Повернувся, значить, я таки з Карпат ще у вівторок, але все ніяк не міг заставити себе зібратись з думками та написати щось… А це таки надумався 🙂 Так от: були ми в Славсько (принамйні саме такий напис висить на вокзалі, а не “Славськ”, не “Славське” чи ще якось) три дні – з п’ятниці по неділю. Всі три дні на Захарі Беркуті, бо з того, що нам розповідали, там було найбільше снігу. Основний мінус цієї бази – це ціна. Підйомниками користуватись можна лише по абонементу, який коштує 70 грн. в будні та 120 грн. (!!!) по вихідних та святах. Якщо додати до того прокат бордів (~70 грн.) чи лиж (~50 грн.), звісно, якщо власних немає, та доставку з місця проживання до підніжжя (10-15 грн. в одну сторону), то набігає вже майже 150-200 грн. в день виключно на одне катання. І це не рахуючи плати за житло та харчування. Отаке. Хоча мабуть це все одно занчно дешевше ніж було б в десь Буковелі чи закордоном, але кажуть до Нового Року все було значно дешевше.

Ну і замітки повного дилетанта щодо власне катання… Оскільки я їхав в компанії бордерів, то перший день я катався саме на борді. Так от: борди – то для мазохістів та/або самогубців 🙂 По-перше, практично незалежно від рівня майстерності на дупу падати доведеться багато (це я навіть не по собі кажу). По-друге, падати назад ще навіть не так лячно як вперед, коли чіпляєшся переднім кантом за якийсь маленький виступ чи просто не розрахувавши рівновагу – от то справжній екстрім, якщо це трапляється на льоду, бо падати на ньому на коліна та руки, а то і просто вилітати кубарем вперед – відчуття далеко не з приємних. А в нашому випадку самісінька вершина гори якраз була вкрита кригою, бо сніг, що йшов уночі вітром здувало на декілька десятків метрів нижче. Крім того, незвично, що обидві ноги скуті і на ньому нереально пересуватись по майже рівних поверхнях. Ні, свої певні переваги у борда теж є – виглядає воно більш ммммм… видовищно, чи що, але, звісно, якщо катається людина з досвідом. Плюс до всього борд значно легший і чоботи бордівські зручні майже як звичайні, тому якщо доводиться йти пішки то це не викликає дискомфорту на відміну від лиж – вони значно важчі порівняно з бордом, а чоботи, які дають в прокаті (тобто не з дорогих) не мають різних режимів, тобто завжди фіксують стопу і тому пересуваєшся в них наче в гіпсі. Але все одно мені борд явно не пішов – навіть під кінець першого дня я на ньому лише більш-менш тримав рівновагу, але практично не міг ним керувати… 😀 От наступного дня на лижах мені сподобались набагато більше 🙂 Хоч як і на борді перший спуск донизу я провів майже повністю на сідницях чи спині, але вже починаючи з третього-четвертого я призвичаївся більш-менш нормально гальмувати та починав потроху вчитись обдуманно повертати. Падав, щоправда, теж багато, але синця не набив жодного. На третій день взагалі вже вільно піднімався на бугелі та досить впевнено як для новачка спускався по нормальним засніженим схилам та оминав інших перехожих та лижників в кінці спуску ^_^

От. Думаю оце ще зібратись та поїхати в середині-кінці лютого, якщо хвінанси дозволять, бо дуже вже сподобалось 🙂

P.S. До речі, сильно фартонуло тим, хто поїхали після нас – там якраз на вихідних багато снігу почало валити 🙂