У світлі того, що наступний місяць (а може і весь рік, чого дуже і дуже хотілося б) обіцяє бути багатим на подорожі, а відповідно і на фотографії вирішив зібратись духом та перебрати-повикладати фотки з минулорічних подорожей та походів. Так що начувайтесь 😛

Першим в списку викладеного буде наш травневий похід Крим. Компанія чотирьох лосів (Веселий роджер, Фер, По та мну) завантажена тушонкою по самі помідори тоді намахала нефігову купу кілометрів (це навіть якщо не рахувати підйомів на Мангуп, вершину Великого каньйону та Ялтинську яйлу). Благо, на диво цього разу ми не йшли “коротким шляхом” і тому майже не блукали. Причому мало того: Фер ще завантажив геокешінгову мапу в GPS, тому ми ще встигали шукати “нички” зі скарбами (мну таким чином виміняв непотрібний мені пластиковий ніж зі столового набору на ще більш непотрібний кубик-рубик, але на згадку – чудово). Особливо сподобалось шукати оцю багатокрокову “ничку” в печерному місті Ескі-Кермен: порахуйте кількість колон на які опирається приміщення, скільки сходинок між тим-то і тим-то прольотами і т.д. і т.п., підставте значення у формулу – отримаєте координати. Фантастика. Людині, яка придумала це тре пам’ятник поставити 🙂

Взагалі саме місто Ескі-Кермен вражає… А ночівля на Мангупі на краю кілкадесятметрового урвища… Свіже парне молоко ввечері на стоянці Ай-Дімітрій… Напівпересохша Узунджа хоч і не так вражає як у повноводдя (за твердженням очевидців), але все одно цікаво… Купання у Ванні молодості хоч і попса, але все ж… А пройтись по тропці Великого каньойну на вході в яку написано: “з рюкзаками не ходити” 😀 (до речі, я розумію чого там таке написано – там дійсно пара місць є вузеньких)… Довгий підйом на Ялтинську яйлу, розчарування від Ай-Петрі, невдалі пошуки коньяку, довжелезний спуск по Таракташу… Купання в морі під Балаклавою… (і пускання слюней на пришвартовані парусні яхти там же 🙂 ) Фотографії місячної доріжки о 3-й ночі… З кожного походу завжди залишаєтсья купа приємних спогадів – з часом навіть всі тодішні негаразди перетворюються на гарні і яскраві спомини: і дощик, який два перші дні псував нам другу половину дня, глина, що липне до взуття та заважає ходити, моє перевантажене коліно (я думав, що спуск по Таракташу надовго стане моїм нічним кошмаром, але погані спогади загоїлися разом із ногою).

Ну і нарешті все-таки фото… Щоправда не бийте сильно – на той момент у мене був лише 50mm фікс об’єктив і з композицією часто проблеми, бо “zoom ногами” не завжди був можливий 🙂 Фото під катом, або у вигляді слайд-шоу.