Побував таки вчора на перегляді х/ф “Сакуран” в укр-яп центрі при КПІ. Тренування на печерську у нас відмінили і тому рішення про перегляд було прийняте одразу. Правда довелось їхати з формою в рюкзаку та шінаєм за плечима, що було трохи не зручно і оцейво… трохи ніяково перед японцями. Ну а щодо фільму… Власне, мети його перегляду як елементу японської культури я досяг – цікаво було, але фільм сам по собі, ІМХО, не дуже. Занадто вже дівчачий як на мене 🙂 Але красивий і яскравий.

А ще мене щось потягнуло на старі добрі квести. На минулому тижні скачав “The Longest Journey“, на цьому тижні за три дні пройшов. Сподобалось неймовірно – я давно сумував за такими атмосферними речами. І сюжет цікавий, хоч і кінцівка передбачувана. Жаль, правда, що графіка не дуже – все таки гра 2000-го року. Ну і ще я чітерив трохи – одразу скачав проходження і якщо довго над чимось маявся, то піддивлявся. Все-таки мені найцікавішим був сюжет, а не геймплей. Квести – взагалі суперська річ, але їм не вистачає нелінійності 🙁 От би зробити якийсь конгломерат японських нелінійних за сюжетом візуальних новел (як-от Tsukihime) та звичайних квестів, то вийшла була б просто бомбова суміш.