Пан Макото Шінкай нові речі випускає нечасто і сабжу в торрентах досі нема (так як не випущена ще DVD-версія). А враховуючи, що він славний саме своєю витонченою промальовкою, можливість подивитись новий твір на великому екрані видавалась просто подарунком з небес і занесла нас нелегка в кінотеатр. Багато хто вже висловився на рахунок сабжу, але і я не можу не підкинути трохи лайна на вентилятор (і взагалі пофілософствую трохи на тему онеме та перекладів). Маленький дисклеймер: у роботах Шінкая мої вподобання дещо відрізняються від загальноприйнятих. Наприклад, улюблена річ – “Beyond the Clouds” (фантастика, містика, хмари, польоти, ммм…), гарні – “Voices of a Distant Star” та “She and Her Cat” (щоправда, дзен пізнав лише після другого перегляду), а от “5 Centimeters Per Second” цікава, але назвати шедевром, яким його багато хто вважає, – ну ніяк.

Сюжет

Епічна фігня. Навіть якщо закрити очі на те, що це геть не те на що я очікував від назви серіалу та після трейлеру (це саме по собі не є мінусом), він прямий як стріла Робін Гуда і простий як гранчастий стакан, але найгірше – він ні про що. Тобто у нього був якийсь задум, але якби не вікіпедія з цитатою самого режисера, я б ні за що в світі не здогадався про що ж воно.

Озвучка (російський дубляж)

Тут можна складати поеми, але найбільш влучною є фраза “бессмыслен и беспощаден” 😀 По-перше, переклад абсолютно бездарний в тому сенсі, що там є фрази, які просто не зрозуміти. По-друге, адаптація де не треба: якщо чуючи купу інших ляпів ми лише здивовано та з іронічними посмішками переглядалися між собою, то почувши “Асуночка” замість більш звичного “Асуна-чян”, вже не втримались і пирснули зі сміху. Та її [адаптації] відсутність де варто було б: деякі фрази були прямим перекладом з японської, але одна проблема: в деяких випадках у нас так не говорять (наприклад, не констатують в голос якісь очевидні речі). Але мало того! Ці ляпи стали ще більш тупими із-за того, що актори намагались копіювати інтонацію японців. І це був повний ппц. Складалося враження, що діалоги писала шестирічна дитина. Щоправда мну інколи подумки уявляв деякі простенькі фрази (чи скоріше окремі слова) як би вони були звучали в оригіналі і розумів, що там би це не звучало так тупо, бо вони саме так говорять – традиція така. Взагалі у мене склалося враження, що в студії, яка займалась дубляжем чи то не дивились, що відбувається на екрані, коли озвучували, чи то потім самі не перевіряли, що у них вийшло в остаточному варіанті.

Хоча можливо це все із-за того, що я не люблю дубляж в принципі. Особливо коли це стосується інших культур. Дублювати такі речі – це майже те саме, що дублювати бушмена з “Напевно боги з’їхали з глузду”. Хоча якщо казати конкретно про аніме, то є все-таки і два гарних (ІМХО) приклади (і обидва дублювала одна й та ж студія): “Gunslinger Girl” (меланхолійна озвучка дуже пасувала загальному настрою) та “Last Exile” (голос Діо пасував його персонажу можливо навіть більше, аніж оригінал).

Картинка

Мабуть єдиний плюс всього твору, якби не деякі “але”. Якщо говорити про задники, то вони просто… просто фантастичні: хоч бери друкуй і вішай на стіну (кілька прикладів нижче), але персонажі… Перший же кадр з головним героєм викликав лише одну думку: “Якого дідька тут робить Хаул?” Духом Ghibli від персонажів несло за версту, але в контексті цього твору вони були м’яко кажучи недоречними. Ну навіщо? Навіщо? Навіщо? Більш традиційна по “Voices of Distant Star” та “Beyond the Clouds” злегка кирпатоноса промальовка персонажів пасувала б куди більше і не було б того когнітивного дисонансу між персонажами та подіями на екрані. Та що персонажі? Навіть літаючий корабель богів (або щось типу цього) – і той якийсь вже дуже Міядзаківський.

І трохи відео:

P.S. А взагалі метри останнім часом щось не радують. Навіть Ghibli. Бездарна “Поньо на кручі”, красива і все ще казкова, але якась порожня “Позичальниця Аріетті”. А я ще трохи бідкався на “Мандрівний замок”, що Міядзакі там вже не той. Так Хаул порівняно з останніми роботами – просто взірець: відстань між Хаулом та Навсікєю набагато менша, аніж прірва між Поньо та Хаулом. До речі, а Мамору Оші там останнім часом нічого не думає знімати? Його останні “The Sky Crawlers” були дуже навіть і дуже.