З трьох днів, які йшов фестиваль мну був тільки на перших двох і то епізодично, тому розповідь буде не сильно довга.

В п’ятницю мну сходив на прем’єрний показ повнометражки “Зникнення Харухі Судзумії” в Кінопанорамі. Пішов, хоч я і не фанат Харухі (про що вже якось писав), але підкупили українські саби від Світанкової. Це фактично перший офіційний реліз аніме з українськими сабами, подія ледь не історична, враховуючи, що чи то від принципового несприйняття українського, чи то із-за особливостей ліцензування (Лана в суботу намагалась мені пояснити, та пришелепкуватий вовк не все зрозумів в юридичних тонкощах цього питання), але російські компанії, що ліцензували певні аніме для продажу на теренах СНД відмовлялись/не могли в релізи, що виходять в Україні, додати саби, які їм фактично пропонували на халяву, заради ідеї та принципу (маються на увазі деякі переклади зроблені в рамках проекту УАніме). От…

Але це був капець. Я сподівався, що це буде оригінальна озвучка з укр. сабами, та виявилось, що це був російський войсовер з українськими сабами. За кілька хвилин, коли паралельно чуєш японську та російську мови та читаєш субтитри українською, мізки починають прикипати до стінок черепної коробки. Тому хоч і не всі прочитані фрази мну встигав усвідомлювати, саб сподобався. Звісно, школота реготала з оклику “гей!”, але що з неї візьмеш – “коли вава в голові – треба пить зеленку”, хоча сподіваюсь це вікове і згодом пройде. Ще невеликий мінус – мені здалось, що зображення могло б бути і яскравішим. Але загалом враження про перегляд позитивні. Я бачив посмішку Юкі Нагато, йєєєє…

UPD: Аби не бути зіпсованим телефоном, прямою мовою приведу більш детальне пояснення організаційних тонкощів з укрсабом від Світанкової: “Ну, давай внесемо ясність, бо я потім отримаю по голові за перекручування: нахаляву від українських сабів відмовлялися українські представники, потім начебто погодилися, потім півтора року узгодження юридичних тонкощів, потім, я так зрозуміла, вони перестали бути російськими представниками, але 100% гарантії не дам. Питання роботи з компанією напряму поки що відкрите. А щодо питання першої ночі – там же на прем”єрі були ще гості фестивалю, які приїхали з Росії, лише з українським сабом було б незручно чисто з мовних причин.”

На другий день мну завітав до Київського палацу дітей та юнацтва. При вході я мав би стряхнути скупу чоловічу сльозу, адже вперше я тут був років так 15 тому, коли наш колектив спортивного/бального танцю приймав участь в якомусь конкурсі в рамках тодішньої СПОУ. І зал де ставились косплей-сценки був до болю знайомий. Там до сих пір дерев’яні лавочки на яких колись давно, здається вже в минулому житті, ми сиділи дивлячись виступи інших гуртів після нашої самби. Ех… Але гарненькі дівчата, що ходили туди-сюди в холі палацу, змусили швидко забути про ностальгію, вихопити фотоапарат з рюкзака, ловити їх, ставити до стінки і фотографувати, фотографувати, фотографувати. Перші кадри мну успішно запоров, бо давно вже не практикувався в зйомці зі спалахом. Але справжній рай був у фотокутку, де стояла маленька студія і де чаклувала Єва. Мну вирішив не заважати і спочатку з цікавістю спостерігав за процесом осторонь, потім вирішив подивитись косплейні сценки, а коли це набридло – таки подався у фотокуток де вже відвів душу. Тут, правда, маю зазначити, що жодне фото зроблене там мені врешті решт не сподобалось на 100%. По-перше, до сих пір забуваю про купу дрібниць коли натискаю на спуск, але які помічаю, коли дивлюсь повнорозмірні фото на великому моніторі, по-друге, практики роботи зі студійним світлом у мене раніше не було взагалі і зрештою я постійно робив купу помилок, які лише в деяких фото зміг хоч частково повиправляти тональною кривою в Лайтрумі. Але мені сподобалось – мну вже задивляється на пару відносно недорогих любительських наборів студійного світла типу цього. Треба буде набиратись досвіду і модельної зйомки. От при достатній практиці в цьому році зміг-таки почати робити непогані пейзажні фото, що їх навіть буржуйські дизайнери інколи просять заюзати 🙄 З портретами практики значно менше – і результати відповідні 😥

Костюмів у косплеєрів було багато різних і дуже гарних. Я мабуть вже давно нічого не дивився, бо, на жаль, пізнавав я там буквально одиниці. Просто неперевершеною була Чіі з Chobits. Вжившись у роль, і без того кавайна на 200% сама по собі дівчина, нещадно добивала серця оточуючих своїми “Чііііі? Чііііі!”, що згадувалась цитата з “Фауста” про мить. Було ще купа гарних косплеїв, на жаль не всі з них мну сфоткав (принаймні у якості, в якій було б не дуже соромно показувати фотографії на люди). Знову бачився з колишніми сестрами та братом по бамбуковому мечу Надєю, Настею та Андрюхою з FD. В суботу у них була сценка по Аватару (але не тому, про який більшість подумали, тому див. лінк), але вона була всередині другої частини програми на яку я вже ніяк не встигав. Бачив Люду-семпай. При досягненні шостого кю в Київській Федерації Кендо надається можливість майже на кожному тренуванні отримати бамбуковим мечем по голові від цієї дівчини, що на фото нижче у біло-синьому костюмі і з жовтим волоссям 😉 Буквально вже тікаючи додому перетнувся з Шаннаром, трохи встигли поговорити про косплеєрський сайт, який мну в фоновому режимі допилює до гарного стану.

От. Ну і, нарешті, фотки з заходу (весь альбом на Флікрі зі слайдшоу).