало абощо, але вцілому сподобалось. Плюс все-таки було цікаво почути гурт, який стояв у витоків death metal як жанру.

Moonspell. Я собі з 2006-го не міг пробачити, що минулий концерт Мунспелу я висидів у кріслі, тому цього разу у мене була нарешті можливість нагорлатись та наментеляти хаєром досхочу. Португальці були просто прекрасні. Однозначно – один з найкращих виступів на фесті навіть не зважаючи на те, що і їх звук був на початку вистроєний тяп-ляп. Зате був проектор і пісні супроводжувались чудовим відеорядом. Більшість пісень були з їх останнього альбому Night Eternal, але і традиційні свої хіти: Wolfshade, Alma Mater, Opium, Awaken, Vampiria, Mephisto, Fullmoon Madness. Я до того ж відкрив для себе пісню Luna – якось так вийшло, що я раніше її не чув, бо у мене не було того альбому, а там ще мультик кльовий крутили по проектору. Кілька разів під час виступу у мене від задоволення просто перехоплювало подих: на Vampiria, коли дали освітлення ззаду сцени і було видно лише силуети музикантів (я тут зрозумів, що по емоціях жоден концерт з роковим не порівняється, це геть інше), та на Mephisto, коли почав лити дощ і освітлення зі сцени його підсвічувало і дощ здавався падаючими променями світла (це було так гарно, що ми як заворожені дивились на це видовище і навіть не думали діставати дощовики). А ще Фернандо присвятив останню пісню (Fullmoon Madness) Нергалу з Behemoth – у нього лейкемія, але він бореться і не зраджує своїм переконанням.

Після виступу ми не стали чекати групи, що виступала вночі – все одно вона грала кавери – і втекли по домівках.

Другий день

На другий день ми трохи забарилися вдома і просто летіли на фест думаючи, що провткали початок виступу Eluveitie (і по дорозі сильно матюкались з приводу того, що який дурень поставив їх другими, коли ця група для багатьох була ледь не хедлайнером по очікуваності). Але нам на щастя виявилось, що концерт взагалі не почався із-за якихось проблем, тому довелось ще певний час просидіти перед головним входом на концертну площу. Час від часу накрапав дощик, тому доводилось то вдягати то знімати дощовики. Коли людей стали пускати всередину ми побачили, що на лівій сцені висить банер Preternatural, а на правій – Sabaton. Здивувались, але прийняли стратегічне рішення базуватись навпроти Preternatural, бо ймовірність появи там найбільш очікуваної нами групи була вище і не прогадали.

Preternatural. Латишський melodic death приємно здивували навіть при тому, що їм аби компенсувати загальну затримку виділили часу буквально на п’ять пісень. Але виступили гарно, ми з Джоллі навіть збиралися купити їх диск при можливості. Те, що гурт сподобався багатьом металхедам доводить також те, що їх зустрічали досить тепло і під сценою зібралось досить багато людей, бо зазвичай гурт який вступає першим отримує мало уваги (судячи з інших оглядів чудовий приклад – Пілігрім, що виступали на третій день, коли його слухали сидячи в стільчиках).

Sabaton. Враження про power metal від шведів суперечливі, але вцілому приємні. Ми їх дивилися збоку і всю сусідню сцену видно не було, але навіть ми бачили і відчували шалену енергію яку випромінював вокаліст носячись по сцені ніби з шилом в дупі. Музично вони так собі. Хоч пауер і мій улюблений жанр, але Сабатон мені здались пріснуватими… якби не балабол-вокаліст 🙂 Що він там тільки не патякав. Казав, що вболіває за українців в спорті, бо у нас однакові кольори на державних правпорах, поділився історією про те, що вони в літаку сперечались чи справді українські дівчата гарніші за шведських (за твердженнями знайомих очевидців кажуть шведки таки дійсно ого-го і це питання було принциповим) і ми прийняли від нього капітуляцію: сказав, що якби він був патлатим і з хвостом, то під час пересування по Києву хвіст би на плечі не опусквся, бо йому доводилось так крутити головою. От.. Але під кінець виступу вони таки розкочегарили навіть нашу сцену 🙂 Хоча наша половинка горланила і перед цим, правда з іншого приводу: на сцені час від часу з’являлись Мері та Анна з Ельвейті.

Eluveitie. І ось нарешті ми дочекались їх… Якщо чесно ми їх вже давно так хотіли побачити, що наша компанія за одних швейцарців мабуть би заплатила ті 300 грн, які коштував весь фест. І навіть незважаючи на згадані мною ще з самого початку проблеми зі звуком виступ був фантастичним. Круто було зірвати горлянку ще в обід задовго до кінця другого дня 🙂 Якщо хто не в курсі загалом музику Eльвейті можна описати як Dark Tranquility зі скрипкою волинкою та лірою. Забери три останні – отримаєш просто Дарків, але саме ці інструмени роблять їх неповторними. Багато пісень Ельвейті написані галльською мовою. Група відіграла кльово, зіграли і Inis Mona, і Slanias Song, і Quoth the Raven і… багато всього коротше кажучи. А нам пощастило стояти навпроти соло-гітариста, який постійно заодив натовп. Єдиний мінус, що із-за паршивенького знання англійської у відвідувачів так і не вийшло нормально хором підспівати мотив “Inis Mona”, що просив вокаліст 🙁 Після висьтупу майже весь гурт (окрім Анни, на жаль 🙁 ) роздавав автографи та фоткався з бажаючими:

Sirenia. В екстазі від виступу Ельвейті ми під Сіренію просто пили пиво. Тим паче, що вони мене дещо розчарували. На початку виступу вокалістка лажала (потім чи то виправилась, чи то я вже звик, але ніби було краще), зі старих альбомів зіграли по-моєму лише трек “Meridian”, та і то… це взагалі-то моя улюблена пісня Сіренії, але на фесті вона звучала у виконанні Айлін убогенько, хоч і краще за більшість інших їх пісень. А, і ще у них бас та клавіші були фанєрою. Фє.

Mayhem. Мейхем був просто ппц. Тупо стіна звуку і воплі. Тру блецк, йопт. Хоча пам’ятаю, що в записі я ще міг це слухати, але нажво…

Hammerfall. Перед Хамерфолом ми між собою обговорювали, що це не дуже вдалий вибір серед багатства вибору power metal гуртів, але в кінці кінців мене особисто виступ порадував навіть незважаючи на його одноманістність і затягнутість. Більше всього мене повеселило, що я деякі пісні Хамерфола підспівував (а саме Renegade, Last One Standing, Any Means Necessary, Riders of the Storm) і не міг зрозуміти звідки я знаю тексти – я ж Хамерфол ніколи не слухав цілеспрямовано 🙂

Oomph! Цей гурт взагалі мимо каси. З його виступу найбільше запам’яталася дівчинка під будкою звукачів (навпроти сцени де скоро мав виступати Venom) з непогано пластикою, яка весь виступ Умф! танцювала як на дискотеці. Взагалі Умф! явно більш якась дівчача хрєнь була – стільки визгу з-під сцени було. А, ще запам’ятався прикол з “трансвеститами” (люди, вчіть англійську! хоч не будете виставляти себе йолопами).

Venom. Збирався почути з чого ж почався блек метал, а в результаті почув крутий олд-скул треш. Як іі у випадку з Obituary виступ хоч і не зніс башту, але залишив масу приємних вражень. Єдине що музикантів було шкода. Спочатку відмовив один з мікрофонів і техніки майже весь виступ Венома намагалися його полагодити, снували туди-сюди і натикались на музикантів. Плюс був момент, коли звук з саунд-чеку на сусідній сцені був голоснішим за Веном – такий вияв неповаги це майже що ляпас. Навіть не знаю чи приїдуть вони до нас коли ще (принаймні з цими оргами).

Kiss Forever Band. Хто виступатиме вночі намаглись тримати в таємниці до останнього. Виявилось, що це болгарськтий триб’ют-гурт KISS. Послухали три пісні цих паяців і роз’їхались по домах.

Третій день

Оскільки вночі дня минулого я нефігово змерз, то вирішив ранок витратити на те, щоб змотатись додому і трохи привдягтися, тому перші кілька груп знову таки пропустив. Зате далі все починаючи з Круакана і закінчуючи Хаггардом було на вищому рівні. Самий кльовий фестивальний день. Всі гурти до Cemetery of Scream я пропустив бо не чув їх раніше. Останніх пропускав звідомо, бо їх виступ три роки тому на Зеленому Театрі (перед Анафемою, Арморфісом та Кріейтором) під дощем був більш ніж бліденьким. Навіть враховуючи, що в студентські часи мені їх музика подобалась. Але кажуть, що дарма я їх пропустив – цього разу виступ був потужнішим. Але таке вже життя. Прийшов я на на фест буквально за пару хвилин до початку виступу Cruachan.

Cruachan. Перший винос мізків за цей день. Чудовий виступ, зіграли ліричну “Ride on” двічі, причому обидва рази із глядачами. Це просто фантастика. Сам писати не буду, краще процитую частину іншого (не мого) відгуку про фест: “АААА!!! Cruachan !!! ААА!! Ірландські бастарди, що не тільки перемогли у номінації “Повелителі підсценової куряви”, а й дали найдовшу автограф-сесію, яка поступово переросла у нічне бухалово із слухачами і навіть сейшен із волинкою та народними піснями. Богів фолк-металу було видно відразу, як мінімум, по неповторним костюмам, які органічно підкреслювали музичний стиль гурту та етнічну приналежність. Говорити про Cruachan можна довго, але краще прийти на наступний їхній концерт в Україні, який, я більш ніж впевнена, ще відбудеться, і потанцювати у гігантському хороводі із криками ‘fuck the british’. Що ж, хлопці, ride on, see you..” Про підсценову куряву – це влучно сказано, бо і справді пилюка там стояла добряча, коли металхеди пробували танцювати 🙂 Також вони продовжили стару традицію обучення гуртів матюкам, але про цей аспект я напишу в самому кінці окремо 😉 Одразу ж після виступу гурт вийшов на автограф сесію, але за пими побігла ледь не чверть присутніх на мототреку, тому ми спершу навіть вирішили не витрачати час, а зачувши перші звуки наступного фантастичного виступу: “Diablo Swing Orchestra” почимчикували до сусідньої сцени. Але під час виступу останніх я час від часу поглядав на натовп біля ірландців і улучив момент (пропустивши всього півтори пісні оркестру), щоб сфоткатись з гуртом.

Diablo Swing Orchestra. Їх я встиг послухати буквально пару треків до фесту і лише тут по-справжньому оцінив всю міць метал-кабаре. Музика – важка, але в той же час майже не формат, шикарний імідж “Привіт 70-ті!” та незабутня поведінка сцені: не кожен паяц може викликати до себе повагу. DSO може. По-моєму це взагалі був єдиний гурт, який вже на другій чи третій пісні змусив дві тисячі людей стрибати навіть без заклику зі сцени. Нас просто дико перло. Після виступу гурт таки вийшов роздавати автографи. Щоправда музикантів було на деякий час заставили повернутись до роздягалень аби переодягтися, але вони пообіцяли фанам повернутись і дуже швидко повернулися. На автограф сесії була можливість перекинутись з ними парою слів… Це шалено позитивні чуваки.

Rotting Christ. Якби мене спитали перед концертом яку із грецьких melodic death metal я хотів би почути: Septic Flesh чи Rotting Christ (ну і назви ж, ага?) я б без роздумві сказав, що Септіків. Після концерту я б так само без роздумів сказав би: обох. Ротінги були теж неймовірні. Хоч звук міг бути і трііішечки краще. Все-таки Ротінги – це melodic death і чутність симфонічних елементів там важлива. Джоллі он був так вражений, що після виступу побіг купив диск, а потім підписав його у всіх музикантів гурту.

The Gathering. Я ніколи не розумів загального ажіотажу навколо Гезерінг вцілому, так і навколо їх екс-вокалістки Аннеке конкретно. Мені їх музика здавалася одноманітною, я кілька разів чесно пробував переслухати “If…then…else”, але жодного разу не знаходив там пісні яка б могла зачепити. Тому на фестивалі від них багато чого не чекав. Але навіть вони зробили мені сюрприз: звучали вони таки гарно. І хай навіть все одно одноманітно, але дуже гарно (і звук у них був мабуть вистроєний найкраще за всіх). Я навіть трохи пожалкував, що слухав їх з-під сусідньої сцени, де ми забивали місця в очікуванні Дарків. І нова вокалістка як на мене справяється.

Dark Tranquillity. Ще один гурт, який я вже мав честь бачити два роки тому, але знання на що вони здатні ще більше розігрівало апетит до музики. І вони виправдали і перевиконали всі сподівання. На фестивалі, а особливо на третій день було багато фантастичних виступів, але якби потрібно було вибрати один самий-самий, я б вибрав саме його. Мікаель Станне знову носився по сцені як навіжений, ми знову побачили таку рідкість як посмішка їхнього басиста і цього разу нас було втричі більше аніж два роки тому і тому море стрибаючих людей виглядало фантастично. Я знову процитую фрагмент з не мого огляду: “Ну що сказати про фінальних шведів? Скажу просто: хто цього не бачив, можете виколоти собі очі, перерізати горлянку, продати внутрішні органи на чорний ринок, і, якщо є бажаня, спокійно жити далі. Це було незабутньо! […] Унікальні малюнки, гра світла – все виглядало дійсно дорого і світового рівня. Я сиділа далеко від сцени на лавках мототреку і просто насолоджувалась відчуттям того, як музика вростає в мене, і кожен із нас перетворюється на персонажа кліпу чи навіть чийогось хворого сну.” Здається і Дарки були задоволені: принаймні не кожна країна у них отримує подяки на офіційному твіттері гурту.

Haggard. Третій гурт, який я вже мав щастя бачити. Навколо приїзду Хаггарду біло багато спекуляцій – хождили чутки, що вони не приїдуть, але вони були. На початку виступу Азіз по черзі називав учасників гурту і ми з жалем помітили, що порівняно з минулим концертом ми недорахувалися: тенору та баритону (коротше обох чоловічих камерних голосів) та меццо-сопрано (Вероніку) і тому за всю камерну частину довелося віддуватись Сью. Музика із-за цього здалася дещо пріснішою аніж минулого разу, але тим не менш це був гарний і вартий уваги виступ. Шкода, що горлянка у мені (і у багатьої мабуть теж) була знищена і тому у нас не вийшлло підспівати нормаьно ані “Her Mannelig”, ані “The Final Victory”, ані навіть “Awaking the Centuries” – все було занадто тихо навіть при тому, що людей було багато.

От… Здається нікого не забув. А тепер як і обіцяв про мати та іноземних музикантів. Минулорічний Глобал Іст відзначився вихододм СМЕХа, одного з помічників організаторів із приблизно наступною заявою: “Ребята, большая к вам просьба: “не учите музыкантов матам”, а то сегодня на вопрос вокалисту Crematory все ли его устраивает он ответил: “все хорошо, ебть мой хй” Фраза одразу стала майже крилатою 😀 Цього разу було трохи інакше: під час невеликої паузи між піснями Джон Раян, скрипаль Cruachan, почав хизуватись поповненим словарним запасом. Останнє, що він сказав: “охунно”. Під дикий регіт публіка кілька раз рявкнула те саме у відповідь, а Джон просік тему і почав скандувати слово у мікрофон, а глядачі підтримали. Надалі ледь не кожну групу супроводжували подібним скандуванням. В тому числі і Dark Tranquillity. Мікаель Станне спитав що воно означає і у відповідь побачив купу піднятих до гори великих пальців. Це нагадало минулий концерт Дарків, коли публіка скандувала “забись”, а він сказав, що не знає, що воно значить, але звучить гарно 😀. Отакі от нецензурні заходи у нас проводять. І куди дивиться нацкомісія з моралі? 😎