Пройшов якийсь рік з тих пір як я захоплено писав про Ліндсі Стірлінг, і ось на вихідних я уже побував на її виступі в Києві. Все-таки Інтернет творить дива і здійснює мрії для талановитих людей які того дійсно прагнуть. І це чудово, що ера компаній звукозапису і продюсерів поступово відмирає (хоч і повільно, приблизно зі швидкістю з якою Інтернет заміщує телебачення 🙂 ), тому дівчинка з великим бажанням грати, яка має власний почерк та кілька однодумців, може майже самостійно заявити про себе і здобути популярність. Майже, бо не забуваймо про її участь в “оффлайновому” “Америка має талант”.
Так от, Ліндсі в суботу виступала в Києві на Зеленому Театрі. Загалом виступ сподобався. Все ж таки стрибати й ганяти по сцені, а при тому ще встигати грати на скрипці – це “вау!”. Ні, я розумію, що любителі класики понабіжать і розкритикують, що там партії прості і все таке, але мну людина не обтяжена музичною освітою, музика у мене ділиться виключно на подобається/не подобається, тому я можу спокійно собі насолоджуватись “примітивною”, але мелодійною 😀 Окрім самої скрипальки на сцені були ще клавішник та барабанщик. Ударні та перкусія на повноцінній барабанній установці – це вам не електронний “тиц-туц”, звучало гарно і потужно, краще ніж в дабстепових кліпах 😉 Ще кльово, що вона зіграла принаймні три з речей які мені подобаються: “Song of the Caged Bird”, “Spontaneous Me” та саундтрек до Skyrim, відео до яких можна знайти під катом (відео не мої, звук відстій, але перейнятись більш менш можна).
З негативу здебільшого можна помітити, що робота з публікою на трієчку. По-перше, при таких позитивних і шалених композиціях розшевелити натовп лише до середини виступу – це просто несерйозно. По-друге, можна було б публіці і більше уваги приділяти. А забуті на сцені квіти від фанів – взагалі негарно (зрозуміло, що в літак з ними не підеш, але хоча б забрати з собою до гримерки). Але зробимо знижку на те що вона ще й року на сцені не виступає – навчиться ще.