Нарешті у мене знайшовся час, аби продовжити розпочатий вже майже місяць тому велосезон. Цього разу все було по плану – польотрати півдня у парку “Дружби народів”.
Єдине, що було погано – з усією нашої велобратії в суботу вільними були лише JR та я. Кататись в компанії чоловік так 4-5 все-таки веселіше. Але як би то не було, поганяли класно. Хоч і не без прикрих ексцесів (суворий погляд в сторону Роджера).
ПДН на вихідних нефігово так підтопило – нас раз по раз зупиняли рівчаки з водою, які ми об’їжджали-об’їжджали, але зрештою дістались аж до Дніпра – і об’їжджати вже не було кудою, тому далі довелося ще двічі брати водні перепони несучи велик на собі 😀 і один раз по щиколотку, а коли хвиля – то ледь не по коліна у воді (але на велі). Справа в тому, що дамбу на півночі парку вода накрила. Спочатку здалося, що води небагато – сантиметри 3-5 і можна нормально проїхати і навіть не захлюпавшись, якщо їхати повільно, але вже за кілька метрів я крутячи педалі діставав ногами воду, а коли порівнявся з АвтоВАЗом, що їхав назустріч та підніміав ще +20 см хвилі, то я вже думав, що мене ще чого доброго змиє з дамби нафіг, бо від першої хвилі моє переднє колесо з’їхало вбік сантиметів на 30. Якби я не перекинув вагу на переднє колесо та отримав би в бік ще 2-3 такі хвилі, то крутив би педалі вже під дамбою 😀
Але було весело. Правда, потім прийшлося ще більше години сохнути та вели змащувати. А ще я потренувався в роботі з рефлектором на рухомих об’єктах намагаючись підловити Андрюху в стрибку, але зрозумів, що 60см рефлектор для подібних цілей – це замало, треба буде замовляти на eBay ще принаймні 110см.
Всі фото з нашої Першотравневої веловилазки ось тут, або у вигляді слайдшоу.
Повертались додому через Троєщину – там заскочили в магазин купити морозива та води і поки жерли морозиво до нас підійшли два гопніки та запропонували купити “пижжений” (вони самі зізналися 😀 ) USB-модем від People.Net і ще якийсь дріб’язок. Отака комерція серед біла дня.
А додому я тоді приїхав по-перше напівмертвий, бо погано поснідав вранці, а по-друге, став палким прихильником Greenpeace та всякого роду гібридів та електродвигунів, бо їхати за цими тракторами по бульвару Перова – це був повний аут. Коли ходиш пішки і близько не відчуваєш наскільки стиснене повітря на дорозі, бо пішохід по-перше, іде трохи далі від дороги, а по-друге він практично не навантажує себе фізично, а той час як на велі, особливо коли ти вже і без того стомлений, на рахунку ледь не кожна молекула кисню, якого на дорозі практично нема. І якщо за легковушками ще нічого, можна їхати, то коли я двічі було стояв на світлофорі за Боданами – це капець, думав зараз з місця не зрушу. Потім вже виїхавши на Русанівську набережну та Наддніпрянське шосе стало набагато легше, бо машин там було 3-5 разів менше, а сама дорога ширша, плюс вода все-таки поруч.
Але на цьому мої фото вихідні не закінчились, бо я ще в неділю витягнув батьків до нашого білоцерківського парку “Олександрія”, так що буде ще один фотозвіт, але коли я пообробляю трохи фоток.