Час від часу мені на очі попадаються всякого роду оголошення про щодо программістських вакансій. І є одна річ від якої у мене завжди смикається око: це вакансії типу Senior C++/Java/ASP.Net/React/... (десятки їх) Developer.

От мене напрягає сам факт "сеньйорності" у вузькій спеціалізації. Як на мене, там максимум може стояти узагальний напрямок дільності. Backend, frontend, mobile, AI, game, тощо... Не факт, що навіть це має першочергове значення, але в такому розподілі є раціональне зерно. У фіксації стеку технологій його практично немає.

Весь мій скромний більш ніж 10-річний досвід роботи в сфері розробки ПЗ підказує одну річ. Якщо людина — Senior XXX Developer (де XXX — певна мова або стек, знання якого ексклюзивно домінують над всіма іншими), то

Все-таки у правників є багато схожого з айтішниками. І в анекдоті про Шерлока і Ватсона на повітряній кулі можна сміливо вписувати юристів замість програмістів: настільки точні, наскільки ж непридатні до викорситання їх відповіді. Ну майже...

Коротше, ситуація така: ми плануємо пожити у цих ваших Європах з рік, при цьому їхати туди плануємо на власному авто. Ми пригнали авто рік тому з Чехії і офіційно розмитнили (чорт, і я досі не описав наші пригоди). І тут виходить ситуація: впродовж 3 місяців після переїзду його треба буде поставити на облік у країні проживання. Відповідно номерні знаки змінять. Потім ми думаємо повернутись в Україну, але повторно сплачувати мито якось не хочеться :) Тому я звернувся за роз'ясненням до ДФС з листом наступного змісту:

Не

Відкриваємо нову рубрику: #яумамиексперт. У світлі срачів на тему "євроблях" не втримаюсь і сам. Просто кілька тез, які менш на слуху і я постараюсь майже не повторювати те, що кажуть майже всі.

1. Ситуація з "євробляхами" зараз мені нагадує цитату яку приписують Аль Капоне: "У дитинстві я молив Бога про велосипед. Потім зрозумів, що Бог працює по-іншому: я вкрав велосипед і став молитися про прощення." В моєму розумінні вимагати щось після того як ти вже порушив закон – це перебор. Навіть якщо твої вимоги справедливі. Вимагати зменшення тарифів мають моральне право ті, хто хоче купити авто і не може, або ті, хто вже купили і пройшли всі ці кола пекла розмитнюючи по закону, а на майбутнє

Час від часу в розмовах чи то з друзями, чи то з родиною розмова спливає за життя в його земних проявах: високих тарифах та цінах, маленьких зарплатах та поганій владі і все таке. Типові кухонні розмови, одним словом. Я вже трохи підзамахався повторювати все по кілька разів, тому вирішив звести свій погляд на цю тему в одному місці. І, здається, я чи не вперше писатиму щось про політику і економіку (хоча я, звісно ж, і близько не є експертом в цих питаннях 🙂 )

Далі тут можливо будуть для когось написані неприємні речі так як я їх бачу зі своєї дзвонарні: я працюю в ІТ галузі, мої прибутки здебільшого прив’язані до валюти, оскільки я є експортером послуг на західний ринок. Мені

У жовтні буде рік як ми живемо з нашим малим кудлатим другом. Коли в тебе є собака, дводиться трохи по-іншому подивитись на взаємовідносини людей та собак. В Інтернет-баталіях на цю тему як правило найгаласливіші представники радикальних полярно протилежних думок, а істина, як завжди, трохи посередині. Комфортне співіснування можливе лише за умови взаємоповаги та взаєморозуміння, тому нижче декілька спостережень з мого досвіду.

Собачникам

В першу чергу хочу сказати річ про яку багато хто забуває, коли в нього вдома з’являється чотирилапий друг: собака — це відповідальність. Відповідальність як за неї саму, так і за неприємності, які вона може створити іншим людям чи собакам. Міста створені для людей і так чи інакше собаки та їх господарі мають підлаштовуватись більше.

Найболючіше для багатьох питання

Cover photo by Eva-Lotta Lamm, on Flickr

Недавно я дізнався про одну цікаву техніку ведення нотаток “sketchnoting”. Вона використовується під час семінарів, хоча дехто використовує її під час читання книжок. Техніка мене дуже зацікавила, оскільки я, по-перше, просто страшне як не люблю вести нотатки. Мене це реально демотивує і тому я здебільшого покладаюсь на пам’ять. По-друге, мені все ж трохи хотілося б витягти руки з дупи і переставити їх трішечки вище в плані малювання, а для цього треба хоч якась практика. Отож, я купив (ок, брешу, мені подарували 🙂 ) книжку Майка Роді, автора техніки, за вечір прочитав її (вона коротенька) і вже в четвер мав змогу випробувати її на семінарі Радислава Гандапаса. Але спочатку трохи про саму техніку і які