Два виступи Лева Валкіна в Києві. Враження (UPDATED)

По-перше, Грей – птах гордий, поки не пнеш – не полетить, тому дякую Jolly Roger за копняка (тобто що підбив-таки піти) 🙂 По-друге, для тих хто не в курсі (мій блог-то не тематичний і таких буде багато 🙂 ) Лев – це дядько з Росії, ім’я якого, наприклад, щасливі власники iPhone/iPad можуть бачити About > Legal (він автор компілятора asn1c, що використовується Apple). Плюс він же засновник журналу “Практика функціонального програмування” та засновник/со-засновник кількох стартапів (з цінами від десятків тисяч до кількох мільйонів USD).

Одразу дві відмазки (дисклеймера). По-перше, це лише мої спогади про те, що розповідалось (а ще я обидва рази спізнився і сидів на гальорці, де не завжди було гарно чути), тому якщо я десь щось недочув чи забув та добрехав – буду дуже вдячний, якщо мене виправлять 🙂 По-друге, я залишаю за собою право описувати все власними словами й інтерпретувати почуті слова так як я це розумію, але залюбки вислухаю альтернативні погляди (якщо будуть).

Виступ 2-го серпня був присвячений ФП та Erlang. Тут вже дещо понаписували до мене (як мінімум одна стаття та кілька відгуків у Твітері за хештегом #lvwkiev), тому повторюватись не буду і лише якщо вистачить сил доповню своїм стислим підсумком в кінці допису.

Тепер щодо виступу 3-го серпня. Тематика була уже більш високорівнева: бізнес, стартапи, Кремнієва долина, еміграція, продуктові vs аутсорс компанії, тощо. Я трохи спізнився, тому про що була мова в перші 20 хвилин не знаю, але попав я якраз на момент, коли Лев по суті розповідав те саме, про що згадував Пол Грем у своєму есе “Міста та амбіції”, яке пару тижнів тому переклав: долина просто-таки “дихає” стартапами. Там жартують, що коли у прибиральниць вдається перекинутись парою слів, то вони обговорюють виключно їх 😀 Також Лев казав, що був свідком того як камбоджійські офіціантки в Пало-Альто, коли видається вільна хвилинка читають та конспектують книжки по хімії для вступу в Стенфорд (це вже трохи протирічить з твердженням Грема) і це абсолютно нормально для цього міста. Як влучно помітили слухачі – у нас може бути схожа ситуація, коли людина з науковим ступенем працює касиром у супермаркеті, але причини у того інші: абітур’єнти Стенфорду йдуть на таку роботу, щоб заробити гроші, аби оплатити навчання (тобто, власне, майбутні знання), в той час як у нас це означає те, що отримані знання не відповідають потребам ринку (або якість знань, або напрям).

Судячи з більшості прикладів заробляти на стартапах там дуже просто, але думаю до цього твердження варто поставитись вельми скептично. Чому скептично – зрозуміло. На кілька вдалих стартапів, я впевнений, знайдеться десяток провалених. Тут же мова йде про те, чому це гарно працює там і погано у нас. Один з прикладів Лева був віджет для MacOS, який моніторив якесь мережеве обладнання (здається NetGear; далі я їх буду називати так, але читайте це як “деяка компанія – виробник мережевого обладнання”), причому на розробку Лева підштовхнуло просто те, що він хотів вивчити ObjectiveC та Javascript. Коли віджет був готовий він просто пішов до компанії NetGear, зустрівся з менеджером відповідного софтового підрозділу, вдарили по рукам і вуа-ля: продано за кілька чи то сотень, чи то десятків тисяч баксів. Щоправда віджет було написано шляхом аналізу запитів існуючої веб-сторінки з моніторилкою, тому перед цим NetGear дав приклад нормального використання API, щоб переписати віджет по-людськи.

Виглядає все дуже просто. І зі слів доповідача там це і справді так. Але чому? Справа в тому, що рішення про ту чи іншу річ приймають на рівні найвищої компетенції. Тобто в даному випадку рішення про покупку віджета приймала перша ж (знизу) людина в ієрархії компанії, яка мала таку можливість (менеджер відповідного напрямку/департаменту) і при цьому вона більше всього розуміється в своїй галузі. На противагу ставиться типова організація компаній в СНД, коли всі подібні рішення часто треба через директора всієї контори (хоча цим само, як відомо, грішить і Apple 🙂 ). Чому так? І “верхам”, і “низам” страшно. Першим – перекладати відповідальність за прийняття рішень, другим – брати цю відповідальність. Але спуск відповідальності до найбільш компетентного рівня прийняття рішень – це гарна практика, яку треба розвивати. Лев вважає, що її необхідно виховувати, причому один із найбільш дієвих способів – давати її примусово: не питати у людини готова вона до цього чи ні, а ставити перед фактом. Справа в тому, що більшість не те, що не має до цього хисту, а просто боїться і ніколи самостійно не виступить з ініціативою (до речі, думаю, це повелося ще з “Совку” і його підходу “инициатива наказуема”, після чого залишилась лише звичка плакатись на кухні). В цілому ж ідея дуже спірна, але цікава.

Іншим “бічем” СНДшних компаній є те, що вони часто тримають власний ІТ-відділ який часто робить все, замість того, аби придбати найбільш вдале рішення. В якості прикладу приводились інтернет провайдери початку XXI сторіччя, у кожного з яких була написана своя власна система білінгу. При цьому вони із-за її простоїв часто втрачали більше грошей, аніж якби вони купили готову і налагоджену систему у третьої сторони. В якості прикладу наводились клієнти Echo (поточний дитя Валкіна), здається Reuters, у яких різні елементи сайту могли робити різні компанії, у яких в тій сфері найбільша компетенція. Та сама Echo (в дівоцтві JS-Kit) використовується в Reuters для виводу Social Stream, а це лише маленька дрібничка на їх сайті.

Також мова зайшла про менеджмент як кар’єрний ріст розробників. В Кремнієвій долині перехід в менеджмент досить часто є не підвищенням (і відповідно збільшенням зарплатні), а скоріше паралельним перенесенням і не є чимось дивним ситуація, коли senior developer при переході в менеджмент починає отримувати зарплатню на рівні “мідла”, а то і менше. І для того, щоб хоча б вийти на свій попередній рівень треба довести свою профпридатність на цій позиції. Для компанії Лева це взагалі типова практика, адже ця політика логічна: в менеджмент мають йти ті у кого до цього є хист та/чи бажання, а не мисливці за матеріальними благами 🙂 Як на мене, чудова ідея. І тут є цікавий нюанс. Прямо під час виступу цього не говорилось, але подумки перебираючи ввечері деякі тези я зв’язав це з тим, що написано в одному з абзаців вище про відповідальність і паззл склався. Управління означає відповідальність саме по собі, це його суть. Якщо ж частина відповідальності перекладена на розробника, звісно виключно в сфері його компетенції, – нема нічого дивного в тому, щоб його зарплата перевищувала зарплату менеджера, коли вона для обох формується на основі двох параметрів: skill + responsibility. Причому саме перекладена, бо відповідальність – штука така, що коли вона розподілена – це означає її відсутність взагалі.

Ще мені дуже сподобалось як Лев розповідав про конкуренцію на ринку стартапів. Мені це одразу нагадало ідеалізованих капіталістів з книжки “Атлант розправив плечі” Айн Ренд. Вони існують! 😀 Тут було як мінімум два приклади. Один на початку виступу, інший в кінці, але чимось схожі.

Перший приклад – про JS-Kit. За словами Лева коли він вперше опублікував інформацію про свій новий стартап на TechCrunch (це для стартапу щось типу виходу в світ 🙂 ), майбутній автор Disqus пішов оббивати пороги інвесторів, вибив 500k USD інвестицій і за півроку з’явився Disqus. “Вкрав ідею!” – обурились слухачі. “Це нормально.” – усміхнувся Лев, – “Так і треба.” При цьому цікава штука, що JS-Kit почав залучати інвестиції через два роки після публікації на TechCrunch, тобто через 1.5 роки після того як їх отримав Disqus. Це був не єдиний конкурент, але найбільш серйозний, який витіснив JS-Kit з “long tail” частини ринку. На деякий час все устаканилось, але тут з’явився новий молодий та амбіційний суперник – livefyre, заснований чи то недавніми випускниками, чи то студентами старших курсів Стенфорду. Причому треба було бачити як натхненно горіли очі, коли він із симпатією розповідав як ці молодики збирались “надерти зад старицям [Disqus та JS-Kit]”. До речі, в цьому контексті згадалася ще одна теза: якщо ви відчуваєте, що не зможете зробити крутий продукт, який буде хоч в чомусь кращий за конкурентів і запас натхнення підтримувати цю дистанцію хоч кілька років – стартап приречений.

Другий приклад – про Ульяновськ де, власне, зосереджена більша частина розробників. Справа в тому, що це місто не таке й велике і більшість нормальних працівників вже працювали у одній великій місцевій аутсорс компанії. І от Лев солідною прибавкою до зарплатні переманив кількох дуже гарних розробників з тієї компанії. Це неабияк розлютило її власника і він пообіцяв вбити Лева. Звісно ж не в прямому сенсі, а в бізнесовому: задавити того на власному полі – більш успішним стартапом. Так з’явився продукт Ecwid, який виграв конкурс від Google та Forbes Russia. А обидва “конкуренти” тим часом бавляться собі (тиц, тиц).

Отаке… Мабуть ще міг би чого написати, але думаю вистачить – і так не впевнений, що хтось це до кінця дочитає 🙂

UPD: Ще один відгук про другу доповідь. Там є також те, про що я не написав вище 😉 Рекомендується для прочитання.

UPD2: І ще один 🙂