Сьогодні щось ввечері потягнуло на сабж. Не слухав їх з того часу як скачав торрент з повною дискографією (тоді цілий тиждень, пам’ятаю, слухав їх, Квін та Пінк Флойд), а до того слухав востаннє мабуть ще коли мені було років 8-10. Поставив у плейлист свій улюблений альбом “Help”. Власне, може в ньому нічого такого особливго і нема, але вінлова пластинка з цим альбомом була, якщо я не помиляюсь, першою в нашій домашній колекції, тому відповідну слухав я її найбльіше. Мені тоді було всього-то 6-7 років… До речі, цікава штука, яку я спостерігав коли дістав дискографію і слухав їх після більш ніж 10-річної перерви: я пам’ятаю значну частину текстів, при тому, що в тому віці, коли я їх слухав востаннє моїх знань англійської не вистачило б для того, щоб багато чого зрозуміти і тим паче запам’ятати. Скоріш за все виходить, що спрацювала не понятійно-смислова так би мовити, а звукова і те, що колись було для мене незрозумілим набором звуків тепер з досвідом вибудовується в осмисленні слова та речення.

Чорт, яку ж вони таки на мене ностальгію за давнім дитинством навівають. Слухаю, а перед очами стара, тісна, але затишна однокімнатна малосімейка на вул. Пушкінській (в Білій Церкві, не в Києві… 🙂 ), досить непоганий як по тим часам програвач пластинок, що стоїть під стінкою, звук пущений через бабінний магнітофон “Снежеть”, який виступає в якості підсилювача… Ех… Дитинство…

If you don’t treat her right my friend
you’re gonna find her gone
Cause I will treat her right and then
you’ll be the lonely one.

sigh